Лицем до села - Вишня Остап
Молись богу!
— Помолимось.
— Двісті береш? (Лясь!)
— Двісті вісімдесят! (Лясь!)
— Береш, кажу, двісті? (Лясь!)
— Та ти ділом давай! (Лясь!)
— Та ти ділом і проси! (Лясь!)
— Та ти подивись на воли! Карасі — не воли! У яремці як діти! Канафетики! Бери за що хочеш, лізь під їх, — як сестра рідна! Дитини не займе, а ти "двісті"?!
І знову тягнуть сірого за хвоста, роззявляють сірому рота, давлять за горлянку, лапають під хвостом, беруть за холку, гладять по шиї…
Ходять кругом нього, дивляться на нього…
— Молись богу! Двісті двадцять! (Лясь!)
— Менш як сімдесят п'ять не буде! (Лясь!)
— Не буде? (Лясь!)
— Не буде! (Лясь!)
— Хай стоять!..
— Хай стоять!..
І пішов од сірого невідомий… Пішов, зза четвертого чи п'ятого воза кричить:
— Береш двісті двадцять?
— Ні, не беру!
— Бери, а то за печінку тебе візьме!
— Хай бере…
І стоїть знову сірий біля воза, думає думку волячу, аж доки знову:
— Скільки за ці бузівки?
— Триста!
І т. д., і т. д.
Може, поїде сірий додому, може, поїде сірий на другий хутір чи в друге село…
А може, потрапить сірий он до того "панка" з тоненьким довгим ціпком у руці, у піджаку й із золотим перснем на пальці,— і буде тоді з сірого "бефстроганов".
Стоїть сірий, ремиґає…
І корови стоять… Стоять ті корови, що "заливають молоком"…
— Скільки за цю "нємку"?..
("Нємка" сіра, вим'я торбинкою і в кізяках).
— Шістдесят!
— Тьху!
— Собаці під хбіст!
Не зійшлися, значить! Коротко, але рішуче…
— А за цю "мадаму" скільки б ви хотіли?
— Вісімдесят!
— Небагато й хочете…
— Та ви ж подивіться: картина — не корова!
— Та то так! Тільхи ж інша дівка як на пику, так така ловка, що хоч воду з лиця пий, а там погляди — вона й твердувата!
— Та то вже, як знаєте…
— Дааа! Менш би слідувало прохать!
— Дааа!
— Скільки за ребйонка?
"Ребйонок" — бузівок чорненький, кругленький, з отакунькими ріжками…
— Двадцять сім!
— Пущай дітьо подрастьоть!
— Хай росте…
І моляться, і хрестяться, і ляскають, і проводять, і божаться, і доять…
Купують — продають… Продають — купують… Міняють…
А навкруги:
— Мммуу!
— Веее!
— Меее!
…Ятки… Вулиця з яток…
"Ларьок" тріпоче червоною вивіскою…
Мають червоні прапори над маленькими вивісочками:
"Остапівське єдине споживче товариство"…
"Попівське ЄСТ"…
"Федорівське ЄСТ"…
Між ятками живий потік — просунутись нема куди… На штани, на спідниці, на сорочки…
— А це ж міцне?
— Зубами не розірвеш…
— А почім?
— Тридцять п'ять!
— Та й дорого ж!
І тягнуть той ситець, і на зуба пробують, і радяться, радяться, радяться…
Тут більше хусток, кохточок, безрукавок… "Баб'яче" царство…
— І ви тут? Драстуйте!
— Здорові були!
— На спідницю?
— Ні, це я Федькові на сорочку…
— Почім?
— Тридцять п'ять…
— А я оце дітям гостинця…
А "гостинці" ті барвистими папірцями пообкручувані, з хвостами на обох кінцях, так і тягнуть до себе, так і тягнуть.
— Почім?
— Три копійки штука…
— Еее!
— Є і по дві на копійку! А ці по п'ять на копійку…
— А ось по двадцять! Беріть оцих: солодкі та добрі.
— Дайте!
Дзвонять чавуни, дзвонять коси, деренчать гребінки…
— А тіки за цю гребінку?
— А ви, кумо, гребінку купуєте? 1
— Еге ж!
— Бери, тьотю, от єту гребінку!
— Малувата вона… Мені таки таку, щоб і вошу вбити, щоб таки і прясти…
— Бери оцю! Цією тигру вбити можна!
— Та ще щоб і плавкенька була…
— Єта сорок!
— Та хай вам!
— Бери меншу, дешевша буде!
