Залежні від ненависті - Ксана Рейлі

— Привіт, — розгублено пробурмотіла я, дивлячись на Макара.

Він кивнув головою, легко усміхнувшись. Я надто сильно напружилася від його присутності, тому ще міцніше стиснула ручку дверей.

— Як ти? — спитав чоловік, глянувши мені в очі.

— Все добре, — пошепки відповіла я. — Сьогодні майже весь день спала, і почуваюся чудово.

— Це тобі! — Макар простягнув мені якийсь пакет.

Я здивовано прийняла його, продовжуючи дивитися на чоловіка. Між нами з'явилася незручна мовчанка.

— Дякую! — Я кивнула головою в сторону пакета у своїй руці. — Мені приємно знати, що ти хвилюєшся за мене. Тобто, я не впевнена, що хвилюєшся, але...

— Я б не прийшов сюди, якби не хвилювався за тебе, Мелісо, — перервав мене Макар. — Я радий, що з тобою вже все добре. Якщо захочеш ще декілька вихідних, то повідом мені про це. Я, мабуть, вже піду.

Він декілька секунд уважно дивився на мене, а тоді розвернувся, щоб піти геть. Мені хотілося зупинити його, але водночас я вагалася.

— Макаре! — все ж гукнула я, змушуючи його зупинитися. Він оглянувся на мене. — Ти можеш залишитися тут, зі мною. Я... Я б справді хотіла цього.

— Добре, — просто сказав він і знову підійшов до мене.

Я усміхнулася йому ширше та трохи відійшла, щоб впустити його всередину. Макар зняв свою куртку, а після цього — туфлі. На ньому був звичайний білий светр та сині джинси. Я не звикла бачити його в чомусь іншому, окрім тих дорогих костюмів. Я махнула йому рукою в сторону кухні й він попрямував туди. Я йшла за ним, а потім поставила пакет на стіл.

— Будеш чай? — спитала я, глянувши на Макара. — Чи щось інше?

— А ти, що хочеш?

— Чай, мабуть.

— Тоді я теж.

Я показала йому рукою на вільний стілець біля столу, а тоді ввімкнула чайник. Не звикла до гостей у своєму домі, тому такий неочікуваний візит Макара збентежив мене. Він сів на стілець і легко постукав пальцями по столу. Здається, чоловік теж чомусь нервував. Його погляд знайшов букети синіх троянд у вазах. Вони щодня протягом останніх трьох тижнів з'являлися на моєму робочому столі, а я кожного разу забирала їх додому, ігноруючи записку з запрошенням, що завжди була всередині. Я не знала точно, чи це було від Макара, але чомусь відчувала, що він до цього причетний. Чайник вимкнувся, тому я швидко зробила нам чай та поставила горнятка на стіл.

— Який з варіантів дизайну будинку ти обрав? — поцікавилася я, коли сіла на стілець навпроти Макара.

— Перший. Він був найкращим.

— Перший? — здивувалася я. — А усі ті рази ти змушував мене переробляти проєкт, тому що...

Я з очікуванням подивилася на чоловіка, піднявши одну брову. Макар ледь усміхнувся відвівши погляд.

— Я вже казав тобі це раніше, — відповів він. — Не хотів, щоб ти звільнялася, тому робив усе, аби ти залишилася довше.

— Зрозуміло, — тихо сказала я. — А як щодо Ангеліни?

— Тобто?

— Ну, ти досі любиш її?

Я уважно подивилася на Макара, бо мені було важливо почути від нього чесну відповідь. Я б не могла бути з ним, якби у нього досі були почуття до моєї сестри.

— Ні, звісно ж. Це вже в минулому.

Це не було надто відверто, але принаймні чітко та зрозуміло. Він говорив впевнено, тому я могла повірити йому.

— Тобі було боляче, коли вона сказала, що вагітна від іншого? — обережно спитала я.

Макар знову відвів погляд, занурившись кудись у свої спогади. Він важко видихнув, а тоді зробив ковток гарячого чаю.

— Мені здавалося, що вона розбила моє серце, — відповів Макар. — Це було неприємно. Ми мали плани на спільне майбутнє. Дідько! У нас мало бути весілля, Мелісо! Я чекав цього. Я навмисно поїхав на заробітки, щоб зробити все так, як у її мріях. Тільки її мрії, мабуть, були для мене недосяжними.

— Тоді, — тихо сказала я. — Зараз вона думає по-іншому.

— Знаю. — Макар кивнув головою. — Ми досить довго були разом, тому я прекрасно розумію її поведінку.

— Вона хоче тебе повернути?

— Я не впевнений. Це здається нелогічно, враховуючи її сімейний стан. До того ж Ангеліна вагітна зараз від чоловіка, якого кохає.

— Вона кохає його ідеальний образ у своїй голові. Але Артур насправді далекий від ідеалу. Я завжди хотіла, щоб вона побачила його справжнього, але зараз боюся цього.

