Руфін і Прісцілла - Леся Українка
Руфін
Чи пережив би, се ще невідомо.
Прісцілла
(подавляє в собі зворушення)
Хіба ж ти вже, Руфіне, не римлянин,
що не стерпів би твердо втрати жінки?
Руфін
Ти більше маєш твердості, ніж я,
бо ти й мене готова утопити
для слави християнства.
Прісцілла
Я? Тебе?
Хіба ж не я сама тебе просила,
щоб ти мене не проводжав на збори?
Руфін
Чи проводжать, чи ні, се мало значить.
Тепер не про таємне товариство,
а про злочин кривавий буде справа
(коли до суду дійде сеє діло),
і чоловік палкої християнки
запевне здасться підозренним владі.
Прісцілла
Засуджено недавно християнку,
неначебто за чари, до спаління,
а чоловік її зоставсь безпечний.
Руфін
Бо чоловік її формально зрікся
і виявив, що відколи вона
до секти прилучилась, то не стала
всіх шлюбних обов’язків виповняти
супроти нього.
Прісцілла
(спустивши очі)
Ти в потребі можеш
те саме виявить про мене.
Руфін
Справді
ти думаєш, що я б се міг вчинити?
Прісцілла
Але ж ти виявив би тільки правду,
сказавши се.
Руфін
Буває часом правда,
якої виявляти не подоба.
Розлуки ми не брали.
Прісцілла
Взяти можем.
Се ж навіть не по правді, щоб я мала
вживати твого захисту й опіки,
спокій твій і безпечність наражати,
коли я справді не жона тобі.
Руфін мовчки відходить і спирається, закрившись тогою, на п’єдестал.
Прісцілла
(підходить до нього і кладе йому руку на плече)
Даремне ти вражаєшся, Руфіне,
я ж тільки те сказала, що повинна б
сказати вже давно, що й ти сказав би,
якби се про сторонніх річ зайшла
в подібній справі.
Руфін
(палко)
Ні! Ніколи в світі!
Се, може, в християн такі подружжя,
що тільки й держаться, поки жага
загоду повну має.
Прісцілла
Тільки зрада
шлюб християнський розлучити може.
Руфін
А справжній - тільки смерть. Авжеж, Прісцілло,
хоч зрадила мене ти для Христа,
та я тебе не зраджу ні для кого
і ні для чого. Я тебе пустив би,
я б не держав тебе в неволі в себе,
якби ти раз мені сказала в вічі:
«Пусти мене, бо ти мені бридкий,
ненавидний душі моїй і серцю».
Ти можеш те сказати?
Прісцілла
(з поривом)
Ні, мій друже!
Хоч, може, се була б свята неправда,
але ні серце, ні язик не може
на неї зважитись. О ні, Руфіне!
Хоч би з тобою ми навік розстались,
а серцю був би ти найближчий завжди
з усіх людей.
Руфін
З усіх людей «невірних»?
Прісцілло, договорюй все до краю!
Прісцілла
(щиро)
Я все договорила. Знаю добре,
що ні до кого серце так не б’ється,
нікому так не вірить без вагання
і ні за кого не болить так тяжко…
Руфін
(перебиває з пекучим жалем)
Болить?!…
Прісцілла
Ти знаєш… не питай…
Руфін
Кохана!
(Пригортає її ніжно, дедалі щільніше.)
Прісцілла
(обережно, але твердо визволяється з його обіймів)
Не обіймай мене, Руфіне, так…
Мені ще тяжче від таких обіймів.
Руфін
(з болем, вражений, засоромлений)
А! Я забув!.. Ніяк не можу звикнуть,
що ти ж мене зовсім вже не кохаєш!..
Прісцілла
Якби се правда, не було б так тяжко…
Руфін
Скажи ж мені… я не збагну… для чого,
навіщо мучиш ти себе й мене?
Чи се тобі громада наказала,
чи ваш єпископ шлюб наш розірвав?
Яка страшна сувора сяя віра,
що розлучає жінку з чоловіком!
Молох 27 кривавий в хижих карфагенців,
і той таких жертов не вимагав!
Прісцілла
Не вимагає віра сеї жертви,
але моя душа забороняє
мені сей шлюб, поки твоя душа
не може з нею злитись без останку.
Я знаю,- хоч сумна оселя наша,
бо в ній не чутно голосків дитячих,-
сумніш було б, якби дитячу душу
щодня тут катували батько й мати.
Коли б я рано й вечір научала
дитину промовляти отченаш -
я знаю, ти б мовчав, але дитина
завважила б, що все бракує батька
в нас при молитві хатній, і спитала б:
«Чи татко мій - «невірний»?» А коли б
ти перед ларами 28 поставив сина,
як вимага традиція латинська,
що мала б я робити? Я не знаю,
чи я б себе примусила мовчати,
і, може б, син, відданий давній вірі,
«сектяркою» назвав би рідну матір.
І певно б нам прийшлося розлучитись,
коли не тілом, то душею й серцем,
і та любов солодка до дітей,
що людям навіть старощі скрашає,
для нас була б гірка, немов полин,
а для дітей отрутна.
Руфін
Може, й так…
То, значить, вже судилося бездітним
мені дожити віку… Ти - єдина
родина в мене. Так невже й тебе
я маю втратити?.. Скажи, Прісцілло,-
якби я не наказував тобі,
а попросив як друг, як твій найближчий,
щоб ти на ті зібрання не ходила,
чи ти послухала б?
Прісцілла
Не можна, друже,
нам, християнам, слухати прохання,
бо то ж інакше половина вірних
