Вчись казати "ні" - Юліанна Бойлук

Я повернулася і просто йшла звідти.

— Ти куди, божевільна? А торт? — вигукнув він мені в спину, але я вже поспішала геть.

Він не вийшов за мною. Не хвилювався, як доберуся додому. І я зараз теж не хвилювалася. Не бачачи нічого від сліз, я бігла вперед, до автомагістралі, намагаючись знайти в телефоні номер таксі та вглядаючись у ворота будинків, повз які проходила, щоб побачити адресу. Куди викликати таксі? На дачу Санька? Навряд вони знають дорогу...

Враз з однієї вулиці показалося яскраве світло, а тоді просто на мене (як тоді здалося), вилетіло авто.

Щоб не потрапити під колеса, я стрибнула на узбіччя, не втрималася на підборах і повалилася в високу м'яку траву, мов дерево.

Авто різко загальмувало. З салону почулася лайка, а за хвилину на мене посвітили ліхтариком від мобільного.

— Жива? — спитав у мене схвильований молодий чоловік з темним волоссям. Крізь заплакані очі колір волосся був єдиним, що я бачила.

— Жива, — пискнула я й потягнулася обмацувати ногу. Здається, підвернула під час свого феєричного порятунку.

— Ти пробач, я тебе не бачив. Травми є? Що болить? Може в лікарню?

Він присів біля мене навпочіпки і уважно глянув в моє обличчя.

— Нога болить, — прошепотіла я і з переляку навіть плакати припинила.

Хлопець уважно оглянув мою кінцівку в районі ступні, промацав її пальцями і постановив:

— Перелому чи тріщини немає. Давай, я допоможу встати. Поїдемо в лікарню?

— Ні, не треба, — схлипнула я.

— Тоді куди? Кажи, я відвезу.

— Добре, — прошепотіла я, навіть не подумавши про те, що треба боятися сідати в авто до незнайомця. Назвавши адресу Маринки, я сіла на заднє сидіння і зателефонувала подрузі. Мовляв: "Став чайник і чекай".

— Тебе хтось образив? Може потрібна допомога? — спитав водій, вислухавши мою плаксиву телефонну розмову.

— Ні, дякую, — зітхнула я. Чим він міг мені допомогти?

Прибувши на місце, я щиро подякувала чоловіку і хотіла заплатити, але він навідріз відмовився.

— Візьми свої гроші і купи шоколадку... чи морозиво... чи що там тобі зараз потрібно, — весело мовив він. — Щасти! — зачинив дверцята авто і зник в темряві вулиці. А я поспішила до подружки.

 

Ваші відгуки, зірочки та поширення - моя найбільша нагорода. Підписуйтеся на мою сторіночку, щоб отримувати сповіщення про важливі творчі події - знижки, вихід нових книг або анонс новинки))))

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно