Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська

- Ти? - вимовити дві літери вдається насилу, язик ледве слухається. 

- Не рада мене бачити, маленька? - губи кривляться в подобу посмішки.

У голову лізе безглузда думка - він у своєму житті хоч раз комусь усміхався по-справжньому? Щиро?

Адже я здогадувалася, що це він, тоді чому так ошелешена? Стільки років минуло, а нібито бачила тільки вчора. Він не стерся з пам'яті. Теж обличчя. Волосся не зворушене сивиною. Навіть запах не змінився. Не було часу, що роз'єднав нас на роки. Лише фігура стала масивнішою. А навколишня аура влади й енергетика, що давить, здавалося, помножилася в кілька разів.

Той самий погляд, що кліщами вчепився в мене. Для стороннього - байдужий. Але я встигла вивчити всі відтінки його ретельно приховуваних емоцій. Зараз він мене вивчає, чекаючи реакції на те, що сталося напередодні. По тілу знайомо повзуть мурашки. Рушійна сила всього цього неподобства по-хазяйськи розташовується між ніг, де вже знову пульсує і реально ниє. Скільки можна?

Чи нудьгувала я? Чи чекала зустрічі? Ні! Не те! Я здихала без нього кожен прожитий день. А зараз дивлюся та кайфую. Для загальної картини посмішки дебілки, з куточка рота, що стікає слиною, не вистачає. Слава Богу, м'язи обличчя тимчасово втратили дієздатність. 

Разом з усією цією ейфорією залежності, я розумію свою невизначену долю. Зараз я як ніколи вразлива. Проти нього у мене немає нічого, щоб протистояти.

- Страшно! Я не знаю, чого від тебе очікувати, - кажу як на духу правду.

- Розумна дівчинка! - схвально киває. 

Блакитні очі не віщують нічого доброго. Для мене! У груди закрадається недобре передчуття. Від збудження залишається лише неприємна волога між ніг. Бажано було б зараз усамітнитися в гальюні й привести себе до ладу. Або як там туалет у літаку називається?  Не розбираюся в таких нюансах. А точніше в голові повна каша.

- Ми можемо злітати? - подає голос стюардеса.

Я якось навіть не помітила її п'ятдесят, на вскидку, кілограм, що стоять поруч. Він не удостоює дівчину навіть поглядом, просто киває. Холод крижаних очей заморожує зсередини.

- Вам потрібно присісти і пристебнутися, - командує бортпровідниця.

Знову недбалий кивок. Сідає навпроти. Не хоче втрачати мене з поля зору? Куди я подінуся з цієї консервної банки?

Я бачила, як він безжально повівся в Греції. І це сильно "тихо" сказано! Убив щонайменше кількох людей. Двом точно звернув шию, після кривавого вбивства батька своєї дружини. Решту ж залишив помирати. Лише мене врятував. А кілька годин тому застрелив мою, продажну, але все ж таки, подругу й охоронця. Не особисто! Не сперечаюся! Своїм наказом байдуже позбавив життя двох людей. Звідки така жорстокість? Байдужість? І головне питання, відповіді на яке я не знаю. А що чекає на мене? Адже не просто ж так він стільки років спокійно жив без мене, а потім раптом різко загорівся бажанням споглядати мою персону.

Усе впирається в Богдана.

- "Мені щось загрожує? Ні!".

Адже знала, що бреше, але дозволила собі розслабитися. І ось передбачуваний підсумок.

- Навіщо ти наказав їх убити? - обережно запитую, в очах починає збиратися волога.

- Вони брали участь у твоєму викраденні, - недбало знизує плечима, - Я не залишаю свідків.

Він робот! Машина в людській оболонці.

- Але ж мене ти...

- Забудь про минуле. Воно там і залишилося.

- Що тобі потрібно від мене, Батуре?

- Твій чоловік, - спокійно каже він, ніяк не реагуючи на моє звернення до нього, - Де він?

Значить дійсно це його справжнє ім'я. Воно мені подобається.

- У відрядженні.

- Де?

- Не знаю, - впевнена він у курсі, що я кажу правду, - Він не буде мене рятувати, Батуре! І від нього ти нічого не доб'єшся через мене.

Соромно говорити таке йому. Але для чоловіка я лише гарна картинка, яку потрібно, чого б це не коштувало, заманити у свої тенета, а потім викинути, як сміття. Натура така в нього. І це без перебільшення.

- Подивимося.

Та дивись скільки влізе! Бачила, точніше відчувала, що не так уже й ти до мене байдужий, як намагаєшся показати.

- Хто ти? - знаю, що не відповість, але не запитати не можу.    

Дивитися в очі людині, яка чудово розуміє, як ти до неї ставишся, те ще задоволення! Знає і не відповідає взаємністю так, як мені б хотілося. Навіщо ти назад з'явився в моєму житті? Адже мені потім заново збирати себе по шматках. Якщо, звісно, залишуся живою. А щось мені підказує, що після проявленої нещадності біля клубу, це твердження спірне.

Він просто свердлить мене поглядом і мовчить. Розчиняюся в ньому і пропускаю зліт літака. Незабаром стюардеса приносить мені склянку з прозорою рідиною і "розпаковує" від ременя. Як дитину, їй Богу! Обережно нюхаю принесений напій. Джин. Кубики льоду приємно постукують, коли роблю ковток.

- Поспи. Нам летіти кілька годин, - нарешті подає голос Батур.

- Куди? - запитую я, не сподіваючись на відповідь, і він не розчаровує - підводить одну брову, чи то пак "ти серйозно?", і посміхається.