Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

А що ж ти хтів — як ти одних у вірі, боронь Боже, тримав, а інших третьою дорогою обминав, бо то тобі не люди, бо то нема кого лякати; а що ж ти хтів — тут усього свого позбувся, а чужому лад давай, а ти гасаєш за півмертвими та вищерблюєш і останній впомин та старцем під вікна *до старців придибаєш та гукаєш, а де я, бабо, — у світі, ляче; але ж ми й смішні з тобою, ляче. Хмари не хмари, хмаровиська одні, але й знати тако, що сонце десь краєм ступало, півсвіту такого: що це роса, камінь, дерево слизьке, кукурудзиння снопиками, де межі такі межи світом і собою поназначувала, — то вона й раніше так усе знала; що туман приховував десь ліси і село, і з-перед цієї сусідської покинутої хати трохи такої рідкої сивини снувалося, — але ж хмаровинню цьому дорога й не зверху, й не обрієм, але як-то вже пройшло воно й видко знак: хмаровиння було. Вони ще до цього світу діло хтять мати якесь, а не знають, що світ перестав мати поділ на чорне і біле, холодне і тепле, добре й зле, чоловік і жінка, і настає день, про який мріяв хтось десь один у своїй норі, а далі перебрав на свою віру й інших норівників, і вони дочекалися того дня, а впослі посунули мовчазними юрмами по всенькій землі творити пустку і попихати людей, котрі де жили, і казали їм про їхнє буцім неправедне життя, і люди нумо втрачати віру і спокій, а їхні хати все під вітром, під морозами все почали перебувати, — затишок вихляв, тепло порозбігалося по кутках, і в людей почали знаходити гроші залізні у відрах, присипані зверху попелом, люди вмирали і не знаходили грошам потре-

10(28) червня дощ гарний 11(29) червня Вознесіння 12(30) червня годині о сьомій дощ 14(1) червня гроші одержала 15(2) червня Світлана народила двох хлопчиків 18(5) червня електрику проводила 21(8) червня Трійця вмерла в одинадцять дня Наташка Карпиха 22(9) червня схоронили 23(10) гас брала 24(11) червня у М.В.К. корова отелилась на початку першої вдень 27(14) червня купила шкафчика 2(19) липня Лена Старощучка народила дівчинку померла Фрося Мила... 3(20) липня дощ 4(21) липня дощ 7(24) липня холодно Ліда і Валя приїхали 8(25) липня померла Ганя Данилючка 9(26) липня хоронили 12(29) липня Петра і Павла 13(30) липня порося купили Микола В.К. 14(1) липня одержала гроші 16(3) липня дощ 17(4) липня дощ чоботи привезли 21(8) липня десять місяців Інні 2(20) серпня Толя розписався день ясний вітер був

