Вчись казати "ні" - Юліанна Бойлук

Правильно було б відмовитися. Він не питав моєї думки, а наказував. Він знав, що я маю щось важливе, але хотів, щоб весь мій світ крутився навколо нього. І змушував мене визнати цим вчинком, що так і є.

Однак, серце взяло гору над розумом.

Я побігла в ванну кімнату, хутко змиваючи фарбу.

Швиденько збиралася, тремтіла від нервів, брехала мамі, що йду до Маринки і ховалася від її здивованого погляду.

— А картини?

— Завтра напишу. Сьогодні все одно нічого не виходить.

— Добре, — стривожено мовила вона. — Донечко, в тебе все добре?

— Так, просто поспішаю. Маринка щось хандрить. Хочу підтримати її. Заночую там.

— Привіт їй передавай. І скажи, що жоден чоловік не вартий того, щоб заради нього втрачати саму себе!

Тоді я не зрозуміла її слова. Збагнула згодом.

Павлик поводився так, наче нічого дивного не відбулося. Він не усвідомлював, що я обрала його, а не свою роботу і тепер, хутчіше за все, мені доведеться відкликати заявку.

— Звідки взялася ця ідея? — здивовано спитала я, слухаючи модну клубну музику, що звучала в салоні автомобіля.

— Все найкраще — спонтанне, — загадково промовив мій бойфренд.