В степу безкраїм за Уралом - Тулуб Зинаїда

— Згода! Пишіть мене тепер у чорному, а навесні напишете з моєю Нічкою. Вона така красуня, моя улюблена конячка! Як моделлю, ви будете нею цілком задоволені.

Шевченко посміхнувся. Він, ще ніколи не малював коней, але ж вони такі красиві і граціозні тварини, що дійсно можуть дати художникові чимало приємного, і з передчуттям нової і оригінальної роботи він домовився про свій гонорар, дні й години сеансів і попрощавсь з баронесою.

Хоч як поспішав Бутаков з роботою, він бачив, що раніше, ніж до Нового року, матеріали його експедиції не потраплять до столиці, але здати роботу недбалу або недороблену він не міг — це означало б самому закреслити всю наукову цінність дворічної наполегливої праці, дорогої й улюбленої. Тому він і сам працював мало не по двадцять годин по добу і весь час квапив Шевченка з Залеським.

Розуміючи, що все їх майбутнє залежить від якості їх роботи, вони не ремствували і тільки подвоювали свої зусилля. Вдень, при сонячному світлі вони виконували основну роботу, а стильні облямівки й художні написи на картах та кресленнях — виконували тепер при свічках, засиджуючись до півночі, і тоді залишалися ночувати у майстерні. Тому Герн наказав поставити їм туди ліжка. А два останніх тижні вони й зовсім не виходили з майстерні. Портрети Кутіної, її покійного чоловіка і баронеси довелося відкласти, а щоб баронеса не нервувала, Герн особисто заїхав до неї підтвердити обіцянку Тараса Григоровича, що портрет буде закінчений до Нового Року

Всі краєвиди степу, укріплень, могил батирів і річок, берегів Аральського моря з його островами та прибережними скелями наклеїли на ватман і віддали оправити в розкішний альбом з палітуркою із тисненої шкіри з бронзовими застібками та платівкою, на якій Тарас Григорович намалював олійними фарбами маленький морський пейзаж, на зразок медальйона, від якого альбом став ще розкішнішим.

Дванадцятого грудня учасники експедиції нарешті урочисто здали матеріали військовому губернатору Обручову.

Разом з альбомом Бутаков здавав великий господарчий та науковий звіт експедиції, а також великі географічні, топографічні, геологічні, гідрологічні та мореплавні карти вивченого й обслідуваного моря, його островів та берегів. Декілька солдат несли скрині з запакованими і готовими до відправки в столицю колекціями. Вернер та Шевченко супроводили їх.

У великому кабінеті військового губернатора був, крім Герна, черговий ад'ютант. Два ординарці стояли біля дверей.

Усе принесене, крім ящиків з колекціями, згромаджених в кутку, розклали на великому столі для засідань військової ради праворуч від письмового стола. Карти експедиції мали прекрасний вигляд, облямовані художнім орнаментом з чепурними графічними написами в староруському стилі, прикрашені кіновар'ю та золотом. Особливо добре була оформлена гідрографічна карта, де на контурі кожного острова був мініатюрний краєвид або навіть кілька краєвидів цього острова, його гір та берегів.

Розклавши все принесене, Бутаков, штурман Поспєлов, Вернер і Шевченко — усі в парадних мундирах — тепер стояли осторонь і нетерпляче позирали на маленькі внутрішні двері біля письмового стола, над якими височів величезний, у півтора натуральних зроста, портрет царя. Черговий ад'ютант зник за цими дверима, пішов сповістити губернатора, що учасники експедиції чекають на нього.

—Чому ж нема з нами Макшеєва? Адже ж він тут, в Оренбурзі? — тихо спитав Шевченко.

— Я заходив до нього, запрошував. Він відповів, що був в експедиції випадковою й епізодичною фігурою і йому незручно, — лаконічно відказав Бутаков.

В цю мить на дверях колихнулася портьєра. В кабінет швидко ввійшов маленький худорлявенький старий генерал у неновому мундирі без орденів. Усі виструнчилися. Бутаков ступив кілька кроків наперед і віддав по-військовому рапорт.

— Згідно з розпорядженням вашого превосходительства учасники описової експедиції Аральського моря з'явилися з готовими картами, зарисовками краєвидів, звітами та всіма іншими матеріалами, а також зібраними там науковими колекціями.

— Вільно! — скомандував генерал і по-дружньому потиснув руку Бутакову.

— Дуже радий, дорогий Олексію Івановичу, що вам вдалося своєчасно і так блискуче й продуктивно закінчити вашу експедицію. Це великий вклад у нашу вітчизняну науку, і цей вклад, як казав наш Ломоносов, ще раз блискуче показує,

Что может собственных Платонов И быстрых разумом Невтонов Российская земля рождать.

Бутаков мовчки вклонився, потім обернувся до своїх супутників, щоб офіціально відрекомендувати їх начальству, але генерал сам підійшов до них.

— Здрастуйте, панове. Радий вітати вас і поздоровити з завершенням вашої великої і корисної справи. Олексію Івановичу, познайомте мене з ними.

— Штурман далекого плавання Балтійського військово-морського флоту прапорщик Поспелов Ксенофонт Єгорович, — представив Бутаков молодого моряка.

Генерал запросто, привітно й міцно потиснув руку Поспелову.

— Томаш Антонович Вернер, унтер-офіцер 1-го батальйону Оренбурзького особливого лінійного корпусу, — продовжував Бутаков. — Геолог нашої експедиції, мінералог, ботанік і іхтіолог, ентомолог і так далі.

