Потраплянка для мажора - Деріка Лонг

Заміський будинок. Зовсім невідомий та незнайомий для мене район. Тримаюсь руками за пишну сукню, і ніяк не можу наважитись вийти з машини.

— Заснула ? — до мене звертається Володимир. І насправді я все зробила б для того, щоб ця ситуація виявилась сновидінням.

Чоловік з кремезними плечима відкриває мені двері та допомагає піднятись. Мені важко приймати допомогу від бандита, а ще важче  зрозуміти, що він мій майбутній чоловік.

— Розпишемся, і ти будеш моєю, — крутиться переді мною, і оцінює мій зовнішній вигляд ніби я іграшка.

Звичайна лялька. З якою можна робити все, що заманеться.

Ми йдемо до будинку з червоної цегли. Великий, просторий маєток. Територія подвір’я вражає. Навіщо стільки вільного місці ?

— Ось мої рідні стіни, — відчиняє двері. — тепер ти тут будеш хазяйкою. Ха, ха, — сміється, а мені щось зовсім не смішно.

Я краєм ока дивлюсь на нього, і ледве дихаю.

— Мені потрібно в туалет, — шепочу.

— Прямо по коридору, і на право, — навіть мене не проводить. Можливо це на краще.

Я тихими кроками прямую до вбиральні. Зайшовши всередину, роздивляюсь кімнату. І одразу зачиняю двері на маленький замочок.

З дзеркала на мене дивиться втомлена дівчина. Сумний погляд, зажурені очі та розклеєні вії. Зімʼяте вбрання та зіпсована зачіска. Все це мені нагадує про сьогоднішній день. Хочеться стерти памʼять, забути своє імʼя та поїхати з цього міста. Але тепер поряд зі мною чоловік і від його погляду, моє серце тікає в пʼяти.

Набираю холодної води в долоні, щоб вмитися і нарешті змити спогади з свого обличчя. Ще декілька хвилин сиджу біля раковини. Мовчки, без зайвих звуків. Потім підіймаюсь, і виходжу з вбиральні .

— Мені потрібен одяг, щоб переодягнутись, — говорю.

— Ти можеш і без сукні ходити в цьому будинку. Як тобі заманеться, — на обличчі бандита зʼявляється зухвала посмішка.

— Я хочу переодягнутись, — впевнено кажу, і сідаю на диван.

— Вперта, але нічого, це з часом мине. Ти звикнеш до мене, Меліско, — він торкається рукою мого плеча. І я відчуваю всю важкість його рухів.

Володимир йде до іншої кімнати. А я дивлюсь у вікно. На дворі вже темніє, місто засинає. Але чи буду цієї ночі спати я ? Без свого коханого. Скоріш за все не засну, через думки про нього.

    Євген

— А я знала, що вона не проста дівка. От чуйка мене ніколи не підводить, — голосила матір, поки ми з батьком влаштували пошуки зниклої нареченої. — Тільки що їй потрібно було від нашої родини ? Можливо речі якісь дорогі вкрала ? Обшукай будинок, — вона ходила кругами по кімнаті.

А я підставивши руки під обличчі, не хотів підіймати свій погляд.

— Мамо сядь, — ледве звучали мої слова. — щось трапилось.. Щось трапилось таке, про що ми не знаєм. Меліса не могла втекти з весілля без причини. Вона кохає мене ! — але мама мене слухати не хотіла.

— Так, трапилось, — підходить до мене. — гроші твої з нею трапились. От дівка з глузду і зʼїхала. — говорить на високому тоні голосу. — всім їм потрібно одне.

— Клаво, ти дійсно думаєш, що вагітна дівчина втече від майбутнього шлюбу ? — в розмову втрутився батько. — я подзвонив до своїх впливових знайомих. Всім повідомив про зниклу наречену, — спокійно звертається до мене, і сідає поруч.

— Зниклу ? Та де там ! Якщо дівка сама втекла з весілля. Зруйнувала нам репутацію в місті. Тепер всі будуть знати про це невдале свято, — мама ніяк не може заспокоїтись.

А я мовчу, і лише дивлюсь за її рухами.

Телефон коханої не в зоні, ми обшукали пів міста. Звернулись до поліції, яка лише посміялась з нашої розповіді. І ось тільки повернулись додому. Батьки коханої поїхали з столиці, одразу після втечі їхньої доньки. На мої питання зовсім не хотіли відповідати.

Все ця ситуація дуже дивна. Тож ми продовжуємо пошуки.

— Я поїду, — піднявся з дивану.

— Куди ? Ану сядь ! — матір ніяк не схаменеться. Бере мене за руки та тягне до себе. — Женя, ми з батьком тебе дуже цінуємо. І зовсім не хочемо, щоб ти втратив себе, через якусь Мелісу, — вона говорила так холодно про мою наречену. Ніби це не людина, а якась річ. Їй було легко заспокоїтись, адже вона не нервувала через її зникнення. Мама думала про мене та про статус нашої родини. А мені це зовсім не гріло серце.

— Хочу зустрітись з Гаріком, — який сьогодні на весіллі намагався мене підтримати, будь - якими способами. — мені потрібно з ним поговорити. Він чекає на мене, — батьки глянули на мене піднявши брови. Але нічого більше не відповіли.

Тато пообіцяв мені, що ми знайдем мою кохану. А я вийшов з будинку, і попрямував до машини.

В голові плутались думки. Я постійно виглядав з вікна, щоб побачити нарешті Мелісу. Але її ніде не було. Зустрівшись з найкращим другом, ми поїхали на пошуки нареченої. Долучили ще своїх друзів та всіх наших знайомих.

— Знайдемо, от побачиш, — товариш поплескав мені по плечу та розтягнув привітну посмішку на обличчі. Я лише тихо вдихнув повітря, і підморгнув йому.

Мені не хотілось показувати  всі свої емоції. Але всередині вирував ураган. Хотілось кричати на весь голос, щоб нарешті побачити поряд свою дівчинку.