Приховані гріхи - Світлана Литвиненко
Поринувши у свої думки Емілія зайшла до дитячої кімнати. Софійка вже встигла прокинутися, але з ліжка не квапилася вставати.
-Я сьогодні до школи не хочу,- потягнула ліниво вона.
-А ми й не підемо до школи, але займатися будемо онлайн,- повідомила Ема, якій щохвилини робилося ще більше і більше жаль дитини.
-Ура!- вигукнула Софійка і за мить зіскочила з ліжка відкинувши ковдру в бік.- Але онлайн я займатися теж не хочу. Хочу цілий день гуляти.
-Гуляти будеш у вихідний день, а в будні ти повинна вчитися. Але незабаром, а саме за тиждень стартують зимові канікули та новорічні свята, от тоді і нагуляєшся.
-Я щороку з мамою та татом їздимо на Закарпаття. Катаємося там на лижах та зустрічаємо Новий рік. Я вже давно навчилася на лижах кататися,- дівчинка захотіла поділитися спогадами з Емою одягаючись,- мене татко навчив. Мама тільки спостерігає. В нас у горах, є свій дерев’яний будиночок. Такий великий, з каміном. І в мене там є своя кімната теж велика. Я попрошу маму та тата, щоб і ти з нами поїхала. Ема, ти будеш у захваті.
-Дякую, та краще буде, коли ви туди поїдете без мене,- Емілія розчулилася чи то від слів Софійки, чи то від того, що через неї у дівчинки може не бути повноцінної сім’ї,- а тепер пошпіши, бо тобі треба ще поснідати та встигнути приєднатися до уроку математики.
-Гаразд, але над моєю пропозицією поїхати з нами у гори ти подумай. Якщо не вмієш кататися на лижах, я тебе навчу,- запевнила Софійка Ему.
За цілий день так і не було ніяких новин. І що сталося з Камілою Романівною ніхто не знав. Ігоря теж не було видно, тільки надвечір він повернувся додому. Своїм засмученим виразом обличчя Ігор всім дав зрозуміти, що немає ніяких новин ні хороших, ні поганих. Він не захотів вечеряти, а піднявся відразу на другий поверх, щоб побачитися з донькою. Софійка була рада бачити батька, кинулася його обіймати, розповідати як пройшов її день, про свої успіхи у навчанні.
-Ти молодець доню, я тобою пишаюся. Радий чути, що ти маєш гарні оцінки,- Ігор уважно вислуховував доньку і одночасно не зводив очей з Еми, яка теж разом з ними сиділа у кімнаті для навчання.
-Тату, ти ж не забув, що скоро я буду виступати на новорічному святі? У мене буде рожева сукня з мереживом. Ти ж прийдеш?- Софійка зручніше вмостилася на колінах у батька.
-Я не забув і звісно, що прийду. Хіба я можу пропустити, як буде виступати моя принцеса,- усміхнувся до неї Ігор.
-Тато, а де це мама? Я її так давно не бачила, У неї що знову справи?- поцікавилася Софійка і цим запитанням засмутила й Ігоря та Емілію одночасно.
-Так, у неї як завжди купа справ,- кивнув головою Ігор.
-А я тут хотіла у тебе та в мами запитати чи можна, щоб Ема зустріла Новий рік у нашому дерев’яному будиночку, разом з нами?- Софійка виглядала цілком серйозно, а Ігор знову подивився у бік Емілії.
-Я тобі доню нічого обіцяти не можу…,- чесно відповів Ігор.- Доню, а нумо, збігай до мого кабінету та принесу оту світлину, яка стоїть у мене на столі де сфотографовано наший будиночок у горах. Треба Емі показати як він виглядає та дізнатися чи сподобався він їй. Чи захоче вона з нами там зустрічати Новий рік,- та Ігор насправді хотів на декілька хвилин лишитися з Емою на одинці, бо мав намір поговорити з нею.
-Тату, я швидко,- і Софійка вибігла з кімнати, а Ігор підійшов до Емілії…
