Залежні від ненависті - Ксана Рейлі

— І що далі? — тихо спитала я, сидячи в автомобілі Макара.

Мій погляд зупинився на його профілі, а сам чоловік уважно дивився кудись перед собою. Після наших палких поцілунків на столі, ми таки дофарбували усі стіни. Макар підвіз мене додому, адже вже була глибока ніч. Тільки тепер мене дуже сильно турбувало те, що відбувалося між нами.

— Не знаю, — пошепки відповів він. — Треба подумати.

Я відвела погляд до вікна, намагаючись не показувати своєї образи. Звісно, не чекала від нього зізнань у коханні, але хоча б сподівалася на те, що він буде відвертим зі мною. Я чекала, що Макар скаже, що у нього є почуття до мене. Не хотілося обмежуватися лише хіттю.

— Коли подумаєш, то повідом мені, — буркнула я і відчинила дверцята автомобіля. Я оглянулася на Макара, а він тим часом уважно дивився на мене. — Тільки не думай, що я буду чекати. Мені набридло.

Я вискочила з авто, грюкнувши дверима, а тоді побігла до під'їзду. Коли ввійшла до кімнати, то втомлено сперлася до дверей і міцно заплющила очі. Моя рука мимоволі піднялася, а пальці торкнулися опухлих від поцілунків губ. Вони досі пекли, але це було приємно. Я важко видихнула та попленталася до своєї кімнати. Страшенно хотілося спати, але швидко заснути я не змогла. Сон знайшов мене десь під ранок, тож я спала майже до обіду. Мабуть, ще б довше читала свої сни, якби не раптовий дзвінок у двері. Я скривилася і втомлено піднялася з ліжка. Швидко накинула на себе атласний халат чорного кольору та поспішила, щоб відчинити двері. Я здивувалася, коли побачила кур'єра, що тримав у руках великий букет червоних троянд. Не одразу зрозуміла, що це для мене. Я декілька секунд стояла в ступорі, а потім він передав мені квіти. Я розгублено прийняла їх, бо раніше мені ніхто не надсилав букетів чи подарунків. Одразу ж понесла квіти на кухню, розглядаючи їх. Вони були високими з пишними бутонами та широкими пелюстками. Я нахилилася до троянд, вдихнувши їх аромат. Легка усмішка з'явилася на моєму обличчі, коли я дивилася на них.

Я поставила їх у вазу, і лише тоді помітила якусь записку в букеті. Швидко дістала її, відкрила та взялася читати. Це було запрошення на вечерю в ресторан — всього лише адреса та час. Я навіть не знала хто був відправником, але чомусь здогадувалася, що це Макар. Мені хотілося, щоб це справді був він.

Усмішка з мого обличчя не зникала до самого вечора. Я довгий час думала, що вдягнути, але потім все ж обрала коротку сукню червоного кольору на тонких бретелях з доволі великим вирізом на грудях. Своє волосся я красиво вклала легкими локонами, а також зробила яскравий макіяж. Останнім штрихом була матова червона помада. Також я нанесла декілька крапель своїх улюблених парфумів на шию та зап'ястя. Взувши чорні туфлі на високих підборах, я накинула на плечі такого ж кольору пальто. Я усміхнулася, дивлячись на себе в дзеркалі. Це було краще, аніж коли-небудь раніше. Схопивши сумочку, я вибігла зі своєї квартири та попрямувала на вулицю, де мене вже чекало таксі.

Дивне хвилювання тривожило мене. Усю дорогу я перебувала в передчутті. Не могла повірити, що їду на побачення з чоловіком, про якого так довго мріяла. Невже він нарешті відверто зізнається мені у тому, що відчуває до мене? Я б тоді, мабуть, була найщасливішою. У своєму житті я рідко по-справжньому відчувала радість і щастя. Хотілося, щоб з'явився той чоловік, який зміг би показати мені справжню казку.

