Руфін і Прісцілла - Леся Українка
Руфін
Прісцілло, чи ти дома?
Прісцілла
(подає голос, а незабаром і сама підходить до вікна)
Так, я дома,
але збираюсь вийти незабаром.
Руфін
Зійди до мене вділ і якнайшвидше.
Прісцілла
Я зараз.
(Через хвилину виходить в садок до Руфіна, одягнена як до виходу з дому і в покривалі.)
Що там сталося, Руфіне?
Ти мов стривожений? Чому так рано
вернувся з бенкету? Таж Кай Летіцій
не любить рано відпускать гостей.
Руфін
(бере її за руку і одводить в найдальший від дому куток садка)
Я вийшов звідти крадькома́, нікому
чолом не давши… Ледве я почув
тривожну звістку…
Прісцілла
Що? Про нашу справу?
Руфін
Так, я довідався, що ваші збори
вже викрито і що туди сьогодні
пошлють вігілів із центуріоном,
щоб вас вхопити на гарячім вчинку.
Прісцілла
Хто се казав?
Руфін
Мені прийшлось сидіти
близенько від Кріспіна Секста й чути,
як він, сп’янівши, голосно занадто
прошепотів до свого «друга» Крусти:
«Сьогодні, друже, полювати будем,-
наловимо кількадесят «святих»,
тоді ще й не такий утнемо бенкет!»
Прісцілла
Та, може, се він так базікав сп’яну?
Руфін
Ой ні, він згадував про катакомби,
про дерево сухе, що коло входу,
по всьому видко, що напевне знає.
Прісцілла
Як міг він теє взнати?
Руфін
Ох, Прісцілло,
невже в громаді вашій всі - святі?
Прісцілла
(перше з певністю, далі з гірким сумнівом)
Я думаю… а втім… було дванадцять
коло Христа, і з тих один Іуда,
а нас далеко більше…
(Сумно задумується, але раптом стенається.)
Що ж се я?
То треба ж бігти сповістить їх швидше!
Руфін
Куди ж ти підеш?
Прісцілла
В катакомби, звісно,
остерегти їх.
Руфін
Се вже буде пізно,
бо ж там поставлено вже досі чати.
Я думав хоч тебе порятувати,
упередивши…
Прісцілла
Як? Мене саму?
І ти міг думать - я на се пристану?
Нізащо в світі! Я піду туди.
Як не врятую, то загину вкупі!
Прощай, Руфіне.
(Подається йти.)
Руфін
(хапає її за край одежі.)
Стій! Стривай, Прісцілло!
Рятунок є. Я по хатах піду,
сам сповіщу їх… всіх, кого поспію…
Скажи мені, де хто живе… хоч старших…
Прісцілла
Ні, ні, се неможливо, ти не знайдеш.
Та й не впада́, ти їм чужий. Ні, краще
піду сама - так, як ти радиш… правда…
ще можна… ще не пізно. Я піду!
(Іде, але обертається, припиняючись на ході.)
Як забарюся, не тривожся дуже,
то буде значити, що зберемось
деінде.
Руфін
Зберетесь? Та се ж безумство!
Прісцілла
Ми мусимо зібратись. Пильні справи
нам догарають.
Руфін
Переждіть хоч трохи.
Прісцілла
Не можна. З’їхались посли здалека
зумисне на сьогодні. Є такі,
що крадькома перебувають в Римі,
хвилина кожна дорога для них.
Руфін
І ти конечне мусиш буть на зборі?
Прісцілла
Так.
Руфін
Нащо?..
Прісцілла
Ніколи се поясняти.
Руфін
Де ж зберетесь?
Прісцілла
У кого-небудь в хаті.
Руфін
У кого?..
Прісцілла
Справді, я сього не знаю.
Єпископ зважить…
(Раптом з одчаєм.)
Боже, боже правий,
рятуй свою громаду! Тож єпископ
найдальше ме́шкає… Се ж треба двічі
всіх обійти… Тож сюю біганину
весь Рим завважить…
Руфін
Розішли рабів.
Прісцілла
Ні, се непевна річ. Піду сама,
і дійся воля божа!
Руфін
Стій, Прісцілло!
Я щось надумав. От що: тут зберіться.
Прісцілла
(до краю здивована, аж не розуміє)
Де тут?
Руфін
У нас.
Прісцілла
У тебе?
Руфін
В нас, кажу я.
Прісцілла хоче щось сказати, Руфін рухом спиняє її.
Немає часу на сперечки, годі!
Іди, скажи товаришам скільком,
хто мешкає найближче, і вертайся,
а ті вже сповістять, кого там треба,
що збір сьогодні в нас. Я буду тут,
щоб одчинять. Стрічатиму гостей
сам, без рабів. Нехай вони ввіходять
не через браму, а в садову хвіртку
з малої вулиці.
Прісцілла
Але ж, Руфіне…
Руфін
(суворо)
Іди в сю мить! Наказую тобі!
Прісцілла йде.
Хутко після виходу Прісцілли входить Круста, його вводить раб у триклініум з глибини сцени не через сад, а через хатні двері. Круста трохи напідпитку, але держиться ще досить твердо на ногах.
Круста
(до раба, стоячи на сходах у дверях з триклініума в сад)
