В степу безкраїм за Уралом - Тулуб Зинаїда
Отже, той бан Єлачич виступив проти Угорщини?
— Так. А угорці саме обрали свої Національні збори, де більшість стояла за реформи в межах Габсбургської монархії. Там почалися нескінченні суперечки проміж партій і груп. Національні збори створили двохсоттисячну армію проти хорватів, а окремий загін з неї послали в Італію! Та не підтримувати, а приборкувати італійську революцію.
— Ганьба! — не витримав Вернер. "Зрада", — подумав Шевченко.
— Справжні демократи були обурені, — вів далі Венгржиновський, — Шандор Петефі закликав забрати владу з рук зрадників-лі-бералів. На бік демократів став і відомий громадський діяч Кошут176.
Національні збори обрали Комітет захисту батьківщини. Тоді в народі спалахнув революційний ентузіазм, і наприкінці вересня сорок восьмого року армія Єлачича змушена була відступити до Відня.
Тим часом у Відні відбулося теж чимало подій. В перші дні революції робітники створили там збройні загони, студенти — Академічний легіон. Для безробітних запровадили громадські роботи. Все це лякало ліберальних буржуа з нового кабінету. Коли ж вибухла революція в Італії та Чехії — імператор Фердінанд згодився виділити чехів в окрему конституційну державу і в квітні прийняв угорську, а потім і австрійську конституцію. Але австрійська конституція викликала незадоволення всіх верств, бо робітникам не надавала виборчих прав, селянам ані волі, ані скасування повинностей, а інтелігенти та дрібна буржуазія обирали лише Нижчу палату. До того ж, уряд видав наказ про ліквідацію Комітету делегатів Національної гвардії. І ось п'ятнадцятого травня знов повстали віденські робітники та студенти. Імператор втік в Іннсбрук, уряд анулював свій наказ про ліквідацію Комітету Національної гвардії і оголосив, що перший рейхстаг стане Установчими зборами і вибори до нього будуть без цензових обмежень. А в цей час імператор в Іннсбруку оголосив маніфест, повний загроз. Тоді знов повстали робітники та студенти. І одночасно повстала Прага. Чехи сформували селянські загони — кілька десятків тисяч чоловік, які вимагали скасувати кріпацтво. Австрійська вояччина кинула свої сили на чехів, і сімнадцятого червня Прага примушена була капітулювати.
У віденських Установчих зборах переважали помірковані ліберали. Вони не наважувалися звільнити селян без викупу. Це відштовхнуло селян від революції. Тим часом Італію приборкав генерал Раденький177.
В серпні імператор повернувся до Відня. Коли угорці розбили Єлачича, військовий міністр Австрії надіслав йому на допомогу віденських гренадерів, але гренадери відмовилися виконати наказ. Робітники, студенти та дрібна віденська буржуазія підтримали гренадерів, бо всі розуміли, що після поразки Угорщини почнеться і в Відні ліквідація революції. Віденці захопили штурмом арсенал, і одразу озброїлося близько ста тисяч віденців. Імператор вдруге втік з Відня, а тридцять першого жовтня контрреволюційна кадрова армія Віндішгреца захопила після запеклого бою Відень — і почалася розправа.
— Якщо народ взяв приклад з парижан, як треба робити революцію, то Віндішгрец добре запам'ятав червневу розправу Кавеньяка178 з робітниками, — вкинув Турно.
— Так. Марно Конгут вимагав наступати, коли розбитий Єлачич відступав до Відня, — вів далі Венгржиновський. — Конгут розумів, що треба з'єднатися з повсталими віденськими демократами, щоб остаточно звалити Габсбургів, але угорське офіцерство з командуючим Гьоргеєм179 саботувало його накази, і тридцятого жовтня Верх-ньодунайська армія угорців була розбита.
В цей час імператор Фердінанд помер, а молодий Франц-Йосиф оголосив в Угорщині облоговий стан, Національні збори розпущеними, а Єлачича призначив намісником Угорщини. Але Національні збори не визнали себе розпущеними, а Франца-Иосифа — своїм королем. В грудні армія Віндішгреца вторглася в Угорщину, а п'ятого січня цього року австрійці захопили Пешт. Угорський уряд переїхав у Дебрецен, і в березні угорська армія, значно підсилена польськими і навіть австрійськими демократами, під командою польського генерала Бема180 вигнала австрійців з Трансільванії. Бем оголосив селянам волю, всім народам справедливе розв'язання національного питання, тому його армія користувалася широкою підтримкою народу і скоро здобула блискучу перемогу.
Саме тоді Франц-Иосиф оголосив в Ольмюнці свою "конституцію", якою позбавляв Угорщину всіх прав. У відповідь Конгут оголосив Угорщину самостійною державою і республікою. Згодом Комітет захисту батьківщини перетворили на раду міністрів, а Конгута обрали президентом Угорщини.
Одночасно угорська армія почала наступ на армію Віндішгре-ца. Охоплена революційним ентузіазмом, складаючись переважно з селян, вона знов розбила ворога під Сольнаком, звільнила Пешт і підійшла до австрійських кордонів. Австрія звернулася до Росії по допомогу. Як відомо, російська армія вороже зустріла наказ про виступ у похід. Чимало солдатів і офіцерів з капітаном Гусєвим на чолі відмовилися виступати. Гусєва та сімох його друзів стратили, інші опинилися в Сибіру, але багато офіцерів та солдатів дезертирували в поході або перейшли на бік угорців. Та все ж сили були надто нерівні. В самій Угорщині зрадницька "партія миру", вище католицьке духівництво та старе кадрове офіцерство одверто стояли за Габсбур-гів. Конгут тримався нерішуче і на початку серпня передав владу головнокомандуючому Гьоргею і втік у Туреччину, а угорська армія, яка була ще цілком боєздатна і мала невичерпні резерви, капітулювала під Вілагошем.