Біля кїс діди… Дзвонять, дзвонять, дзвонять… Стружать одну об одну…
— Якісь вони не такі…
— А яких вам треба? І знову:
— Дзень! Дзень! Дзень! Півдня косу вибирає…
— Дзень! Дзень! Дзень!
— Ось яйця! Сюди яйця! Отут яйця!
— Дранки! Дранки! Баби, дранки!
— Неси курку! Сюди курку!
— Квасу! Ось квас! Только в Москві та в нас!
— Руб поставиш, два возьмьош!
Хрипить орган… Скиглить скрипка… А теноральний баспрофундо з тонісіньким байдужим сопрано розповідають праведним:
Птиця воздух наполняла,
Безпрестанно вся літала
І крилами трепетала,
Хвалу богу воздавала…
Ярмарок!
III
— Берррежииись! Побережись! Побережись!
— Ннноо! Ннооо! …Цьвох! Цьвох!
— Ех, арабська!!!
— Нноо! Побережись! Поообережись!
— Та не бий! Не бий! Ходою її, ходою!
— Не сіпай!
— Пррробіжись!
Коні… Кобили… Стригуни… Лошата… Пекло…
Тут без батога нема людей…
Тут спочатку батіг, а потім уже людина…
Тут батожний свист, ляскіт, лемент…
Тут:
— Ігигиги!
— їііііі…
— Тррр! Тррр!
І цьвох, і цьвох, і цьвох!
Тут провадять, пробігають, запрягають, проїздять… Тут оте "Молись богу!", "Хрестись" — нервове якесь, рвучке, шалене…
— Кажи!
— Кааажи!
І це "кажи" не просто собі слово "кажи", а божевільний крик…
— Каажи! Кааажи, ти!
Тут б'ють по руках скажено, з надсадою, з розмахом, що боїшся — осьось рука одірветься й покотиться під колесо!
— Кааажи! Та кааажи ж!
— Що ти на зуби дивишся? Ти на неї подивись! Ти дивись, що вона їсть? Хмиз! Тре… Як каменем, тре…
— Та…
— Та що ти такаєш? Що ти такаєш? Та щоб мене пранці їли, як вона щось у мене, крім соломи, їсть… А ти такаєш! Ти подивись на неї… Ти дивись, як іде! Іде як?! Ти на п'ятки дивись! Усі чотири п'ятки показує… Отуди давись, а не в зуби ти дивишся…
— Та й худа ж яка!
— Слова нєт, коняка морена. А ти думав, їй мед? А якби тебе двадцять верстов прогнав та на солому потім поставив — ти б підстрибував?!
— Та…
— Та ти її на шматки рубай! Клади п'ятдесят пудів — і не здригнеться! А ти в зуби? Ну?!
— Та скільки ж ти хочеш?
Дядько держить на поводі свою білу. Вона підібрала задню ногу, одвісила нижню губу й дрімає…
— Даси тридцять!
Це, значить, коняку і тридцять карбованців додачі… Міняються…
— Візьми "токмо"… "Токмо" — міньба так на так…
— Що ти мені "токмо"?! Ти дивись, що ти держиш… Старця держить, і "токмо"…
"Старець" байдуже махнув хвостом…
Циган до нього підбігає, роззявляє рота, витягає язика:
— Тут же в роті, хай господь милує, як і в с….і!! А він "токмо"… Каажи! Ділом кажи! Та кааажи ж. Хочеш п'ять?!
— І то гроші!
І тріщать долоні, летять додолу шапки, гасає в повітрі "мать", бігає коняка, цьвохкають батоги, ріже вухо:
— ПоообережисьП
Це на головній кінській алеї, де цигани, де баришники.
Тут вряд вози, біля возів підмощено землі, щоб коні стояли передком на горбку, — тоді вони постакиїші, рівніші…
Тут яка-небудь "арабська" пробігає крізь два мури кусючопалючих батогів і, прискочивши до воза, тяжко дихає…
Тут недосвідченого дядька еблапошать так, що, привівши нового коня додому, дядько кривдіть:
— Ряатуйте!
І веде його на другий ярмарок, де перед ним моляться, хрестяться, пробігають, проскакують, скидають з його шапку, ріжуть його по долоні, показують йому зуби, ноги, холку…
Дядько дивиться, хреститься, б'є по руках, каже:
— Двадцять п'ять!
Веде додому, приведе, роздивиться:
— Ряатуйте!
