Потраплянка для мажора - Деріка Лонг

Меліса

Вова торкається мого обличчя, а мене ніби вдаряє струмом. Я не хочу дивитись в його злі очі. Не хочу відчувати аромат різких парфумів, яку заполонили весь простір. Єдине про що я мрію, то це опинитись поряд з Євгеном.

— Мелісо, так діло не піде, — суворо вимовляє слова. — мені потрібна жінка, яка буде мене кохати. А ти поводиш себе як іграшка, в моїх руках.

Звісно. Він зробив з мене маріонетку, а потім ще дивується моїй без емоційності.

— А що ти хотів, Володимир ? — відштовхую. — Ти отримав мене. Тепер я твоя. Але чи була між нами домовленість, щодо моєї поведінки ? — мовчить. — Правильно ! Не було ! — не чекаю на відповідь.

— Ти будеш моєю. Хапає мене за талію, — а я в ту ж хвилину починаю хвилюватись про свою вагітність. Йому не відомо про мій стан, і навряд чи він захоче про нього чути. — Кохана, — голос теплішає. Але розумію, що він спеціально змінює тон, щоб я довірилась йому. — твої очі зводять мене з розуму.

Чоловік нахиляється до мене, і одразу втискається своїми вустами в мої губи. Він вже робить так вдруге, і це скоріш за все, допомагає йому заспокоїтись.

Перша подружня ніч, не могла пройти по інакшому. Але тепер я знаю, що можу сміливо сказати :

— Дитина від тебе, — але це все в майбутньому...

Про аборт я думати не хочу. Якщо доля подарувала мені, хоч одну згадку про мого коханого Женю. То нехай моє дитинча відчує всю мою любов. Я буду любити вдвічі більше.

Минув місяць.

— Чому сидиш одна в кімнаті ? — не постукавши, до спальні заходить чоловік. Вова обдивляється мене, і ніби хоче ще щось запитати.

— Мені потрібно тобі розповісти... — повертаю обличчя до нього. А він чомусь починає посміхатись.

— Я все знаю, — дістає тест на вагітність з карману своїх джинс. Я спеціально його залишила у ванній кімнаті, на самому помітному місці. — ти вагітна.. — підходить до мене, і заправляє моє волосся за вушко. — радий, щасливий. Хіба це не подарунок для нас ?

Подарунок. Але не твій. Я сиділа мовчки, і спостерігала за його реакцією. Він хотів помститися родині мого коханого, а зараз дізнається , що я  в положенні. І як би він тільки знав, що це син від його запеклого ворога.

І я впевнена, що в мене народиться хлопчик. Останнім часом, мені сняться дивні сни. В яких з‘являється мале хлопча. Він безсумнівно схожий на Женю, і через це я не можу стримати своїх сліз. Я прокидаюсь у відчаї, хочу втекти з цього будинку. Але коли згадую про домовленість, розумію, що знаходжусь у пастці.

Ввечері ми знаходимось вдома. Насправді, мені хочеться, щоб Володимир залишив мене хоч на хвилину. Але після сьогоднішньої новини, він вирішив, що його підтримка для мене дуже важлива.

— Як виросте, то піде на бокс. Стане спортсменом, — перемикає канали на телевізорі. — а можливо, на карате. Як гадаєш ?

— А ? Що ? — взагалі його не слухала. Зависла в своїх думках, а коли звернула увагу на Вову, то помітила його напружене обличчя. Він ледве стримував свої емоції, щоб не викрикнути.

Так, я живу з тираном. Доводиться його постійно слухати та виконувати будь — які забаганки. Сподіваюсь, хоча б вагітність мене врятує від його злості.

— Кажу, що наш хлопчик буде спортсменом, — м‘яко відповідає.

— Думаєш буде хлоп‘ятко ?

— Впевнений.

Минуло шість місяців.

Ми з Володимиром змінили своє місцезнаходження та поїхали до іншого міста. До речі, Вагітність проходила безболісно. Я відчувала себе легко та без зайвого дискомфорту. 

Животик округлився. Почала носити вільні сукні, щоб впевненіше себе відчувати. І хоча вагітність прикрашає жінку, я все ж таки набрала декілька зайвих кілограмів, і була схожа на булочку.

Сиджу на лавочці. Поряд бігає наш пес, на ім‘я Бен. Мила собачка, з дзвінким, писклявим голоском. На вулиці все розквітає, адже вже початок весни, і це хоча б трішки покращує мені настрій.

— Ти що мене погано зрозумів ? Ти гроші мені винний ! — з будинку виходить Вова. Розгніваний, в очах виблискує напруга та ненавість. Я вже звикла його таким бачити. В нього постійно якісь негаразди на роботі, і через це він завжди в поганому настрої.

Бандит з темним минулим. Нічого надійного в цьому немає, але мені довелось називати його коханим чоловіком.

— Мелісо, швидко в будинок ! — заганяє мене, ніби маленьку овечку.

— Що сталось ? — запитую, і ледве підіймаюсь з лавки.

— В нас проблеми .. — оглядається. — вірніше в мене проблеми.. Охорона буде поряд з тобою, а мені потрібно їхати до замовника. — він швидко говорить, а я не встигаю обдумати його слова. Заходжу в кімнату та виглядаю з вікна.

Помічаю як він сідає в автівку та швидко виїджає з подвір‘я. Я насторожена сиджу, і не знаю на що очікувати.

— Вам листівка, — неочікувано до кімнати заходить охорона.

Я хапаюсь за серце. — ви навіщо так різко та без попередження заходете до моєї спальні ?

— Пробачте, — чоловік середнього зросту дивиться в підлогу та протягує мені конверт.

— Ви можете бути вільні, — чекаю поки залишуть мене на самоті. Повільними рухами відкриваю листівку. — рахунок за електроенергію ? — єдине, що приходить на думку.

Але коли читаю перше речення, одразу забуваю як дихати .

« Нарешті я тебе знайшов, Мелісо »

Серце виривається зсередини. В очах темніє, і я ледве хапаюсь за стілець, щоб не втратити свідомість.

— Невже це він ?