Руфін і Прісцілла - Леся Українка
Лінивий служби легкої шукає,
я за Руфіном лінощів не знав.
Прісцілла
Він не лінивий, тату.
Аецій Панса
(до Руфіна)
Не подоба
громадської роботи оминати,
ще хто готовий поговір пустити,
неначе ти вступив до тої секти,
що млявість прищепляє та байдужість,
недбайність про державу і громаду.
Руфін
Я не боюсь ніяких поговорів.
Аецій Панса
Даремне, сину. Дбати всяк повинен
про добру славу.
Руфін
Видно, любий тестю,
що ти давно вже в Римі не бував,
а то б ти знав, хто має славу в Римі
і що́ ту славу може дати.
Раб
(увіходить. До Руфіна.)
Пане,
оце прибув шляхетний Кай Летіцій,
за пізній час він просить пробачення.
Руфін
Для друзів час не пізній. Я прошу.
Кай Летіцій увіходить.
Кай Летіцій
Здоров’я й щастя вам.
Руфін і Прісцілла
Вітай нам в домі.
Кай Летіцій
(до Аеція Панси)
Панотче гідний, радий я спіткати
тебе так несподівано.
Аецій Панса
І я
випа́дком сим утішений немало.
Руфін
Перейдем, може, до мого табліну?
Кай Летіцій
Ні, вечір теплий, в хаті душно буде.
Сідає на мармуровім ослоні поруч з Руфіном і Аецієм Пансою. Прісцілла сідає на дзиглику окремо.
А я вже й так запаморочивсь трохи,
просидівши від самого полудня
в Кріспіна Секста на обіді.
Руфін
От як?
Ти був у Секста?
Кай Летіцій
Се тебе дивує?
Але ж я з ним давно знайомий.
Руфін
Так… я знаю се…
Кай Летіцій
Та він мені казав,
що і тебе він в гості сподівався.
Здається, він ображений чимало,
що не діждавсь тебе.
Руфін
Та й не діждеться.
Кай Летіцій
На бенкетах Кріспінових, се правда,
нема смаку правдивого; і сам я
ті бенкети терплю як обов’язок,
правдивої загоди з їх не маю.
Руфін
Та що за обов’язок їх терпіти?
Кай Летіцій
Бо треба ж якось, друже, з людьми жити.
Руфін
Волів би я вже без людей зовсім,
аніж з такими.
Кай Летіцій
В кожного знайдеться
негарне що в поводінні чи вдачі.
Кріспіна Секста я не похваляю -
за всі його, тобі відомі, вчинки,
але ж злочином їх назвать не можна,
і хоч який він є в житті осібнім,
а все ж він добрий римський громадянин.
Руфін
Такі-то «добрі римські громадяни»
колись наш Рим до згуби доведуть!
Аецій Панса
(з забобонним страхом)
Нехай боги не чують сього слова!
Загинути не може Рим ніколи.
Кай Летіцій
Хай в добрий час ти мовиш се, панотче.
(До Руфіна.)
Чим можеш ти довести сюю думку?
Кріспін справля громадські обов’язки
республіці і цезареві - згодься -
він чесно служить.
Руфін
Цезареві - може,
але республіці - чим прислужився?
Чи тим, що він з своїм коханим другом,
нікчемним Крустою, наводить жах
на всіх погрозою своїх доносів?
Кай Летіцій
Доносів не цурався і Катон, 20
та й Ціцерон 21 їх уживав в потребі.
Руфін
Невже ти не для жарту порівняв
Кріспіна й Крусту з ними?
Кай Летіцій
(усміхнувшись)
Як сказати?
Звичайне, сі дрібнішого розбору.
Аецій Панса
Тепер усе дрібніше стало в світі.
Руфін
Либонь, що так! Дрібніша стала й мірка,
якою міряють і честь, і цноту,
і гідність громадянську.
Кай Летіцій
Ти, Руфіне,
і сам чимало винен з того.
Прісцілла
Як?
Кай Летіцій
(до Прісцілли)
Не ображайся, пані, бо докір мій
хоч і тяжкий, та дружній. Чом твій муж
не стане на чолі в державній службі,
не дасть прилюдно прикладу чесноти,
якій позаздрить міг би й сам Катон?
Адже Руфін се може. Певне, мірка
всіх римських цнот побільшала б ізнову,
якби такий зразок було їй дано.
Прісцілла
Хіба чеснота більшає прилюдно?
Хіба вона у схованці дрібніє?
Кай Летіцій
Жіноча - ні, а чоловіча - певне.
Аецій Панса
Отож-то й я кажу! От саме-саме
перед твоїм приходом се казав.
Руфіне, чуєш? Може, ти подумав,
що я тут мав яку таємну думку,
що, може, я дочці своїй бажав
здобути шани більше через тебе…
Кай Летіцій
Твоя дочка й найбільшої достойна.
Аецій Панса
(до Руфіна)
Але ж дивись, от чоловік сторонній,
твій приятель, тобі те саме каже.
Руфін
Щоб ви про мене гірше не гадали,
ніж вартий я, скажу по правді вам…
(Подумавши.)
Я знаю, що і приклади Катона
та Ціцерона не одмінять вдачі
Летіція, тож вимовлю щиріше
те, що звичайне змовчувати звик…
«І цезарю, й республіці служити»…
У тебе се парується так легко,
а в мене сі слова ідуть урозтіч
і ставляться, як два мечі на герці,
одно напроти одного так гостро,
непримиренно…
Кай Летіцій
Та… я вже не вперше
у тебе помічаю тую нехіть
до цезаря, хоч я не тямлю, справді,
чим він тобі спротивився. Ти ж мусиш
признати, що калігули