Веде в третій ярмарок…
Потім у дядька ні коня, ні грошей…
Тут як утаскають дядькові "ревуна", так і сміх і горе…
"Ревун" — це кінь з хворобою легенів, чи що… Так він, коли стоїть — нічого з ним не трапляється… А пробіжи ним хутенько верстов із десять — він починає ревти (задихається), як бугай…
Показненька коняка, а не багато й додачі дав…
"Одурив", — думає дядько…
На воза — й на рисях додому!
Прибіг додому.
— Тррр!
А кінь йому:
— Веее!
— О, рятуйте! Тррр!
— Веее!
— Ой боже мій!
— Веее!
* * *
Тут нема простих коней… Тут не кінь, а:
— Лев!
— Орел!
— Злитий!
— Орляка!
— Вітер!
— Юнкер!
Тут нема простих кобил, а тут:
— Птиця!
— Буря!
— Скеля!
— Одна в світі!
От вам, приміром, "лев"…
— Та це ж не кінь, а лев… Ти тільки подивись!
Іде той "лев" — у його задні ноги циркулем, з ока тече якась слизота, і ребра в його поверх шкури вже стирчать.
— Поберрежись!
"Лев" біжить, задніми ногами за землю чіпляючись…
От вам "орел"…
Як іде, так на задню, на ліву: руб двадцять! Руб двадцять!
— Кінь дійствительно прихрамує… Засікся в дорозі! А коняка добра! Мужича коняка! Орел!..
А в "орла" того ліва кульша на четверть вища від правої кульші…
"Орел"…
Ось "птицю" запрягли проїздити. "Птиця" гречана на масть, з козинцями й худахудахуда…
Під хвостом у "птиці" ціле провалля: втягло ото так її. Загнуздали "птицю". Зав'язали "птиці" хвоста біля самісінької ріпиці.
Щоб усе було видать! Як іде! Як біжить!
— Нноо! Шість душ на возі.
— Ннноо! Цьвох!
А з провалля в "птиці" тільхи — чвирк!
— Ннно! (Цьвох!) А звідти: чвирк!
З "примочкою" бідна "птиця". "Примочка" — то така в коней хвороба (нервова, чи що). Цьвох! Чвирк!
— Це! З фанталом? Ннооо!
Бідна гречана! А й вона ж колись на леваді іржала весело! Бігають "орли", "леви", "юнкери", "вітри", "птиці", "скелі", "бурі"…
Кусають їх безжалісні батоги… Вони підскакують, спотикаються, хекають…
— Та це ж жеребець! З ним мороки багато… Якби він виложений…
— "Мороки багато"?! "Жеребець"? А якби й тебе виложив?! Ти не туди дивись, а на груди дивись… Гора!..
— Це кінь?! Мені якби жеребця!
— "Жеребця"?! Та з ним, чортом, мороки скільки! Й ока, з нього не спускай! Ти на коня дивись! Це ж кінь, а не цуценя!
— Кінь, що й казати, добрий! Тільки ж чого ото по йому "гречка" пішла? Говорять, що то кров порчена, як гречкою посипало…
— Та яка там кров?.. Сіра була кобила, а "ділопрозводитель" гречаний… От і гречка… Сірий він, у матір пішов, а це тепер од батька гречка почала витикатися… Од "ділопрозводителя"… О!
— Купили, Петровичу, кобильчину?
— Та купив…
— Скільки віддали?
— Оддав свою рижу, одинадцять додачі, півкварти й п'ять пудів пшениці майбутнього врожаю…
…Скільки коштує кобильчина, — скажіть ви?!
— Пообережись! Пообережись!
— Нооо! Нооо!
— Е, ей! Е, ей!
…Бігають коні, бігають цигани, метушаться циганчата, гавкають під циганськими возами собаки, ляскають батоги, іржуть лошата, хрюкають жеребці!
Ярмарок!
IV
…Сонце пече!
Так пече, ніби воно з квасошниками "в долі"…
Просто просвердлює тебе промінням і наливає в груди, в живіт, у голову тії спеки скаженої…
І дуєш квас, і лізеш під воза, і біжиш до Псла, зриваєш із себе одежину, плигаєш у воду і вовтузишся разом з кіньми, з коровами, з волами…
А від Псла і до Псла тягнуть на налигачах, ведуть на поводах:
— Купать! Напувать!
І зморена, і галасом прибита товарина з охотою бреде в воду, стає, дудлить воду й обмахується од мух мокрим хвостом… І од хвоста того бризки по Пслу, мов од попівського кропила…
А над Пслом, на майдані, торг іде… Власне, більше галасу, як торгу… Бо:
— Ну як із волами?
— Тихувато.