Венгржиновський замовк. Він і втомився, і сам розхвилювався. Знову витягнув ті самі аркушики, які розгортав, коли ще пили чай.
— Ну, а тепер? — не витримав Шевченко. — Що там тепер?
— Що? Польові суди, страти, брязкіт кайданів, сльози дітей та жінок. Конгута заочно присудили до смерті. Запровадили ту Ольмюцьку "конституцію", — сказав Залеський.
— І відокремили від Угорщини Хорватію, Славонію, Теммеш-верський Баннат, Сербську Воєводицю та Трансільванію, — підхопив Турно.
— Розділили Угорщину на п'ять імперських провінцій з австрійськими урядовцями на чолі, а вся влада над країною віддана в руки генерал-губернатора, — навперебій розповідали інші.
— Заборонили носити одяг національних кольорів!
— Державною мовою визнали тільки німецьку!
— Ліквідували угорські школи!
— Скасували всі закони минулого року!
— Я перебив вас, пане, своїм проханням, — звернувся Шевченко до Венгржиновського, — ви хотіли зачитати нам якийсь лист. Дуже перепрошую. Тепер Вернер і я усе знаємо, і ми всі тут будемо раді почути ваші новини.
— Дійсно, — ствердив Венгржиновський, — пише нам один наш колишній товариш. Тепер доля закинула його в армію там, у Угорщині. Стоять вони в якомусь селі біля Бекещаби. Ось що він пише:
"Поруч халупи, де ми живемо, — сільська школа. Там з ранку до ночі несамовитий плач і зойки: шмагають школярів так, що їх дитячі штанці в крові, бо ж не розуміють вони німецької мови. Матері плачуть, а не пусти дитину до школи — заберуть і матір і так відшмагають, що два тижні лежатиме долілиць. На панщину женуть від світанку до ночі, стягають данину й податок і за цей рік, і за минулий, за борги продають останнє дрантя. Одяг угорської армії заборонили носити, люди ходять півголі, вже почалися морози. Наші чим можуть допомагають, але ж чи багато в солдата зайвого дрантя?! Та й за найменшу допомогу дають зайвий наряд і на гауптвахту садовлять. Австріяки забирають у селян весь хліб, борошно, овочі. Люди голодують. А коли наш бідолаха Адам порадив людям закопати збіжжя від реквізиції, — його віддали під суд і позавчора розстріляли перед ротою. Ми вночі потай поховали його в діброві і навіть панахиди не могли справити. Вічна йому пам'ять, нашому товаришеві!"
Венгржиновський тремтячими руками згорнув лист і ніяк не міг засунути його в конверт. І раптом всі присутні підвелися, шануючи пам'ять свого товариша.
Провести Шевченка пішли Турно й Залеський. Шевченко довго мовчки ішов з Бронеком, потім раптом заговорив, ніби думаючи вголос:
— Коли кинеш камінь у ставок, то підуть водою кола, спочатку маленькі, а потім все ширші й ширші... Отак ще малим хлопчиком я думав, що коли б наш пан був добрим — все було б чудово. Це — найменше коло. Згодом я зрозумів, що треба видати закон, за яким панам суворо заборонялося б кривдити й ображати людей — це вже ніби ширше коло. Потім побачив я, що треба зовсім скасувати кріпацтво. А підростаючи, зрозумів, що не самим лише селянам погано жити, а й інтелігентам, і дрібним чиновникам, і майстровим. Думав, що досить було б мати кращого царя, а потім зрозумів, що всі вони однакові, тільки один пригноблює людей одверто, а інший — обманом. Мріяв про конституцію, а згодом побачив, що це теж шахрайство: просто обдурюють людей обіцянками. Здавалося мені, що треба тільки оголосити республіку — і все зміниться, а за цей рік зрозумів, що й це тільки трохи ширше коло, бо раніше гнобили людей аристократи, а за республіки — капіталістичні підприємці.
— Надто багато ще темряви в народі: адже ж і в армії Паскевича мало не всі солдати з селян. Могли б зрозуміти, на чию користь приборкують угорців, — гірко зауважив Залеський.
— Навіть у наших лінійних батальйонах чимало солдатів, які за "веру, царя и отечество" ладні кров проливати, — вкинув і Турно.
— А ті ж самі угорці не відмовилися від права пригноблювати сербів, хорватів та нашого брата поляків, — сумно зауважив Залеський.
Далі шали мовчки, потім Шевченко заговорив задумливо і повільно:
— Останнім часом я часто пригадую одну розмову з Бєлінським. Я з ним був мало знайомий. Бачив його колись у Панаева182, у Гребінки та в Струговщикова183, але ніколи не доводилося мені з ним по-справжньому поговорити. І ось якось навесні, стояв я на набережній Неви і милувався перловим віддзеркаленням хмаринок у хвилях. Стою, захоплений цією красою, і не помітив, як підійшов і сів поруч Бєлінський. "Про що ви так замислилися, Шевченко?" — спитав він мене. Не знаю, як, але почав я говорити: про те, що стояло в мене тоді перед очима: як будували цю Північну Пальміру покарані Петром запорожці та російські мужики, як гинули тут люди від пропасниці, тифу, цинги, а на їх кістках зростало розкішне місто та як і досі скрізь страждає народ.
