Як козам роги виправляють - Федькович Юрій

Дружба. Не хочуть іти.

Іван і Стефан. Що кажуть?

Дружба. Кажуть, що тогді прийдуть, коли їм ся схоче, а не тогді, коли вам забагаєсь. От що!

Василь. Катре! Біжи та прижени мені твої непослушні сестри зараз тут, оперед мене! Що то має таке бути?

Катря біжить.

Дружба. Чудо! Таке чудо, що і святий Николай такого не умалює!

Іван. Це справді чудо!

Стефан. Велике!

Тодір. Незмірковане!

Катря уводить Олену і Сеню.

Василь. Тепер навчи, Катре, твої сестри ледащі, як они мають своїх мужів слухати та шанувати!

Іван. У мене вишанувала з кармана сто червоних.

Стефан. А в мене двісті.

Сеня. А ти втриста дурень, на таке заложатись.

Олена. А вашець - уштириста.

Катря. А ти - за всі! Твоєго мужа не слухати!? Він оден тобі пан! Він оден тобі закон! Він тобі - і тато, і мама, і брати, сестра, і дружина, бо ти єму одному присягала,- а то до гробної дошки. Добре тобі з готового і зварити, і спечи, і зготовити, да хто про теє стараєсь? Не муж? Добре тобі в побитій хаті та у прибраній світлиці гуляти, да хто на ню стараєсь? Не муж? Добре тобі в коралях та в намистах межи людьми красуватись та честі приймати, да з-за кого оце? Не з-за мужа? А хто гримається дорогами та чужинами, аби тобі всього добра придбати? Не муж? Або хто тебе від усілякої зневаги, від усілякої пригоди та напасті заступає? Не муж?.. Ноги му мий та купіль пий, твоєму добродітилеві, твоєму старанникові, твоєму заступникові, що про твоє добро день і ніч журиться, без устанку клопочеться, аби тобі лиш добре було та аби твоя голова супокійна! Може, ти стараєшся податком, або шарварком, або поголовщинов, або хлібом, або солев? О, сліди му продувай та пером коло него ходи, аби і півминути дорогого єго припочивку не збавити! Жінка без мужа - то солома без колосся!

Василь (мече від себе гарапник). Браво, Катре! Браво, дружино моя люба! Таким мужем і я тобі буду, а ти мені - таков жонойов, і буде світ нашому милому триванню завидувати! Або хіба є де що кращого в світі, як де розумний муж і розумна жона о взаємне добро посполу стараються і таким способом своє і свої сім’ї щастє фундують, котре то щастє є найкраще цего світа, бо благословеніє господнє на нім полагає? У сему житті, у сему світі є нужди много, жури много, лиха много, де чоловік, обмахуючись та обідаючись, сто раз на день кривавим потом обливаєсь. Чи ж не має він хоть у своїм халаші, хоть у своїй сім’ї, хоть при своїй дружині того щасливого куточка мати, де би міг, неначе то зело згорене, на росі відволоднути? А з другого боку: чи сміє муж або чи може він таке сумління мати, аби свою вірну дружину, що про єго вигоду щиро стараєсь, так занедбувати, як деякі мужі чиня? Хіба жінка - вже невільниця вічна, аби муж по цілих ночах корчмами та катзна-де сидів, а она світа божого хіба тілько виділа, що в вікно, а діждавшись, нарешті, чесної свої голови з похмілля - ще єго борбоси вислухала? А відтак ще дивується, що бідна жінка збісноватіє! Якби так з чоловіком хто обходивсь, то не то що аби збісноватів, а таки би зовсім одурів! Навідвороть знов: як і жіночка лукава придасться, що чоловіка, як та ржа залізо, доїдає,- то учіться від мене, як козам роги виправляють!

Усі плещуть у долоні.

Заслона паде

ПРИМІТКИ

ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ

Із семи книг найповнішого видання творів Ю. Федьковича драматургія займає чотири (Писання, 1902, т. 3, ч. 2-А; 1906, ч. 1-А; 1918, ч. 1-Б; 1938, ч. 2-Б).

Про початок драматургічної творчості письменника довідуємося з його листа до Д. Танячкевича (квітень 1864 р.): «Перед кілька днями мали ми слоти трохи. От не було мені надворі роботи, а я сів та й написав оцю штучку: «Так вам треба!». Прочитай єї, братику, прошу тебе! Сли варта, то дай її до нашого театру, а сли ні, то відошли назад та й напиши мені, де хиба, абих переробив. Я досі ще драматичного нічо і не писав - от не буде і дивниці, сли не вдалось». Перша спроба була досить слабкою і, можна сказати, наївною. Її надрукував журнал «Нива» (1865, № 10-14). Пізніше автор переробив цю «іграшку в одній дії» в мелодраму «Сватання на гостинці».

Крім того, творчий доробок Федьковича-драматурга становлять драма «Довбуш» (три редакції та німецький варіант), історична трагедія «Хмельницький» (три редакції), мелодрама «Керманич» (дві редакції), фрашки «Як козам роги виправляють» (вільна переробка Шекспірової комедії «Приборкання непокірної»), «Запечатаний двірник» (вільна переробка комедії Е. Раупаха «Започатаний бургомістр»), переклади драм В. Шекспіра «Гамлет», «Макбет» і п’єси німецького драматурга Р. Готшаля «Мазепа». Ще у письменника буз задум написати трагедії «Гонта» - про одного з керівників коліївського повстання на Україні 1768 р., та «Кара Дьорді» - про керівника сербського антитурецького повстання 1804 р. Георгія Петровича.

Сценічної історії Федьковнчеві п’єси майже не мали, оскільки на Західній Україні ще не було відповідних театральних сил, до того ж Федькович ускладнював свою драматургію не досить «дійовими» сценами, обмежував режисерську ініціативу.

Грунтовного дослідження про драматургію Федьковича поки що не створено. Сучасні літературознавці, визнаючи слушність критичних закидів М. Драгоманова, О. Колесси й особливо І. Франка, наголошують, проте, на потребі краще придивитися до того позитивного, що є в драматургії Федьковича. «При більш поглибленому аналізі всієї драматичної спадщини Федьковича,- пише М. Ф. Нечиталюк,- можна відкрити в ній чимало таких рис і в сюжеті, і в змалюванні характерів, і в передачі етнографічно-побутового колориту, які будуть говорити на користь Федьковича-драматурга. Незважаючи