Лицем до села - Вишня Остап
Мова йшла про те, що тільки та людина щаслива, що не йде на "совіт нечестивих", що залишає всі оті "мирські" діла й перебуває з господом…
— От тепер багато книжок пишуть, про все книжки пишуть, але то книжки не книжки, а так собі, ні до чого… От книжка: "Євангелія"… Вона, тільки вона одна і книжка… Говорять про техніку, говорять про науку, а не знають, що ні наука, ні техніка не можуть бути без "любві"… Яка може бути наука й техніка, коли люди забули про великий заповіт нашого святого вчителя, про любов… І коли ви, свою життьову путь проходячи, запитаєте себе, якою вам стежкою йти, — ви завжди згадайте великий заповіт про "любов" і не йдіть іншими шляхами, а тільки шляхом любові… Тільки в любові, тільки в перебуванні з господом ви знайдете велику собі нагороду на тім світі, де душа ваша перебуватиме в блаженстві…
Довго говорив, багато говорив, гаряче говорив проповідник…
А його слухали…
А потім іще співали…
Ішов я додому "путтю" через луки…
Таку путь я собі обрав…
Ішов і думав:
"Молода людина, не дурна, очевидно, людина, енергійна людина, і віддавати всю свою енергію на отакі казання…"
І думав я собі:
"Яку б він міг отим селянам хорошу лекцію про "Землеустрій" або про "Ранні пари" розказати…" А то про "любов", щоб на тім світі раювати… А на цім світі?! Ні, думаю собі:
"Блажен муж іже не іде на совіт нечестивих…"
Нема рації міняти ні науки, ні техніки на співи райської птиці на тім світі…
Краще до "Аерохіму" записатися та хоч один раз тут на юнкерсі[4] політати, а на тім світі можна вже й підсмажуватись.
Прямий рощот: тут радість людської перемоги, а там все дно богові доведеться на електриці людей пекти… Смола вже буде не в моді…
І товариші ж усі в пеклі будуть — невже ніхто не догадається штепселя висмикнути…
ЯРМАРОК
І
Ще й сіріти надворі не починало, а під дверима мов з гучномовця:
— На ярмарок! Уставайте!
То Веремій Васильович парою своїх уже до школи під'їхав.
На ярмарок треба зарані вирушати, бо до нього 20 верстов, а приїхати туди треба так, щоб і місце вибрати, щоб і стати як слід і щоб не проґавити жодної з того ярмарку хвилини…
Дехто так іще звечора волами посунув, то отак, щоб по дорозі ще й попасти товаряку, — буде тоді вона на ярмарку, як налита, і коштуватиме тоді вона "цілий світ".
— Нно, малі!
Малі біжать, хвостами крутять, "хід" торохтить, печінки, губи й зуби стрибають.
— Нно! А вона! А вонааа!
"А вона" біжить над нивою, а колоски по самій "храпі" дряпають, ну, "а вона" і смикає. …На ярмарок!
Благословилося на світ. Виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло промінням по луках, по степах, по садках, по левадах…
І видно: ажажаж ген до того ліска, куди око дістає, дорогою вози потяглися… І кіньми, і волами, і коровами… І гарби, і вози, і возенята… З кучами, з сіном, з соломою… А на возах і кури, і вівця скручена, і теля мекає, підвестись намагаючись… А за возами і стригунці, і бузівки, і корівки з прив'язаними до хвоста телятками.
— Гей! Цоб! Цабе! Нно! На ярмарок!
І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…
І дорога вже не дорога, а строката величезна гадюка, жива й покручена, що за отой лісок, не поспішаючи, полізла…
І де її голова, і де її хвіст — невідомо, бо за лісок аж вона потяглася, а хвіст аж за отим бугром, десь там іззаду.
А наш віз вискакує з тої гадюки, лишаючи її то в праву руч, то в ліву руч, торохтить по грудках, шелестить травою…
— Здорові були, Петровичу! І ви на ярмарок?
— Атож! Здрастуйте!
— Галанську свою ведете?
— Атож!
— Заливає молоком?
— Заливає!
— Не продешевте ж!
— Та то вже як буде…
Верещить на возі порося, пришнуроване до драбини мотузкою… Сірпається, бідолашне, і не знає, що воно вже сьогодні не звичайне порося, а об'єкт домашнього бюджету…
— Іч! Барина повезли!
