Залежні від ненависті - Ксана Рейлі

— Ти прийшла, — тихо сказав він так, наче не вірив своїм очам.

— Чому ти такий здивований? — спитала я.

— Після стількох відмов, я не думав, що ти прийдеш, — Макар підвівся зі стільця. — Навіть сьогодні не сподівався побачити тебе, але все ж не полишав надій.

Він обережно взяв мене за обидві руки, змушуючи глянути йому в очі. Макар був так близько, що я могла б хвилюватися через це, але чомусь відчувала таке приємне тепло.

— Це ти весь цей час надсилав мені ті квіти?

— Ти тоді сказала, що думала, що у тебе побачення зі мною. Ти хотіла, щоб це був я, а не Роман, тому я вирішив втілити твої бажання в реальність.

Макар повів мене до стільця навпроти та допоміг мені сісти. Я уважно подивилася на нього, зустрічаючись поглядом з його темними очима. Через те, що я повернула голову в його сторону, губи чоловіка торкнулися моєї щоки. Це змусило мене легко здригнутися. Макар помітив це, адже на його обличчі з'явилася дивна посмішка. Він повернувся до свого стільця і знову звернув на мене свій погляд.

— Чому ти звільнив Романа? — поцікавилася я, примруживши очі. — Це через те побачення?

— Він порушив моє попередження, — просто відповів Макар, — тому й отримав покарання.

— Яке попередження?

— Не підходити до тебе.

— Справді? — здивувалася я. — Не знала, що чоловікам в офісі заборонено спілкуватися зі мною.

— Лише тим, що проявляють зацікавленість у твою сторону, — Макар уважно подивився мені в очі. — Я не люблю, коли у мене намагаються забрати те, що є моїм.

— Але ж я не твоя.

— Це поки, Мелісо.

Я не знала, як реагувати на його слова. З однієї сторони мені подобалося те, що Макар зацікавлений у мені, але ця його власницька сторона лякала мене. Я навіть не знала, що вона у нього є.

— Як ти дізнався, що у мене було побачення саме з Романом? — продовжила розпитувати я.

— Коли ти пішла, я стикнувся з ним біля входу в ресторан. Він розповів мені, яким чином запросив тебе на побачення, а після цього я звільнив його.

— Ти трохи жорстокий, — зауважила я.

— Можливо. — Макар знизав плечима. — Годі про це!

— Мені не подобається, що ти звільнив його. Ми з Романом все обговорили та вирішили залишитися друзями. Ти даремно позбувся хлопця. До того ж йому подобалося працювати в цій компанії.

Чоловік пильно подивився на мене та знервовано постукав пальцями по столу. Він трохи примружив очі, а тоді спитав:

— Ти хочеш, щоб я повернув його?

— Хочу! — впевнено відповіла я. — Мені неприємний той факт, що ти звільнив його через мене.

— Але ж він провинився, Мелісо!

— Тим, що запросив мене на побачення? Він і так зробив це анонімно, бо знав, що інакше я б відмовила йому. Ти весь цей час не надто добре ставився до мене, тому твої ревнощі трохи незрозумілі мені.

— Пропоную закрити це питання. Що ти будеш?

Макар махнув рукою офіціанту та замовив для мене келих червоного вина. Я гортала сторінки меню, розглядаючи страви. Не знала, що обрати, тому зупинилася на звичайному салаті. Згодом біля мене з'явився келих з вином, тому я взялася куштувати напій.

— Ти надзвичайно красива, — раптом сказав Макар, змушуючи мене подивитися на нього.

— Раніше ти не помічав цього, — сказала я.

— Ти не знаєш. Навіть сім років тому я помітив, яка ти вродлива.

— Чесно?

— Дивно говорити про це зараз. Тоді я не міг дивитися на тебе в цьому плані, але ти чимось вабила мене.

— Ніколи б не повірила в це.

— Чому?

— Бо ти був шалено закоханий в Ангеліну. Я бачила, з яким захопленням ти дивився на неї.

— Так, я безперечно любив її, але це не змінює того факту, що ти здавалася мені приємною.

— Здавалася приємною? — перепитала я, насупившись.

— Ти була справжньою, Мелісо. Тоді, коли Ангеліна брехала мені, використовувала мене та шукала в усьому вигоду, ти була справжньою. Це мені й подобалося в тобі.

— Якби тоді ви з сестрою одружилися...

— Але цього не сталося, — перервав Макар, — тому нема сенсу говорити про це.

— Це все ще болюча тема для тебе? — обережно спитала я.

