Залежні від ненависті - Ксана Рейлі

Я важко розплющила очі, намагаючись пристосуватися до яскравого світла, що било з вікна. Мені чомусь було надто холодно. Моє тіло затремтіло. Опустивши погляд на себе, помітила, що ковдра, під якою я спала, сильно сповзала. Я натягнула її вверх, прикриваючи своє оголене тіло. Мій погляд знайшов Макара, що сидів на кріслі біля вікна та дивився на мене. Краєм ока помітила склянку та напівпорожню пляшку віскі на столику біля нього.

— Ти не спав? — тихо спитала я.

Чомусь мені здавалося, що ми заснули разом після того, як зайнялися коханням. Мабуть, заснула тільки я. Щось у його напруженому вигляді злякало мене.

— Мені треба було подумати, — відповів він, спершись ліктями на свої коліна.

Я помітила, що Макар уже був одягнений у штани, але все ще без сорочки. Його погляд знову знайшов мої очі. Я чомусь відчула себе брудною, лежачи перед ним у такому вигляді.

— Про що? — холодно спитала я.

— Про нас.

— Ти... Ти шкодуєш про те, що сталося?

Мені було важко говорити через дурні сльози, що зібралися на очах. Я сіла на ліжку, повністю накриваючись ковдрою. Неприємний біль внизу живота нагадав про приємну ніч, проведену з Макаром. Я думала, що наш ранок буде іншим. Чоловік раптом підвівся та повільно попрямував у мою сторону. Він сів поруч зі мною.

— Я думав про те, як нам тепер приховувати наші стосунки в офісі, — сказав він, ледь усміхнувшись.

Якесь полегшення з'явилося всередині, адже я боялася, що Макар скаже, що це була помилка. Він підняв свою руку та заправив переднє пасмо мого волосся мені за вухо.

— Тобі здається, що це буде складно? — поцікавилася я, не відриваючи від нього свого погляду.

— Це однозначно буде складно. — Макар нахилився до мого вуха. — Після цієї ночі всі мої думки забиті лише тобою.

Він поцілував мене в щоку. Я не змогла стримати своєї усмішки від його слів. Мої пальці розслабилися, і я дозволила ковдрі вільно впасти.

— Як ти? Сильно боляче? — стурбовано спитав він.

— Я в нормі, — відповіла я та потягнулася до нього. — Не боляче.

— Ти не попередила мене, що незаймана.

— Але ти знав це.

— Здогадувався. Ти казала раніше, що у тебе не було чоловіків через мене. Я не знав цього точно, але намагався бути ніжним з тобою.

— Це було добре, — прошепотіла я, поклавши свою голову на його плече. Мої пальці почали вимальовувати круги на його грудях. — Ми можемо потім повторити.

— О, навіть не сумнівайся в цьому! Тепер мене не зупинити.

— А тобі сподобалося зі мною?

Я уважно та дещо схвильовано подивилася на Макара. Впевнена, в нього були жінки, які знали, що робити та могли дати йому більше задоволення, аніж недосвідчена я.

— З тобою було прекрасно, Мелісо. Навіть не турбуйся про це.

Я підсунулася ближче до нього, і він ніжно поцілував мене в губи, обіймаючи однією рукою. Макар водив пальцями по моїй спині, породжуючи нові іскри бажання. Він не поглиблював поцілунок, а всього лише легко торкався моїх губ своїми. Це було так по-особливому, що я мало не перетворилася на калюжу перед ним. Легкий смак віскі на його губах п'янив мене, змушуючи сильніше притулитися до Макара.

— Чим ми сьогодні займемося? — спитала я поміж поцілунками. — Чи... Ми повертаємося додому?

— Усі інші повертаються, а ми — ні, — відповів він.

— Ні? — здивувалася я.

— У мене є плани на тебе.

Макар підморгнув мені та раптом підвівся з дивана. Я трохи розгублено дивилася на нього, адже не могла зрозуміти, що він задумав.

— Мені, мабуть, треба повернутися до себе, щоб привести себе в порядок, — пробурмотіла я, підсуваючись на край ліжка.

— Ні, — заперечив Макар. — Я нікуди не відпущу тебе!

Я тихо скрикнула, коли він раптом схопив мене та підняв на руки. Це було так неочікувано, що я відверто здивувалася.

— Але ж мені потрібно в душ, — пошепки сказала я, відчуваючи те, як сильно палали мої щоки.

— Ти підеш зі мною, — Макар швидко поцілував мене в губи. — Спочатку ми разом приймемо душ, а тоді поснідаємо. Після цього ти збереш свої речі, й ми поїдемо в одне цікаве місце.

Мені нічого не залишалося, як погодитися. Я широко усміхалася, бо не могла стриматися. Шалено подобалося, коли Макар був таким турботливим до мене. Приймати з ним разом душ було трохи ніяково, але він робив усе, щоб я почувалася розслаблено поруч з ним. Потім він допоміг мені витертися рушником, а після цього надів на мене теплий халат. Весь цей час я спостерігала за ним з дурнуватою усмішкою на вустах.

