Потраплянка для мажора - Деріка Лонг

Все відбувається так швидко, що я не встигаю нічого усвідомити. Швидка, лікарі які бігають біля мене. З часом я відкриваю свої втомлені очі, і чую слова.

— В неї передчасні пологи, — і тоді моє серце завмирає. Через постійний стрес, хвилювання та негаразди. Мені доведеться народити синочка на 7 місяці вагітності.

— Кохана, ти чуєш ? Все буде добре — Женя тримає мою руку. В його голосі відчувається хвилювання.

Я хочу його ніжно поцілувати, але не встигаю дотягнутись до його обличчя. Як в мене починає дуже сильно боліти живіт.

А далі все відбувалось як в тумані. Я мало, що памʼятаю з того моменту.

Єдине, я дуже хвилювалась за своє немовля. І благала його врятувати. Мої прохання почули. Цей час був важким для нас, але ми впорались. 

Ми стали батьками маленького хлопчика, якого назвали Святославом.

Минуло три місяці після народження, я звикла до тієї думки, що я вже мама.

— Яки же він милий, — біля мене стояла Клава. Вона уважно роздивлялась малюка. — Меліска, от чесно, копія наш синок. Ти головне не ображайся, але ж справді на Женьку схожий.

Я щиро посміхнулася. Здавалось, що матір мого коханого стала добрішою в декілька разів. Вона нарешті прийняла мене в їхню родину.

— Та тут важко не помітити, що синочок Євгена, — кухарка час від часу підтримувала розмову з Клавою.

— Хвилиночку мій маленький, — підіймає малюка на руки. — зараз ми тобі змінемо підгузник, — мені була приємна підтримка від Клави. Я нарешті відчула себе рідною людиною.

Звісно ж через деякий час ми з моїм нареченим влаштували весілля. Тихе, спокійне, без зайвих людей та поглядів.

— Хочу побажати молодятам щасливого життя та палкого кохання, — найкращий друг Жені, ледве не плаче.

— Дякую братику, — коханий обіймає Гаріка, а він в той час дивиться на малюка у дитячому візочку.

Гості розмовляють, сміються. Коханий постійно знаходиться біля мене, і милується сином.

Мої батьки не присутні на весіллі. Після того як я дізналась всю правду про продаж мене Володимиру. Моє серце розбилось в щент. Вони були здатні залишитись без єдиної доньки, лише б отримувати фінансову допомогу.

Моя родина так і не визнала свою провину. Батько навіть в очі мої не захотів дивитись. А мама постійно повторювала слова :

— І що тобі тільки не вистачало від Вови ? — ці слова болісно вчепились за моє сердечко.

Женька намагався мене заспокоїти, допомогти забути людей, які виявилися для мене чужими.

Час йде, але люди не змінюються. Їх не змінюють ні прохання, ні пояснення.

А Володимир… Він поплатився за свої дії. Не вдалось йому зруйнувати бізнес родини Євгена. Мене він не отримав, і більше ніколи не побачить.

Наречений все ж таки знайшов вихід з заплутаної ситуації. І Вова тепер на курорті, щоправда він буде тривати декілька років та ще й на замкненій території.

Чого прагнув, те і отримав. Люди завжди отримають відповіді від життя, за свої ж вчинки.

— Як добре, що ми зібрались сьогодні на природі, — нарешті нам вдалося зустрітись з найкращою подругою.

Її неможливо впізнати. Дівчинка сяє. Поряд з нею сидить її коханий, саме через нього вона відчуває себе щасливою.

— Святик, — чоловік тримає малечу на руках та цілує в щічку.

А я в той час дивлюсь на двох своїх найважливіших та найрідніших людей в цьому житті.

Ловлю себе на думці, що відчуваю себе неймовірно коханою. Підіймаюсь до Жені, і прошу подружку зробити фото.

— Будь ласка, зробити нам фотографію на памʼять про сьогоднішній день, — мій тихий, спокійний голос ледве чути.

Але подруги одразу підіймається з пледу і бере в руки телефон.

— Звісно ж. Поки дитинча мале, то потрібно кожну секунду його фотографувати на згадку про дитинство. — сміється і дожовує кусок дині, який встигла надкусити. — Посміхаємось, — ми обіймаємось і розтягуємо щирі посмішки.

— Як я рада за тебе, — ми відходимо з моєю подругою до води, щоб поговорити.

— Мені так приємно, що ти підтримуєш мене у всьому, — по щоці стікають сльози щастя.

— Меліско, ти чого ? — подруга нахиляє голову до мене.

— Я роблю все, щоб забути про бандита і зіпсоване минуло. В мене вдається побороти свої спогади. Але батьки … — бачу як погляд дівчини змінюється.

— А що батьки ? — обурюється. — Вони зробили свій вибір. Хіба тобі не достатньо того, що вони не захотіли бачити свого єдиного внука ? — питання таке ж різке, як і її голос.

Мовчу. І покірно слухаю повчання найкращої подруги.

— Твої батьки, так і не стали тобі рідними за всі ці роки. Хватить думати за минуле, ти ніяким чином не можеш на нього вплинути. Але якщо постійно будеш думати за нього, то зруйнуєш майбутнє, — мої очі відкрились, а голос подруги, ще довго лунав в моїй голові.

Ми повернулися до пікніка, і побачили як два дорослих хлопця граються з Святиком. Женя та коханий моєї найкращої подруги настільки захопились іграми з малим, що не помітили як ми прийшли.

Ми ще довго сиділи та розмовляли про все на світі. І саме тоді я зрозуміла, що зараз розпочинається найщасливіший етап мого життя.

***

Ось і закінчилася історія про Мелісу і Євгена. Подружня пара здолала всі невдачі та зберегла своє щире та палке кохання. Яке наповнилось ніжністю від появи синочка.

Я вам дуже вдячна за прочитання та коментарі. За лайки та увагу до цієї книги. Обовʼязково підписуйтесь на мою сторіночку, щоб не загубити появу нових історій.

До зустрічі !

Кінець