— Мене неприємно згадувати це.

— Добре.

Я мовчки потягнулася до келиха та знову зробила ковток вина. Коли принесли наші замовлення, то я почала їсти салат, постійно кидаючи погляди на Макара.

— Я сподівався побачити у твоїй квартирі піаніно, — сказав він. — Здається, не помітив його.

— Воно залишилося в домі батьків. Я не граю більше.

— Так, ти говорила про це. Сподіваюся, що колись ти знову почнеш займатися цим.

— Чому ти хочеш цього?

— Бо це подобається тобі. Я бачив, з яким захопленням ти торкалася клавіш. Це безперечно твоє, Мелісо.

Я легко усміхнулася та кивнула головою. Він мав рацію, адже музика завжди допомагала мені бути собою. Шкода, що я так закинула свою улюблену справу, але повертатися до цього було лячно. Раптом заграла жива музика, а коли я оглянулася, то помітила на сцені якусь красиву жінку в довгій червоній сукні. Вона почала співати своїм неймовірним голосом. На мить я уявила себе на її місці. Мені ніколи не хотілося бути відомою, але я б хотіла співати та грати для своїх особливих людей. Побачила перед очима постать Макара та здивовано підняла на нього свій погляд. Він простягнув мені свою руку.

— Потанцюємо? — запропонував чоловік.

Я не очікувала такого від нього, але мені було приємно, тому я прийняла запрошення. Він повів мене до невеликого танцювального майданчика, що знаходився поруч зі сценою. Його рука приємно лягла на мою талію, а іншою він міцно тримав мою руку. Я ж опустила долоню на його плече та глянула йому в очі. Він не відривав від мене свого погляду весь час, коли вів у танці. Мені подобалося бути з ним так близько та відчувати такий дивний спокій.

— Про що ти думаєш? — поцікавилася я, вдивляючись в красиві карі очі.

— Про те, що мені дуже комфортно з тобою, — відповів Макар. — Не розумію, як я не помітив цього раніше?

— Ти не хотів цього помічати. Тебе засліпили твої образи.

— І тим самим я ображав тебе. Я хочу виправити це, Мелісо. З самого початку в нас все мало бути по-іншому. Доля не просто так звела нас вдруге.

— Не думала, що ти з тих, що вірять у долю.

— З тобою я готовий повірити в неї.

Я усміхнулася та зручно закинула свої руки йому на шию. Він же міцніше притиснув мене до себе. Ми почали хитатися з однієї сторони в іншу, дивлячись одне на одного. Коли повільна музика закінчилася, Макар нахилився до мене та ніжно поцілував у щоку.

— Дякую за танець, — прошепотів він.

Я мило усміхнулася йому, а тоді ми попрямували назад до нашого столу. Решту вечора ми провели за приємними розмовами, що було дивно, враховуючи нашу ситуацію. Макар цікавився тим, як проходило моє студентське життя, а я ж розповідала йому свої пригоди під час навчання. Їх насправді було дуже мало, але Макар так уважно слухав мене, наче йому справді було цікаво.

Уже біля виходу він допоміг мені накинути пальто на плечі, а тоді повів на вулицю, міцно тримаючи за руку. Було страшенно холодного, але його гаряча долоня гріла мене. Я затремтіла від холодного вітру. Мені чомусь захотілося, щоб Макар обійняв мене, адже він робив це вкрай рідко.

Усю дорогу ми їхали мовчки, і лише тиха музика в салоні та гудіння двигуна, нагадувало, що ми таки у русі. Я задумано дивилася у вікно, намагаючись зрозуміти свої відчуття. Мені хотілося відвертостей від Макара, і зараз він, здається, готовий був мені їх дати. Коли ми зупинилися біля мого будинку, я повернула голову в сторону Макара та з очікуванням подивилася на нього.

— Дякую тобі за цю зустріч, — сказав він, торкнувшись долонею моєї руки. — Я радий, що ти дала мені шанс.

— Якщо ти справді хочеш цього, — прошепотіла я.

Його погляд раптом опустився на мої губи. Серце почало битися швидше в передчутті. Мені справді хотілося, щоб він поцілував мене, але я не могла зізнатися йому в цьому.

— Можна тебе поцілувати? — раптом спитав Макар, наче прочитав мої думки. — Здається, так це відбувається після побачень.