Барин у кучі… Кабанюка годований… Куча на гарбі, як. баня на церкві, а він, "барин", розляглися й нервово хрюкають…
— Скільки за барина?
— В ярмарку спитаєш…
Пливе річка селянських возів… На ярмарок!., їдуть манивці, їдуть броварці, василівці, попівці, федорівці, хуторяни…
І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…
І вся ця гадюка строката, ця стрічка барвиста, переїхавши через Псьол, розливається на майдані, перемішується з тими, що вже отаборились, і кричить і коням, і волам, і коровам:
— Тррр!
Приїхали…
Заливається майдан людськокоров'ячоволячокінськоовечою масою, та маса розпливається, розпливається, розпливається і докочується з одного боку до Псла, а з другого, третього, четвертого — аж туди, де жито, схилившись, коси чекає…
А шатра, а ятки вже там… Заздалегідь, ще вчора, їх понапинано, і вони, мов оті пухирі, випинаються серед ряборухливої юрби…
Захряс майдан…
Захряс гарбами, возами, бідами, кіньми, коровами, вівцями, волами, телятами, горшками, мисками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смушками, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, квасом, пивом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чавунами, прядивом, хустками, полотном, дьогтем, гасом, дранками, сорочками, спідницями, килимами, щетиною, діжками, рогами, майками, воском, медом, мелясом, таранею, оселедцями, колесами, ходами, склом, яйцями, запасками, плахтами, пирогами, салом, м'ясом, ковбасою, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотками, свиньми, крамарями, циганами, баришниками, людьми, дітьми і сліпцями…
…І все це ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже, ігігікає, ремиґає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, кудкудахтає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонію, на скрипку, причитує, п'є квас, їсть тараню, "будькає", лускає насіння і крутиться на каруселі…
А над усім над оцим голоблі, голоблі, голоблі…
То вози поздіймали голоблі догори й ревуть:
— Торрргуємо!
Он на голоблі свитка кричить:
— Ось де ми!
Он підситок закликає своїх до себе:
— Сюди йдіть!
Он колесо спицею за сторч поставлене дишло зачепилось:
— Ми тутечки!..
І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…
— Держи цоб! Цоб держи!
— Цоб! Цоб! Та цоб же, вовки б тебе були не з'їли!
— Держи цоб! Цоб держи!
— Тррр!
За ярмо зачепилося…
— Чорти тебе на чужі ярма пруть! Бачиш, що стою?..
— А ти хіба сам у ярмарку?
— А ти хіба сам?
— І я не сам!
— Так що тобі, об'їхати не можна, чи що?
— А ти хіба сам у ярмарку?
— А ти хіба сам?
— І я не сам!
— Казав: "держи цоб"… А тебе лиха година на ярмо поперла?
— А ти хіба сам у ярмарку?
— А ти хіба сам?
— І я не сам!
— Назад! Назад! Тррр — назад!
— Роз'їхався тут на весь ярмарок!
— А ти хіба сам на ярмарку?
— А ти хіба сам?
— І я не сам!
— Цоб іди, гей! Розчепилися…
Гуде… Гуде… Гуде…
І в гуці тім, як в акомпанементі якогось грандіозного органа, пливе одноманітний речитатив:
Дайте милостиночку, мій батечку,
Дайте нам, Христа ради!
Дайте, божої та праведної душі християни…
Дайте, возлюбителі, ненько моя, дай Христові..
Дайте, наслідителі, батечку, милосерднії…
Дайте нам, душа спасенная,
Хоч єдиная душечка, милосердная…
Дайте, помимо йдучи, слово чуючи,
Що в рученьках, мамочко моя, та й маючи…
Родителів, кревних та й померлих споминаючи…
Душечку свою в тілі та й спасаючи…
…Дайте од трудов своїх,
Од сили чистої…
Дайте од трудов своїх,
Од праці вірної…
А акомпанемент гуде, гуде, гуде, переходячи часами у якесь шалене ревище…
Ось він затих і послався на майдані низьким рокотом…
Хвилина, дві, три…
І раптом лясь біля вашого уха:
— Дранки[5]! Баби, дранки! Ось дранки приймаються, за дранки гроші виймаються! Ось дранки! Баби, дранки!
— Квасу! Холодного, душистого, солодкого, солодкого! Квасу!