Я опустила голову та важко видихнула. Мені не хотілося зізнаватися Макару, що саме він є причиною мого страху. Якщо Ангеліна раптом розлучиться зі своїм чоловіком, то точно захоче повернути колишнього. Так, це здається повним божевіллям, але від сестри можна очікувати будь-чого.

— Чого ти боїшся? — спитав Макар, не відриваючи від мене свого погляду.

— Того, що ви знову будете разом, — чесно відповіла я. — У мене є почуття до тебе, і мені важко їх позбутися. Я не хочу знову відчувати той біль, що і тоді.

— Як довго?

— Що саме? — схвильовано перепитала я.

— Як довго ти закохана у мене, Мелісо? — сказав Макар, виділяючи кожне слово.

Я знервовано постукала пальцями по столу, а тоді підвелася та підійшла до вікна. На вулиці яскраво світив місяць, і на мить я замилувалася цим красивим краєвидом з вікна.

— Це сталося вже давно, — тихо мовила я, адже не було сил приховувати правду. — Мені здається, що я закохалася у тебе тоді, коли ми вперше зустрілися. Ти був таким хорошим, розумним та милим, а ще завжди підтримував. І хоч ти поводився так, наче був моїм старшим братом, я розуміла, що у мене з'явилися почуття до тебе. У сім'ї мене ненавиділи. Сестра постійно принижувала, а мама завжди порівнювала мене з Ангеліною та стверджувала, що я — гірша за неї. Я жила з цим, але ти змінив усе. Ти допоміг мені повірити в себе. Можливо, це була просто дурна закоханість на емоційному рівні, бо ніхто до мене не ставився тоді так добре, як ти.

— А зараз? — спитав Макар за моєю спиною.

Я навіть не помітила, що він підійшов до мене. Зараз? Таке просте запитання, на яке у мене не було відповіді. На мить наші погляди зустрілися у відбитку вікна, в тоді я обернулася обличчям до Макара.

— Я не знаю, — чесно відповіла я. — Так, мої почуття до тебе все ще є, але вони інші. Я не знаю чи кохаю тебе зараз, як і не впевнена, що ненавиджу. Ці два почуття постійно борються у мені, а твої вчинки змушують чашу ваг коливатися в різні сторони. Я відчуваю кохання, коли ти цілуєш мене чи дивишся з такою ніжністю та теплом, але я ненавиджу тебе, коли ти робиш мені боляче. А це відбувається дуже часто.

— Мені здається, що наша гра зайшла занадто далеко, — тихо сказав чоловік.

— Твоя! — виправила я. — Це твоя гра в ненависть, Макаре, а не моя.

— Але ж ти ненавидиш мене.

— Я не знаю.

Я втомлено опустила руки, бо справді не розуміла того, що відбувалося в мене всередині. Я начебто і хотіла бути з Макаром, але і боялася, що він використає мене для якоїсь своєї помсти. Я не розуміла його дій. Зовсім.

Він раптом поклав свої руки на мої плечі та підійшов трохи ближче. Макар уважно дивився в мої очі.

— Ми можемо спробувати почати все правильно, — впевнено сказав він.

— Почати що? — спитала я, дивлячись на нього. — Наші стосунки?

Я ледве вимовила це, бо такий розвиток подій між нами здавався неможливим. До того ж Макар завжди був проти стосунків на роботі. Я мріяла про це, але все ж не могла уявити його своїм хлопцем.

— Ти хочеш цього? — твердим тоном мовив Макар, не відриваючи погляду від моїх очей. — Ти хочеш бути зі мною?

Я не знала, що відповісти йому на це. Здавалося, що Макар справді хотів, щоб ми спробували, але я все ще сумнівалася в його щирості.

— Мені треба подумати, — відповіла я.

Макар кивнув головою та трохи міцніше стиснув мої плечі.

— Добре, — сказав він. — Я дам тобі час і зроблю все, щоб ти погодилася.

— Навіщо тобі це, Макаре?

— Я не хочу, щоб ти сумнівалася у мені, Мелісо. Як ти не можеш боротися зі своїми почуттями до мене, так само я не можу і не хочу боротися з тим, що відчуваю до тебе. Цей зв'язок між нами з'явився ще сім років тому. Тоді ти була молодшою сестричкою моєї нареченої, про яку я не міг думати.

— А зараз? — спитала я, схиливши голову вбік.

Макар нахилився небезпечно близько до мене. Його гаряче дихання обпікало мою щоку, а губи чоловіка ледь торкнулися мого вуха.

— Зараз, ти — та дівчина, про яку я мрію та думаю частіше, аніж би цього хотів мій здоровий глузд.

— І що нам з цим робити? — прошепотіла я.