Мені було приємно, що він просив у мене дозволу на такий крок, тож я усміхнулася та кивнула головою. І хоч ми вже цілувалися раніше, він вирішив зробити це ніжніше, аніж будь-коли раніше. Його теплі губи легко цілували мої, не вимагаючи відповіді. Це було так особливо, що моє серце розривалося на маленькі шматочки. Я підсунулася ближче до нього та почала цілувати його у відповідь. Мої руки знайшли гарячу шкіру шиї Макара. В цей момент з'явилася непереборна потреба торкнутися його. Я ніжно водила пальцями по шкірі, поки він цілував мене. Це було так приємно, що я насолоджувалася цим, відчуваючи задоволення. Коли він відірвався від моїх губ, я хотіла заперечити, але все ж змовчала, важко дихаючи. Він легко притулився своїм чолом до мого, охопивши моє обличчя долонями. Це змусило мене подивитися на нього.

— Що ти робиш зі мною, Ліссі? — тихо прошепотів він і раптом поцілував мене в чоло.

— Краще не називай мене так, бо я знову відчуваю себе підлітком, — пробурмотіла я.

— Ти занадто приваблива, як для підлітка.

— Рада, що ти помітив це.

Я знову усміхнулася, і коли він вкотре ніжно поцілував мене в губи, то відпустив. Він допоміг мені вийти з автомобіля та провів до самого під'їзду. Попрощалися ми теплими обіймами та коротким поцілунком. Усмішка не зникала з мого обличчя увесь вечір. Я була щасливою, що у нас з Макаром нарешті починало все складатися. З хорошими думками я дуже швидко заснула, а зранку рано прокинулася, щоб встигнути на роботу.

Мені хотілося мати красивий вигляд, тому я вдягнула чорну спідницю, що майже досягала колін, а також тонку шовкову блузку яскравого червоного кольору. Я зробила красивий макіяж та гарно вклала своє волосся, а після того поспішила на роботу.

Прийшла я раніше, аніж зазвичай. Мені було цікаво, як Макар тепер буде поводитися зі мною на роботі. Я з очікуванням дивилася на двері ліфта. І як же я здивувалася, коли побачила Романа. Мені так і хотілося рота відкрити від здивування, але я стримала себе. Хлопець коротко кивнув мені й попрямував до свого робочого місця. Я думала, що помилилася, але це справді був він. Трохи пізніше прийшов Макар. Він поводився так само як і завжди. Спочатку начальник попередив про те, що через десять хвилин розпочнеться нарада, а потім зник у своєму кабінеті. Мене страшенно цікавило, чому Роман повернувся, тому я поспішила до дверей кабінету Макара. Після його дозволу, я увійшла всередину. Чоловік не сидів за своїм столом, як це було зазвичай, а стояв біля великого панорамного вікна. Макар оглянувся на мене й тепло усміхнувся мені.

— Що тут робить Роман? — одразу ж спитала я.

— Ти ж наче хотіла, щоб він повернувся, — відповів Макар, відвівши погляд.

— Ти повернув його через те, що я сказала вчора?

— Так. Чому ти дивуєшся?

Я легко закусила нижню губу, стримуючи задоволену усмішку. Зчепивши пальці перед собою, я підійшла ближче до Макара. Він весь цей час уважно слідкував за мною.

— Дякую, — прошепотіла я. — Мені приємно, що ти цінуєш мої бажання.

— Тільки не користайся моєю слабкістю до тебе, гаразд?

Я кивнула головою і легко поклала свої руки на його груди. Думала, що Макар відштовхне мене, адже ми в його кабінеті, але він не зробив цього. Я наважилася притулитися до нього всім тілом. Відчула, як його долоня легко пройшлася по моєму волоссі.

— Як ти почуваєшся? — поцікавився Макар.

— Чудово, — пошепки відповіла я. — Зі мною справді все добре, тому можеш знову навантажувати мене роботою.

— Я не планую цього, Мелісо. Мені тепер треба берегти тебе.

Того разу я не стримала своєї задоволеної усмішки, тому широко усміхнулася, ховаючи обличчя в грудях Макара.

— Зараз ти подобаєшся мені більше, аніж тоді, коли ненавидиш мене.

Макар нічого не сказав, але я відчула, що він напружився. Чоловік раптом швидко поцілував мене в голову та поклав свої руки на мої плечі, змушуючи відсторонитися від нього.

— Ходімо! — сказав він і повів мене до виходу з кабінету. — Зараз розпочнеться нарада, на якій я розповів одну дуже важливу новину.

— Про що ти? — здивувалася я.

— Зараз дізнаєшся.

Макар дивно підморгнув мені, але це мене зовсім не заспокоїло, а навпаки, здалося підозрілим.