Макар швидко вдягнув джинси й теплий светр чорного кольору, а тоді замовив для нас сніданок. Я сіла на одне з вільних крісел біля вікна, дивлячись на неймовірний краєвид засніжених гір.

Краєм ока помітила, що Макар забрав зі столика недопиту пляшку віскі та склянку. Мені хотілося спитати в нього, чому він пив після того, як переспав зі мною, але я вирішила не діставати його дурними запитаннями.

— Тобі подобається тут? — раптом спитав він, спершись руками на спинку крісла, на якому я сиділа.

— Дуже, — зізналася я. — Тут так красиво та добре. Особливо, коли ти поруч. А тобі подобається?

— І мені подобається, — сказав Макар та швидко поцілував мене в голову. — А ще більше я люблю дивитися на тебе.

— А що тобі найбільше подобається в мені? — поцікавилася я, глянувши на нього.

— Твоя усмішка.

Я не стрималася та усміхнулася ще ширше, аніж до того. Макар ніжно торкнувся моєї долоні, переплітаючи наші пальці. Я ж просто заворожено дивилася на нього. Від наших довгих споглядань одне на одного нас перервав стукіт у двері. Нам принесли наш сніданок. Макар самостійно усе розклав на столику та сів на вільне крісло одразу ж біля мене.

Руки потягнулися до моєї улюбленої кави. Я швидко зробила декілька ковтків гарячого напою, кидаючи погляди на Макара. Він теж інколи дивився на мене. Ми обоє чомусь усміхалися. Якби біля нас був ще хтось третій, то подумав би, що ми божевільні.

— Куди ми поїдемо? — поцікавилася я, коли ми закінчили снідати.

— Це сюрприз, — відповів Макар, загадково посміхаючись.

— Ти придумав це вночі?

— Ні. Усе було готово ще до твого приїзду сюди.

— Я згораю від цікавості, — зізналася я та нетерпляче потерла долоні.

— Тоді вже біжи збиратися, щоб ми якнайшвидше поїхали звідси.

— Добре.

Я підвелася зі стільця та почала збирати свої речі з підлоги. Мені не дуже хотілося переодягатися в сукню, тому я вирішила, що швидко збігаю у свій номер у цьому халаті.

— Я проведу тебе, — Макар раптом з'явився біля мене. — Не хочу, щоб ти йшла сама в такому вигляді.

— Це близько. Всього лише на один поверх спуститися.

— І що?

— Хтось з колег може нас помітити разом. Буде багато пліток в офісі.

— Я не дозволю тобі одній ходити коридорами готелю, знаючи, що під цим халатом нічого нема, — вперто сказав Макар та сильніше затягнув пояс халата на моїй талії. — Ходімо!

Він схопив мене за руку і повів до виходу. Це було трохи ризиковано, адже хтось з колег точно міг спіймати нас. Знаю, Макар би не хотів, щоб про нас говорили, але він сам зголосився провести мене. Ми спустилися на потрібний поверх, а я постійно оглядалася по сторонах. На щастя, у коридорі нікого не було. Коли ми підійшли до мого номера, я подивилася на Макара.

— Повідомиш, коли збереш усі речі, — сказав він мені.

— Добре, — погодилася я. — Напишу тобі.

Чоловік кивнув головою й зробив один невпевнений крок назад. Він, здається, чомусь вагався. Макар оглянувся по сторонах, а тоді раптом припав до моїх губ у палкому поцілунку. Це було неочікувано, адже я не думала, що він буде так сильно ризикувати, цілуючи мене в коридорі готелю.

— Не зміг втриматися, — прошепотів Макар, відірвавшись від моїх губ.

— Все добре, — тихо мовила я. — Мені це подобається.

— Піду вже.

Він щось дивне пробурмотів собі під ніс, а тоді розвернувся і пішов геть, інколи оглядаючись на мене. Я дивилася йому вслід, закусивши нижню губу, щоб стримати свою задоволену усмішку. Схоже, хтось уже таки закохався в мене. Треба лише дочекатися цих слів від Макара.

З хорошим настроєм я увійшла в номер, де мене зустріла Ілона. Вона довгим поглядом пройшлася по мені, а тоді дивно посміхнулася.

— Здається, у когось ніч пройшла дуже весело, — сказала дівчина, схрестивши руки на грудях. — Як там номер у нашого боса? Він собі обрав один з президентських люксів?

— Уявлення не маю, — пробурмотіла я. — Як пройшов корпоратив?

— Непогано. Це було цікаво, але трохи нудно. Усі ставили собі запитання, де наш бос і наша Меліса? Але ж це костюмований бал, тож усі вирішили, що просто не помітили вас. Окрім мене, ясна річ. Ти ж розумієш, що я бачила, в якому ти була образі?

— І що це означає? — роздратовано спитала я.