— Руб поставиш, два візьмеш! Налітай! Налітай!
— Красная виграйоть, чорная програйоть…
Загуло, загуло, загуло… Знову загуло…
І тріщить, і рветься теноральчй баспрофундо у рудого сліпого, що з скрипкою в руках і з сліпою партнершею збоку, намагається пересилити той гук сумним псалмом про те, як:
Ноч прийшла тогда к месії
З ороматом у руках.
Йшли печальнії Марії
З безпокойством у серцях…
Гуде ярмарок…
Бігають коні, кричать крамарі, регочуться дівчата, крутиться карусель…
А орган на каруселі хрипить, свистить і викидає поміж яток, поміж возів, поміж телят пісню про купця, що:
Полюбил всей душою дівицю,
За нейо готов жисть всю й оддать…
І під пісню ту хрипучосипучу й парубки, і дівчата, і діти радість собі "накручують"…
— За п'ятака! Тільки п'ятак! Ярмарок…
II
Чого так трагічно-безнадійно ревуть воли на ярмарку? Як увійдеш у волячокоров'ячоовечу половину, так саме тобі:
— Ммууу! Веее! МеееІ
Отак стоїтьстоїть половий чи сірий, чи ряба, чи гніда, подивиться навкруги себе і зненацька тоді:
— Мммууу!
— Веее!
— Меее!
Чи то вони підтримують загальний ярмарковий галас, чи не хотять до другого хазяїна переходить?.. Чи, може, ще що?
А вівці?
Таке мале, а як "мекне", так ніби в його всередині радіо сидить… Та рвучко якось, пронизливо:
— Ммеее! Як вистрілить…
Саме одне слово: "Меее". І яких тільки їх тут і немає?
І полові, і рябі, і гніді, і сірі, і чорні, і мишасті, і лисі, і круторогі, і безрогі…
І бугай, і воли, і бички, і бузівки, і корови, і ялівки, і телиці, і телички, і телята…
І біля возів, і біля ярем, і в руках у дядьків, і біля тички…
Просто собі в землі кілок, біля кілка корова, біля корови хвіст, біля хвоста теля…
І хазяїна не видно… "Соло" — корова…
Ото тільки як хто підійде, тикне ціпком у корову:
— А ця скільки просить?
Тоді не знати звідкіль витикається бриль або картуз, так кудись на поле або на Псьол кидає:
— П'ятдесят!
А які воли тут є?!
Ну трохи хіба менші, як міст через Лопань! Стоїть біля воза, ремиґає і думає свою волячу думку… Про що він думає, отой сірий, з отакезними рогами? А думає про щось!
Може, й він теж бачив десь в Кременчуку трактора й тепер меланхолійно дивиться кудись уперед, і по його мізкових борознах лізе думка: "Та оце вже я скоро й непотрібний зовсім буду?"
І ображений:
— Мууу!
Думас сірий віл сіру думку волячу.
Думає, аж поки прийде хтось йому невідомий, цьвохне його батіжком і до хазяїна:
— А що за цих пару індиків?
— Та просю триста!
— Триста, кажеш?
— Триста, кажу!
— Довго рахувати треба!
— Кажіть, скільки, щоб менше було рахувати… І починається…
Тягнуть сірого за язика й роззявляють йому рота, беруть за роги, давлять за горло, міряють батогом од ратиці до холки, цуплять за хвоста, щупають під хвостом…
— Триста, кажеш?
— Та те ж, що чуєш…
— Ану, проведи!
— Можна й провести… Одв'язують сірого од воза:
— Гей!
— Тихо-тихо веди! Не гони!
— Та хоч не дивись… Ідуть, як часи…
— Такими "часами" моя баба до могили йшла!
— Побалакай…
— А скільки, як ділом?
— Та й кажу ж ділом!
— Ні, ти кажи ділом!
— Кажу ж: триста!
— А за сто вісімдесят ти їх не оддаси?
— Походи десь іще!
— І походю!
— І походи!
— Та ти не одвертайсь! Гроші даю!
— Та не черепки ж!
— Дебрі гроші даю! Ти ке думай!
— Я і не думаю!
— Та скільки ж? Двісті береш?
— Ні! Коли вже хочеш, так ото двісті вісімдесят! Ото!
— Та що ти "двісті вісімдесят"?..