Всупереч усім військовим статутам, генерал міцно потиснув руку і Вернеру.

— А хто ж малював ці чудові краєвиди? — вів далі генерал, підходячи до столу з розкладеними на ньому картами, кресленнями, альбомом і кількома картинами, які не потрапили за форматом в альбом.

— Дозвольте представити вашому превосходительству автора цієї краси, нашого талановитого художника, рядового 5-го лінійного батальйону Тараса Григоровича Шевченка, колишнього класного художника російської імператорської Академії художеств і... колишнього викладача малювання Київського університету святого Володимира, — ледве помітно загнувся Бутаков.

Шевченко стояв, виструнчившись, перед генералом і, як належить за статутом, "їв очима начальство", але генерал просто простягнув йому руку і чемно сказав:

— Дуже радий познайомитися! Так, мало у нас и Оренбурзі талановитих представників мистецтва. Але мені казали, що ви ще, крім того, й відомий поет. Покажіть мені, будь ласка, вашу роботу.

Шевченко підійшов до столу і, розкривши альбом, почав показувати спочатку краєвиди степу і нових фортів на шляху експедиції, коротенько пояснюючи генералові, з якого боку вони намальовані, де головні вали та траншеї, але потім захопився, почав розповідати про природу степу, про Арал, про скелі його узбережжя, про острови, мілини та рифи, про несподівані раптові бурі та шквали. Він і не помітив, що розповідає вже більше як півгодини.

Потім Обручов іще довго розпитував Бутакова та його супутників про різні деталі експедиції і нарешті сказав:

— Мушу висловити вам, Олексію Івановичу, і всім іншим учасникам експедиції свою подяку за відмінну роботу і вважаю за свій обов'язок клопотатися перед государем імператором та військовим міністерством про нагородження вас відповідними нагородами та про дальше підвищення вас у наступний чин. А також пом'якшення вашої долі, — додав він, звертаючись до Шевченка й Вернера.

Сонце сяяло в душі обох засланців, коли вони виходили з губернаторського палацу. А Герн тим часом казав Бутакову:

— Ну, тепер сидітиме наш генерал над списками тих, кого він представляє до новорічних нагород, підвищень та нових призначень. Ох, і інтриг же сплітається завжди навколо таких списків!.. Все тут уживається, що тільки можна собі уявити: і підлабузництво, і нашіптування, і нахабна брехня, і пиятика, і доноси, і вродливі жінки, й позики — все і всіх мобілізують, щоб добитися свого, хоча всі ці заходи тепер майже нічого не досягають. Не те було за часів ласолюбця Перовського, попередника Обручова, коли вони були всемогутні. А мені доводиться витримувати щохвилинні атаки різних одвідува-чів, відкараскуватися від пиятики, різних запрошень на рандеву та "ділові розмови" за пляшкою вина в окремих кабінетах ресторану.

Бутаков тільки мовчки співчутливо похитав головою і рушив за своїми помічниками.

— А тепер пішли до нас, на Костьольну, — сказав Тарас Григорович. — Сьогодні день народження Сергія Левицького. Посвяткуємо! Адже ж сьогодні вперше неясні сподівання на майбутнє полегшення набрало для мене та для Томаша більш-менш реальних форм. Тільки не треба про це говорити навіть Левицькому з Лазаревським.

Я стаю забобонним: боюся, що підслухає мене моя нещасна доля і знов зруйнує мої надії.

Дорогою купили вина, закусок, цукерок, фруктів та інших ласощів і, навантажені пакунками, весело ввалилися в своє холостяцьке житло, по обіді добре прибрали його й приготували святковий стіл.

0 восьмій прийшли гості Левицького: двоє товаришів по службі з дружинами, Кутіна з небогою, дві класні дами чернігівки, Вернер та Бронек Залеський, і всі, як водиться, з подарунками.

Спочатку пили чай с ласощами, потім Кутіна принесла свій орга-нопан — музичну скриньку, в яку встромлюють великі круглі пластинки бристольного картону з силою дірочок і потім крутять ручку, як у шарманки. Почалися танці. Танцювали всі. Навіть Тарас Григорович пройшовся з Кутіною в мазурці. Пластинок було багато. Раптом знайшли й гопака.

— Браво! — заплескали в долоні жінки. — Ми не заспокоїмось, поки Тарас Григорович не станцює з іменинником.

Усі стали колом. Кутіна швидше закрутила ручку органопана,

1 під одне з найзадьористіших колін Шевченко вилетів у коло і пішов навприсядки. Левицький вже мчав йому назустріч, і вони то сходилися, то мчали один за одним, а всі інші відбивали такт і весело пересмикували плечима, запалені стрімким хвацьким мотивом. Раптом одна з класних дам схрестили руки на грудях, повела плечима в пишній вишиваній сорочці з брижчатими рукавами, блиснула очима з-під чорних брів і полетіла колом легкими бистрими стрибками.

Навіть Бутаков притупував у такт танцюристам. Його жваві чорні очі палали. Адже ж і він виріс у Севастополі, серед сміливих рибалок Чорного моря та Дніпра-Славути, де таке гаряче сонце, така родюча земля, такі запашні степові трави й такі жагучі поцілунки жінок...

Об одинадцятій сіли вечеряти. Кутіна з Аксиньєю таки добре постаралися, дичина, риба, пироги, тістечка — все було напрочуд смачне. Всі їли, пили, жартували, сміялися, розпалені танцями та напоями.