Автомобіль зупинився біля дорогого ресторану за містом. Це було одне з найкращих місць для перших побачень. Задоволена усмішка не зникала з мого обличчя, коли я впевнено прямувала до входу. Увійшовши в ресторан, мене одразу ж зустріла хостес. Вона допомогла мені зняти пальто і віднесла в гардеробну. Я глибоко вдихнула, щоб заспокоїти трохи свої нерви. Коли увійшла у величезну залу, то помітила, що майже всі столики були зайняті парами. Я намагалася знайти очима Макара, але його ніде не було. Натомість мою увагу привернув світловолосий хлопець, що раптом піднявся неподалік від мене. Я розчаровано видихнула, коли зрозуміла, що це Роман. Він широко усміхнувся, прямуючи мені на зустріч. Я ж відвела погляд, адже стало так сумно. Водночас хотілося голосно засміятися від того, в якій жалюгідній ситуації я опинилася. Невже я справді думала, що Макар коли-небудь запросить мене на побачення?

— Мелісо, — почав Роман, взявши мої обидві руки у свої долоні, — я такий радий, що ти прийшла. Якщо чесно, думав, що ти проігноруєш анонімне запрошення.

— Я хотіла, але ти зміг мене зацікавити, — тихо пробурмотіла я. — Не очікувала, що це будеш саме ти.

— Сподіваюся, ти не розчарована? — Він уважно подивився на мене своїми зеленими очима.

Я нічого не відповіла, а просто опустила голову вниз. Роман раптом почав вести мене до столика, за яким сидів раніше. Він відсунув стілець і допоміг мені сісти на нього. Я трохи засмучено закусила нижню губу. Мені справді не хотілося зустрічатися тут з Романом, але і тікати звідси було б негарно. Вирішила таки залишитися, щоб прояснити все між нами. Я не встигла зорієнтуватися, як біля нас з'явився офіціант. Він налив у келих червоного вина та підсунув мені його. Я тихо прошепотіла подяку, а тоді глянула на Романа. Він з дивною усмішкою дивився на мене.

— Що ти обираєш зі страв? — поцікавився хлопець, гортаючи сторінки меню.

— Нічого, — пробурмотіла я. — Не хочу їсти.

— Добре. — Роман відклав меню. — Тоді я теж не буду.

В горлі раптом стало надто сухо, тому я потягнулася до келиха та зробила ковток вина. Трохи напружилася від того, що нібито перебуваю на побаченні. Не звикла до таких речей.

— Тобі личить червоний, — раптом сказав хлопець. — Ти сьогодні прекрасна.

— Дякую, — сказала я, ледь усміхнувшись. — Романе, для чого це все?

— Що ти маєш на увазі?

— Ну, це... Побачення. Навіщо воно?

Він глянув на мене напруженим поглядом, а тоді нахилився трохи ближче.

— Щоб ми краще пізнали одне одного, — відповів хлопець. — Ти подобаєшся мені.

— Як ти дізнався мою адресу? — поцікавилася я, ігноруючи його останні слова.

— У Каті попросив.

Я невдоволено стиснула губи. Лише вона могла так легковажно роздавати чужі адреси.

— Я... — почала, але запнулася, бо навіть не знала, що сказати. — Це мило, але я не відчуваю нічого до тебе.

— Це нормально, — швидко та сказав Роман. — Кохання приходить з часом.

— Яке кохання, Романе? Мені подобається інший!

Я не хотіла робити йому боляче, але і гратися з його почуттями було б занадто жорстоко. Він декілька секунд уважно дивився на мене, а потім легко кивнув головою.

— Але ж ти прийшла сюди, — прошепотів хлопець.

— Бо думала, що це не ти мене запросив.

— Добре. Це важко, але я впораюся з цим. Ми можемо бути друзями?

— Так, звісно! Я буду рада, якщо ти станеш моїм другом.

Я усміхнулася та полегшено видихнула. Уся напруга одразу ж зникла, бо тепер я розуміла, що Роман хоча б не буде плекати надій щодо нас.

— Я б хотів, щоб ти все ж повечеряла зі мною, — сказав хлопець і знову відкрив меню. — Як колега, звісно ж.

— Гаразд, — погодилася я і кивнула головою.

