Приховані гріхи - Світлана Литвиненко

  У вхідні двері подзвонили і Галина Василівна розправила плечі та ще вище задрала голову пішла їх відчиняти.

-Це напевне моя мама повернулася,- зраділа Поліна, але потім побачила зовсім не маму, а чоловіка вигукнула.- Тату? А ти чого тут?

-Вітаю вас Степане Петровичу та вас Федору Івановичу,- Галина Василівна теж була здивована.

-Я теж вас всіх вітаю,- Степан Петрович з посмішкою пройшов досередини будинку та скинув з себе чорне пальто та віддав їй домробітниці.- Доню, підійди та обійми батька.

-Ти знаєш, що мама зникла?- Поліна нехотя підійшла та обійняла батька й Емілія відразу помітила, що стосунки між ними далеко не теплі.

-Хто, хто, а Степан Петрович це чудово знає,- Ігор то був переконаний, що саме він викрав свою колишню дружину, щоб почати з нього щось вимагати,- не думав я, що ти прийдеш особисто та ще й до нас додому.

-Ігорю Олександровичу, любий, повір, я не знаю де ти загубив свою дружину. Вперше чую,- з насмішкою відповів Степан Петрович,- я прийшов сюди в інших справах. Хотів, щоб Каміла була теж присутня при нашій розмові. Але через те, що вона втекла… зникла… неважливо. Отож, Ігорю Олександровичу я готовий говорити тільки з тобою. Федір дай мені теку.

-Будь ласка, Степане Петровичу,- той самий Федір, який працював колись помічником в Ігоря і вже колишній чоловік Христини, зять Каміли передав документи не піднімаючи своїх очей.

-Зрадник,- процідив крізь зуби Ігор,- та справи будемо обговорювати не у вітальні, а в моєму кабінеті.

-Я тільки за,- Степан Петрович злегка посміхнувся, бо був налаштований на те, що матиме успіх у своїх планах, а потім подивився в бік доньки та сказав їй.- Не хмурися доню, матуся скоро повернеться з новим чоловіком. Вона у тебе така. А ти заїжджай до мене коли випаде нагода.

-Щоб вислуховувати твої повчання?- буркнула Поліна.- І про маму не кажи такого. Вона потрапила в якусь біду і потурбує нашої допомоги, а ви натомість тут зібралися якісь справи обговорювати.

-Не панікуй поперед часу та піди одягни щось пристойніше, а то труси видно,- Степан Петрович покивав своєю головою дивлячись на те як була одягнена Поліна,- безсоромниця, точна копія матері, хоч би щось моє.

-Тату,- Поліна образилася на батька та побігла по сходах на другий поверх до своєї кімнати.

-Ех, молодь, зовсім батьків не слухають, не поважають. Хоч вчи, хоч не вчи, а толку ніякого по своєму все чинять,- Степан Петрович перевів погляд на Емілію.- А ти, мабуть, подруга моєї доньки, бо я помітив, що ти такого віку як і вона?

-Ні, я тут працюю, даруйте, я маю йти,- коротко відповіла Емілія і проскочила мимо та пішла на кухню.

-Ну, якщо ви тут закінчили розмови, то може все-таки перейдемо до мого кабінету,- Ігор намагався не переходити на крик, бо те як він себе почував на даний момент вже виходило за межі стриманості.

-А ти не терплячий Ігорю Олександровичу,- Степан Петрович розстебнув ґудзика на своєму діловому дорогому костюмі чорного кольору, який підкреслював його ідеальну постать,- я не проти буду випити ще кави.

-Галино Василівно,  принесіть до мого кабінету каву,- наказав Ігор домробітниці, а потім розвернувся та пішов у напрямку свого кабінету, а непрохані гості за ним…