— Я знаю, що це була ти на сцені, Мелісо. До речі, ти мене здивувала. У тебе непогано виходить грати на фортепіано. Потім ти танцювала з якимсь чоловіком, в якому досить легко впізнати нашого боса. Ви поцілувалися та втекли. А зараз ти повертаєшся у номер майже в обідній час у чоловічому готельному халаті. Все зрозуміло, як ясний день.

— Ти майже, як Шерлок, — буркнула я. — Тобі не було чим зайнятися на балу, що ти слідкувала за мною?

— Що? — Ілона скривилася. — Ти сама привернула увагу до себе тоді, коли вийшла на сцену.

— Добре. Чого ти хочеш?

— Ем, нічого.

— Навіщо тоді розпитуєш про це все?

— Просто не люблю брехню.

— Тобі тепер доведеться теж брехати, Ілоно. Ніхто в офісі не має знати про наші з Макаром стосунки.

— За це можеш не хвилюватися, Мелісо. Я вмію зберігати секрети.

— Доведеться повірити тобі на слово, — пробурмотіла я.

— До речі, через дві години ми вже їдемо звідси, — повідомила Ілона.

Я мовчки попрямувала до кімнати та відкрила свою шафу. Треба обрати, що вдягнути. Мою увагу привернув червоний светр та чорні теплі легінси. Швидко почала вдягатися.

— Я не їду! — голосно сказала я, щоб Ілона в іншій кімнаті почула.

— Це було очікувано, — мовила вона. — Бос повідомив усім, що дає нам ще два додаткові вихідні. Як мило. Слухай, Мелісо, тобі треба було раніше захомутати його, щоб він нам більше вихідних давав.

Я закотила очі, стримуючи своє роздратування. Ця Ілона конкретно злила мене. Витягнувши валізу, почала складати в неї свої речі.

— Тобі варто було самій спробувати закохати його в себе. Ох, як же я могла забути? Ти ж намагалася це зробити, але у тебе нічого не вийшло. Було б смішно, якби не так жалюгідно.

Я очікувала почути щось гостре від Ілони, як це бувало зазвичай, але вона мовчала. Дівчина раптом швидко взула черевики та вдягнула свою куртку. Мені стало трохи ніяково через свої слова. Вона образилася? Але ж я начебто сказала правду. Ілона зупинилася біля своїх валіз та уважно подивилася на мене, гордо піднявши голову.

— Я нікому не скажу про твої стосунки з Макаром, — мовила вона. — Але ти, звісно, можеш пожалітися йому на мене та зробити так, щоб він звільнив мене.

— Навіщо мені це робити? — спитала я, піднявши одну брову.

— Не знаю, — Ілона знизала плечима, — та я не здивуюся, якщо ти зробиш саме так.

Дівчина схопила свої валізи, а тоді вийшла з номера, залишаючи мене наодинці. І хоч вона казала, що їхній виїзд через дві години, Ілона пішла уже. Мабуть, її справді зачепили мої слова. Навіть попри обіцянку дівчини, я не могла довіряти їй та хвилювалася через те, що на роботі всі говоритимуть про нас з Макаром.

Але все моє хвилювання зникло, коли я знову побачила його. Три години минуло відтоді, як я вийшла з його номера. Ми вирішили зустрітися вже після того, як усі колеги поїдуть. Нам все-таки варто бути обережними, якщо ми хочемо тримати наші стосунки в секреті.

— Ми поїдемо на цьому? — здивувалася я, коли Макар зупинився біля великого джипа на високих колесах.

— Так, — відповів він. — Звичайним легковим автомобілем ми туди не заїдемо.

Мої очі загорілися, коли я побачила цей джип. Мені подобалася дорога та швидкість, але у мене банально не було автомобіля. Я підійшла ближче до Макара та поклала свої руки на його груди. Благальними очима глянула на нього знизу вверх.

— А можна мені за кермо? — попросила я.

— Ти вмієш водити? — здивувався він.

— Вмію, і дуже добре. Просто у мене нема автівки, але я маю права.

— Це чудово, Ліссі, — Макар ніжно провів своєю рукою по моїй щоці, — але це трохи небезпечна дорога. Буде краще, якщо за кермом сидітиму я.

— Ти пив вночі, — нагадала я, примруживши очі.

— Це був навіть неповний стакан. До того ж вже минуло багато годин з того моменту. Не хвилюйся за це. Я можу все контролювати.

Я розчаровано видихнула і трохи ображено надула губи, відсторонившись від Макара.

— Сядеш за кермо, коли будемо повертатися, — раптом сказав він. — Хоча я дуже сумніваюся, що ти захочеш цього після нашої поїздки гірськими дорогами.

Я задоволено усміхнулася, адже була певна, що мені захочеться цього. Я завжди любила екстрим та адреналін. І поки Макар складав наші речі в багажник, я уже сиділа на пасажирському сидінні в передчутті нашої цікавої подорожі.