Як козам роги виправляють - Федькович Юрій
Іван і Стефан входять.
Стефан. Я би був дав чортові і сто жидів, лиш абих був нишком при тому був, як ті двоє з собою розмовляли. Такого, мабуть, і у Львові на театрі не показують, не то що? Голуб’ята, та й годі! Та коли він її ще так не прибрюкає, що ме його слухати, як цуценя, то я не Стефан! Видітиметься!
Тодір убігає.
Тодір. Чудо, хлопці! Чудо!
Іван. Та так борзо? Таке дай боже чути! Я дива та чуда не одного ще сподіюсь - та щоби вже нині? Але ж яке би се чудо було, батьку Тодоре?
Тодір. Таке чудо, що Катря свого зарученого не може нахвалитись та навповідатись - який-то він розумний, та який-то він добрий, та який-то він козир-легінь! Чудо, та й годі! Або се хіба не чудо, що відколи увійшла у челядну хату, то ще нікого не била, на велику вдивовижу усіх наймитів та наймичок? Лиш то мені дивно, що в одно по спині шкрібаєсь, неначе би... Ну, се вже мені сам господь відкупителя з неба зіслав, не то що! А дівки, як кажу,- ваші. Про віно вже згода. А тепер ходім у пивницю, куштуватимемо, котру би то бочку-дві меду та вина на ваші весілля виточити, бо...
Всі три співають.
В цілім світі така мода,
Що в весілля не п’ють воду,
А то з тої лиш причини,
Що є меди, що є вина!
Бо як трунку би не було,
То би люди в руки дули:
Вода робить кров студену -
Глянь на жабу на зелену.
О, таке би і з нас сталось -
У яри бих поскакали
Та й там доти воду пили,
Аж би німці нас вблупили.
Відтак наше грішне тіло
Всмажили би та й би з’їли,
А водицев запивали,-
То ж то в сало би й убрались!
О, не пийте, браття, воду
Хоть про ту одну пригоду,
Щоби «кріку» не кричати,
Німці в сало не вбирати!
Ідуть.
III СХІД
Світлиця у Недобрюковій хаті. Дмитро і Векла уходя. Векла плачучи.
Дмитро. Не будь дурна, стара, та не плач! Плач не поможе! Сегодня солом’яний парубок золоту дівку озьме, а ще такий, як наш Василь. Ще не трафив на свою суджену; да як трафить - то і не схаменешся, коли вженивсь! Коби тільки лиш грижі та жури мав на світі, як те, що Василь наш не вжениться, то би ще прожив яку днину на світі!
Векла. Тобі так говорити, а я мама! Хіба я [не] на то сина згодувала та єго парубоцтва діждалась, аби з-за невістки на старості роках не припочити? Да то все ти винен, Дмитре,- ніхто, як ти! Бо я тобі ув одно піла: відучи та відучи-ко ти хлопця від тої ярості такої! А тепер довелось, що і найпуща дівка не хоче піти за него, бо боїться. А хоть після мої смерті і вжениться - хто буде чужу дитину розуму вчити та добру наводити? Ох, пропаде мій синок любий,- а то всьо через твої розпести невчасні! Ох, матір божа!
Дмитро. А я тобі кажу, стара, що він таку ще собі кралю запопаде, що і в світі такої не було! На́й-ко єго лиш трохи. Хіба і я такий не був замолоду - прудкий та палкий? А предці ми прожили красний вік з собою. І діточки згодували, і до людей привели, і маєтку чимало придбали. А й ти зразу боялась за мене йти? Да твій батько, Танасо́ покойний, царство єму небесне, розумніший був від тебе: присилував, та й от що! А чому присилував? Бо видів, що з мене господар буде. А розумних найдеться на світі, бо і Василеві нашому немає догани, чорт єго не взяв! Хоть до якої роботи - він перший. А що собі розумний та на всі способи хитрий, того і наш дідич не потрафить, не то що! Да осьде він сам! А який собі веселий!..
Василь уходить.
Василь. Добрий день, бадечку! Як днували? А ви, ненечко? Знов у плачах? Да щоб ви вже тілько не плакали, то вам скажу, що я уже заручений, а за тиждень весілля.
Векла. Ох, синку мій! Де? В кого?
Василь. Не вгадали би-сте, поки світа! У Заставній, у старого Лиховолі доньку.
Дмитро. Ох мені лишенько! Да чей не ту?..
Василь. Ту Катрю злющу, хочете казати? Ту саму! Да у мене она не буде злюща - того вам ручу, хоть би в ній ще раз тілько дідьків сиділо, кілько сидить. Ми вже сегодня навіть і прібку зробили - і не згірше вдалась! Коби лиш далі так, то вам ручу, що вздовж і поперек ніхто такої невістки не мав і не буде