Руфін і Прісцілла - Леся Українка
Сервілія
(до Прісцілли)
Чи се префект?
Кай Летіцій
(теж підходить)
Ні, я префект. А що там?
Чого се ти мене турбуєш в гостях?
Сервілія
У мене згинув син, єдиний син!
Кай Летіцій
Так що ж я тут пораджу?
Сервілія
Ох, мій пане!
Се християни… хутко їхнє свято…
Вони його взяли на кров!!
(Голосно ридає.)
Прісцілла
Вгамуйся!
Як можеш ти таке казати!
Кай Летіцій
Слухай!
Чи зопалу ти слово се сказала,
чи привід маєш щось такого думать?
Сервілія
Префекте! В нас сусіди християни,
напевне знаю. А мою дитину
вони раз в раз до себе закликали,
було й додому вже не йде від їх,
бо то ж вони причарували хлопця.
Прісцілла
Та не вигадуй.
Сервілія
Як то «не вигадуй»?
Відома річ, вони чарівники!
Я й то, дурна, не вірила… Ой лихо!
Якби ж я знала, що діжду такого!
Там був один… старий вже дідуган,
так той найбільше вабив… Отже, кажуть,
що він із ним кудись за Тібр подався
та більше й не вертався.
Кай Летіцій
Хто та з ким?
Сервілія
Мій син з тим дідом… Дід же християнин.
Кай Летіцій
А дід вернувся?
Сервілія
Не вернувся й дід.
Кай Летіцій
Де ж він?
Сервілія
Якби ж я знала!
(Раптом падає до ніг Каєві Летіцієві.)
Пане, пане!
Знайди мені, знайди мою дитину!
Служитиму тобі довіку, пане!
Я вільна жінка, та піду в рабині,
тобі служитиму!
Кай Летіцій
(дає їй знак встати. Сервілія встає)
Се не до діла.
Ти хто така? Як звешся?
Сервілія
Я зовуся
Сервілія, мій чоловік Фастідій,
в легіонерах служить він тепера,
в Паннонії. 26
(Плачучи.)
Життям своїм там важить
за цезаря… А тут… з його дитини
ті людоїди… будуть пити кров…
з’їдять мого синочка…
Кай Летіцій
(з урядовою повагою)
Слухай, жінко!
Я ручуся тобі законом римським,
що син твій знайдеться, як він живий,
або ж за нього правна помста буде,
коли з ним сталось так, як ти боїшся.
Я зараз же піду розпорядити
вігілам та й усім центуріонам,
щоб пильнували християнських зборів
по цілім Римі.
(До Руфіна.)
Мушу йти додому,
щасливі зоставайте.
(До Сервілії.)
Йди за мною.
Руфін
Іди здоров!
Прісцілла мовчки вклоняється.
Аецій Панса
Іди здоров!
(До Руфіна.)
Ну, що се
у вас тут в Римі діється? Страхіття!
Руфін
Та що ж там діється? Де не буває,
що трапиться дитині заблукатись?
Прісцілла
Авжеж, там, може, досі те хлоп’я
прийшло додому та й по мамі плаче.
Аецій Панса
А жінка ж ся казала: християни…
Прісцілла
То жінка темна, тату, і не знає
сама, що каже.
Аецій Панса
А почім ти знаєш,
які ті християни? Ти ж не знаєш!
Руфін
(перебиває, частуючи)
Там досі, татку, є тобі вечеря.
Аецій Панса
Та нам, старим, вечеряти не конче.
(Встає.)
Мені б оце якби вже на спочивок.
Прісцілла
Ходи, ходи, татусю, там для тебе
давно постелено.
(Веде Аеція Пансу через перистиль у дальші кімнати, незабаром вертається і сідає коло Руфіна. Який час вони мовчать.)
Руфін
А знаєш, люба,
мене таки не тішить ся пригода
з дитиною. Почнуться знов нагінки
за християнами.
Прісцілла
Що ж, воля божа,
ми мусим перебути сюю пробу
одважно й твердо, як годиться вірним.
Руфін
Прісцілло, раз ти вимовила слово,
якого я не смів промовить перший,
бо думав,- ти його не приймеш в душу.
Але я бачу, що й твоя душа
приступна ще земній тривозі людській.
«Не можу я такого допустити»,-
се слово ти сказала, а не я,
подумай же тепер, чого коштує
не промовляти сього слова.
Прісцілла
(подумавши трохи)
Слухай,
і я б здолала заглушить се слово
на дні душі, якби я тільки знала,
що не за мене ти готов страждати,
але за те, що вище над людей.
Що́ б ти сказав, якби почув від мене
подібне слово в ті часи, як ти
збирався воювать за славу Риму?
Руфін
Сказав би, що не гідно се матрони,
дочки і жінки римських громадян.
Прісцілла
І не послухав би мене?
Руфін
Звичайне!
Прісцілла
Тепер скажи: що якби я була
уся у владі варвара лихого
і не було б для мене оборони,
як тільки смерть. Чи міг би ти сказати:
«Умри, Прісцілло, не давайсь на ганьбу»?
Руфін
(подумавши)
Я міг би се.
Прісцілла
Тепер же погадай:
те, за́ що я готова хоч і вмерти,
мені дорожче і від слави Риму,
і від моєї цноти.
Руфін
Й від Руфіна?
Прісцілла
Руфіне, ще ж сього ніхто не ставив
на пробу.
Руфін
Але стане незабаром,
як викриють тебе.
Прісцілла
Могла б я й вмерти,
ти мусив би