Ми обрали страви та зробили замовлення. Після цього я розслаблено сперлася до спинки стільця, куштуючи вино.

— Ти давно працюєш у цій компанії? — поцікавився Роман.

— Майже рік, — відповіла я. — Намагалася влаштуватися на роботу в іншу, але мене не взяли. Тут мені подобається.

— Так, тут досить комфортно. Насправді я з багатьма фірмами співпрацював, але не завжди стикався з таким хорошим колективом.

— Угу, — погодилася я.

Між нами з'явилася дивна тиша. Відверто кажучи, я навіть не знала, про що саме говорити з Романом. У нас не було спільних тем, окрім роботи, але і в цьому ми були не дуже пов'язані. Його життя поза роботою мене не надто цікавило, тому я просто мовчки очікувала, коли нам принесуть наші замовлення.

Усмішка з'явилася на моєму обличчі, коли переді мною нарешті поставили мій улюблений грибний крем-суп. Я з величезним ентузіазмом начерпала повну ложку супу і всунула її в рот. Мої очі закотилися від задоволення, бо це було аж занадто смачно. Помітила, що Роман уважно спостерігає за мною, тому трохи знервовано засміялася.

— Обожнюю гриби, — пояснила я. — Як на мене, це найсмачніше, що тільки може бути.

— А я не люблю їх.

— О! Мабуть, вперше зустрічаю таку людину.

Роман тихо засміявся, опустивши погляд у свою тарілку. Він почав колупатися виделкою у салаті, а коли підняв погляд, то глянув кудись мені на спину. Він, здається, напружився.

— Тільки не обертайся! — сказав хлопець мені.

— Що? — Я насупилася. — Що там таке?

— Просто не обертайся, Мелісо. Буде погано, якщо він помітить нас.

— Хто? — голосніше спитала я.

— Наш бос, — пошепки відповів Роман.

Я ще більше насупилася та різко обернулася. Почула, що Роман голосно зітхнув. І справді я побачила Макара у чорних класичних штанах і такого ж кольору гольфі. Він зупинився біля вільного столика трохи далі від нас та опустився на стілець.

— Що він тут робить? — спитала я сама в себе.

— Може, в нього побачення? — припустив Роман. — Він же неодружений.

Я міцно стиснула губи, спостерігаючи за Макаром. Він би не пройшов у такий дорогий ресторан, щоб повечеряти наодинці. Дурне хвилювання з'явилося всередині, коли я дивилася на нього. Охайно зачесане чорне волосся, легка щетина та ідеально випрасований одяг без жодної складки. Так готуються лише перед зустріччю з жінкою. Красивою жінкою. Ця думка починала ще більше злити мене.

— Ти в нормі? — раптом спитав Роман.

Я часто покліпала очима та глянула на хлопця, що сидів навпроти мене.

— Все добре, — поспішила відповісти. — Просто трохи здивована.

— Чому? Не хочеш, щоб Макар зустрічався з якоюсь жінкою?

— Яке мені діло до цього? — фиркнула я. — Він мене не цікавить.

Я знову повернула голову в сторону боса, що розслаблено гортав сторінки меню. Так і хотілося підійти до нього. Цікаво, він би здивувався, побачивши мене? Та все ж я вирішила трохи почекати. Можливо, він помітить мене з Романом раніше, аніж я підійду до нього. Його погляд раптом відірвався від меню. Він закрив його та підвівся, поправляючи рукави гольфу. Макар дивився кудись перед собою. Я прослідкувала за його поглядом. З моєї руки випала ложка, коли я побачила красиву брюнетку, що прямувала до нього з широкою усмішкою на вустах. Коротка відверта сукня бордового кольору з відкритими плечима, довге густе волосся, що спадало вниз по спині, а також темний макіяж, що підкреслював її очі. Я помітно напружилася, адже в цій дівчині легко було впізнати мою сестру. Неприємний клубок підступив до горла, адже тоді, коли я мріяла про побачення з ним, Макар зустрічається з Ангеліною. Як виявилося, бачити їх знову разом — занадто боляче.