Приховані гріхи - Світлана Литвиненко

-Я знаходилася у надійних руках. Захар за мною добре доглядав. Врятував мені життя, залікував рани,- сказала у відповідь йому дружина, - я б не проти була залишитися у нього до повного видужання.

-Справді?- Ігор зупинився біля їхнього будинку, заглушив двигун.- А ти про мене подумала? А про Поліну та Софію? Про своїх друзів, робітників... Ми всі за тебе хвилювалися, були стривожені твоїм зникненням. Могла б передзвонити, або принаймні Захара попросити. Взагалі як він…. міг приховати, що знайшов тебе. Він зобов’язаний був зателефонувати у поліцію та насамперед викликати швидку.

-Захар все правильно зробив і не треба його тут звинувачувати,- Каміла скривилася від болю,-а от ти не встиг з Назаром приїхати по мене так відразу ж напалися на нього, почали вичитувати. А ви навпаки повинні були подякувати йому. Шкода, що Назар вже поїхав додому, а то б я йому теж виказала…

-Не треба Назарові нічого виказувати, бо тільки завдяки йому вдалося знайти тебе. І цьому Захарові я подякував більше ніж варто було. А те що він відмовився брати гроші то це…

-То це свідчить про те що він допоміг мені від щирого серця, не мав жодних прихованих мотивів. Захар не шукає ніде і ні в чому вигоди…

-На що ти Каміла зараз натякаєш?- Ігор чудово розумів що вона мала на увазі, і що вона зараз порівнювала його з цим Захаром.- І знаєш, крім цього мені ще є про що з тобою поговорити.

-Звичайно поговоримо, але зараз я хочу піднятися до себе та лягти у своє ліжко,- Каміла вилізла з салону автомобіля та пішла до вхідних дверей.

-Не поспішай так я тобі допоможу,- Ігор пішов слідом починаючи розуміти, що Камілі сподобався Захар і було таке відчуття, що вона у нього закохалася, але чи радіти цьому, чи злиться він ще не знав.

  Каміла Романівна зайшла досередини будинку і в першу чергу її кинулася обіймати Галина Василівна зі сльозами на очах.

-Господі, яка я рада, що ви живі, що повернулися. Я так молилася.

-Дякую,- нехотя відповіла домробітниці Каміла.

-Поки вас не було скільки всього трапилося, я скільки всього вам повинна розповісти,- Галині Василівні уривався терпець так хотілося все донести.

-Про це потім,- поспішив вмішатися в розмову Ігор,- хіба ви не бачите, що Камілі Романівні зараз не до ваших пліток, їй треба у ліжко лягти. Подбайте краще про те, щоб ваша хазяйка смачно повечеряла…

-Але спершу я хочу прийняти душ, лягти, а потім вже і поїсти чогось гаряченького. Допоможете мені?

-Звісно допоможу…

-Мамо, мамо,- з другого поверха по сходах збігла Поліна і почала обіймати свою матір.- Ти виглядаєш страшно. Болить?

-Болить,- відповіла Каміла доньці обійнявши її взаємно, посміхнувшись,- А ти чому не в Києві? Наскільки я пам’ятаю, у тебе зараз повинна бути сесія. Знову завалиш, без мене ні на що нездатна.

-Я приїхала, бо хвилювалася за тебе,- почала виправдовуватися Поліна,- мені зателефонувала Галина Василівна і сказала, що ти зникла і я відразу приїхала. І знаєш свідком чого я стала…

-Поля, розповіси про це потім,- вмішався в розмову знову Ігор,- зараз твоїй мамі треба відпочити.

-Звичайно їй треба відпочити. Але приховувати те що наша няня спокусила… мамо… твого чоловіка я не збираюся. Я їх застала. Своїми очима бачила як ця Емілія… цілувалася з Ігорем… Олександровичем...