Макар легко провів своїми пальцями вздовж по моїх руках. Моє тіло затремтіло від його дотиків, і я заплющила очі. Губи Макара торкнулися моєї щоки, а тоді — підборіддя. Я трохи відкинула голову назад, даючи йому кращий доступ до своєї шиї. І коли він поцілував чутливе місце, з моїх губ вирвався тихий стогін. Я притиснулася сильніше до нього, не в змозі стримувати своїх бажань. Серце билося швидше, а мені в цей момент хотілося чогось значно більшого. Його вологі поцілунки опустилися нижче, до моїх ключиць. Макар легко пальцями зачепив бретельку майки та спустив її на моє плече. Це дало йому кращий доступ до моєї шкіри. Він цілував контури моїх грудей, доки я міцно стискала пальцями його светр, стримуючи дивні звуки зі свого горла.

— Що ти відчуваєш зараз? — хрипло спитав Макар, відірвавшись від моєї шкіри.

Мої щоки палали, а я розплющила очі, зустрічаючись поглядом з темними очима Макара. Вони стали ще темнішими, аніж будь-коли раніше. Мої очі розгублено бігали по його обличчю. Я не знала, що йому відповісти. Мої відчуття не були ненавистю чи коханням. Це було бажання. Сильне та палке бажання, що змушувало моє серце нестримно битися в грудях. І я боялася, що за цим бажанням втрачу свої справжні емоції та відчуття.

— Я піду вже, — раптом сказав Макар, не дочекавшись моєї відповіді. Він ніжно погладив мене по щоці. — Відпочивай!

Він розвернувся і пішов геть, залишаючи мене стояти біля вікна. Я мала б провести його, але завмерла на місці, торкаючись пальцями тих місць на шкірі, де нещодавно були губи Макара. Коли двері за ним зачинилися, я втомлено сіла на стілець, охопивши голову своїми руками. Груди сильно здіймалися від важкого дихання, а дивні відчуття внизу живота ніяк не зникали. Це бажання не зникало...

Вночі я довго не могла заснути, адже була надто сильно стривожена тією особливою близькістю Макара. Вчора я злякалася своїх бажань, але вони все ще переслідували мене. Я шкодувала, що не дозволила йому поцілувати мене та рухатися далі. Хоч як би сильно заперечувала це, але все ж хотіла його. Як і всі ці сім років. Я задумано сиділа на стільці, обіймаючи горнятко з кавою та дивлячись на те місце, де Макар вчора цілував мене. Це було так добре, що хотілося повторити. Він хотів залишитися зі мною, знаю, але я...

Від думок мене відірвав дзвінок у двері. Я різко підвелася зі стільця та побігла до дверей, наче ошпарена. Мені хотілося побачити Макара, щоб відверто поговорити з ним про все, що тривожить мене, але натомість я побачила всього лише букет синіх троянд на порозі. Я вийшла на сходовий майданчик, оглядаючись по сторонах, але нікого не помітила. Схопивши букет, я повернулася у квартиру. Це були ті самі троянди, що переслідували мене вже три тижні на роботі. Записка була ідентична тим, що я отримувала весь цей час. Якщо до цього я ігнорувала це запрошення, то сьогодні вирішила здатися. Чомусь відчувала, що це саме Макар хоче зустрітися зі мною таким чином.

Увесь день я була наче на голках, а уже ввечері почала збиратися. Вдягнула коротку синю сукню на довгий рукав, а своє волосся зібрала у високий хвіст. Також зробила яскравий макіяж і губи підвела коричневою помадою. Взувши чоботи на підборах, я накинула на плечі тепле пальто і схопила свою сумочку. На вулиці було дуже темно, а ще подекуди падав лапатий сніг. Я здригнулася від морозного вітру та побігла до таксі, що вже чекало на мене. Їхати довелося досить довго, адже адреса вказувала на якийсь готельний комплекс за містом. Я була трохи схвильована в передчутті. Коли авто зупинилося, я невпевнено вийшла на вулицю та попрямувала до величезних сходів. Це була надто велика будівля, як для звичайного готелю. Всередині все було в старовинному стилі з красивим оздобленням. Я зняла своє пальто, а хостес забрала його в гардеробну. Зробивши декілька невпевнених кроків до зали, я зупинилася, шукаючи очима знайомий силует. Тут не було багато людей, тому я одразу ж знайшла Макара, що сидів за одним зі столиків спиною до мене. Його погляд був зосереджений у вікно, наче він думав про щось. Він був таким розслабленим, ніби й не чекав нікого. Мабуть, він не думав, що після стількох відмов я таки прийду до нього на це... Побачення?

Я тихо та повільно підійшла до нього, зупинившись за його спиною. Моя рука легко лягла на плече Макара, а він оглянувся на мене. Спочатку помітила на його обличчі здивування, а потім він тепло усміхнувся мені та ніжно торкнувся до моєї руки. Я теж не стримала своєї усмішки, а всередині з'явилося приємне тепло. Я могла відрізнити це відчуття від усіх інших, бо в цей момент я відчувала до нього кохання.