би, і не признавалися ні родичам, ні владі, що вони в них є, страх уступив у душу, і від того почали порожніти хати. Та й не добро хіба цим орачам, що ніхто не перепинить і не обізветься більш, ори собі. Страх хатній і страх хмаровиння злився у гуркоті понадсві-товому і проорював у тумані не видні ні орачеві, ні її запалим очиськам борозни, але вона наважилася у цьому німому світі вийти аж трохи навперейми гуркотові. Обдурили її вуха та й очі, що повірила, де той звук, а він уже тінню проковзував за горбком, зачепивши ще на долоню більше цілини, за яку вона щовесни боролася: ґвалт зчиняла, — то вам ці могилки без хрестів доточаться до ваших земель та й вам більше наїдку ще з їдної борозни, та не впокоїтеся, доки кісточок дитячих не повиорюєте. А це тілька каркнула, як ворона, й гупнулася коліньми на відбатовану жилаву скибу. Захарчала й постукала себе кулаком у груди — така віра була, що голос проб'є. Вергала шмат брили, влізши коліньми на той бік у ріллю, щоб це так долучити до цілини, — розворушена скиба запахла травичкою і сухими торішніми миколайчиками, тільки земля, вивернута нутром, корінчиками і комашиними дупельцями, не озивалася до неї і нічим не пахла. "Гов, а чи є хто в хаті? — й кинулася до цього голосу з такою ну аж довірою, бо це щось спасенне, і не просило оддяки за свою добрість. — Йшли ми, йшли, — далі радісно оповідало спасенне, — та й прийшли, та й дивимося, аж ось де наша куниця-дівиця". "А всьдо-го я, — надумала й собі радість вчинити, — але щось ви, пане старосто, не туди забрели". "Велено не минати першої хати на хуторі, — звеселіло спасенне, — але ж я знаю, що тут одна хата, а другої вже нема. Голова каже, йди в першу хату, а я знаю, що й першої нема". "То було б у другу одразу й заходити, — ще й у садок не ступивши, забалакувала до спасенного у вибиті вікна. — Ці хазяї полякалися, як почули, що старости йтимуть, та й вибралися". "А певне, таку молодичку я б не вгавив. — Ще не добачала нікого у нутрощах цеї покинутої хатини, але щось там длубалося біля розваленої печі. — Я вік у сільраді проробив, то мою чесність люди знають. Я татові гріхи скупив повністю. Сестра не хоче пробачити, чули, цьоць, рі-ідна дочка". "То чось же ця тебе не схотіла". "Бо я правду тітці Феліксі за дядька Петра вповів. А ця, може, на гроші батькові заздріла, ну то мені такої жінки не тра-а. Ви чули, щоб я коли збрехав людині? Я до правди людей вів, але як вони мене не хтять слухати. Хто знає, що дядько гроші спалив, цілих шість тисяч грошів? їден я. Сини хтіли машини мать. А невістка добра, з холери, з батька кров цебенить, а вона трапкою

підтирає. Цьоць, я вже знаю. Людей і так не навчиш, і влада не помагає. Людям щось гинше треба. Чули, що кажуть. У селі закону нема, тільки один закон: кожен в свою кишеню. А я то вже дальш не можу. Правду їм доказав, то вони тепер мене на прокльони звели. Старий нікому не хтів казати. Він вік ці гроші складав по копійці, і злякався, що за раз їх може не стати. Людині тра знать, що в неї за душею копійка є нечіпана.'Це я прожив без нічого. Старий знав, що мені його гроші не треба. Але як таких діток мав. Вони батькові на городі смерть заподіяли. Е-ге, кажіть тепер, що на вила нахромився. А три ножаки в живіт не хочеш! Вони собі довели розмову до кінця. Котрий вийшов до нього на город — Володька, Олександр? Мені не дали далі справу вести. їх треба було поодиначки викликати, і все розказали б. А так втихло, а чужим людям воно не треба. Тітка Фелікса щось знала, але вже не скаже, їй тра між дітьми жити. Дядько, ще як при пам'яті був, покликав, щось хтів сказати. Він міг сказати, котрий зять саме. А я вже знав, їм цей похорон на носі, а я йду правду казати. Тітко Феліксо, йдіть-но цюди, маю до вас слово. Май тепер дві слові, й три, й штири, а як ти друний, то дурний навіки. Я ж хотів її на свою чесність привести, а вони гроші рідного батька не поділили. Та й май таку жінку. А матінці, голубоньці, серденьку, як серед них? Правда людей жене у світ чи брехня, кажіть!"

То ти хоч знати усю правду од людей, а од кого ж вони її всю мають, ти спитайся. Хати у світ порожніми очима дивляться, а ви йдете до них з обшуком. Вона на грошах сиділа, але ніколи не мала їх, бігла позичити солі. Візьми собі в солятирці на припічку в жменю скільки хоч. Ті діти колотили ними,

3(21) серпня Толі день народження дощ цілий день йшов 14(1) серпня одержала з пошти 26(13) серпня Валя поїхала в Харків 28(15) серпня гас взяла Пречиста перша

2(20) вересня Славку

Романенка

проводжали в Армію

21(8) вересня

Пречиста друга

до обіду ясно а після

обіду хмарно

22(9) вересня почала

на кукурудзу ходити

чистити

28(15) вересня

приїхав Толя світло

провели

30(17) вересня Толя поїхав

2(19) жовтня упала я з молоком у своєму провулку 5(22) жовтня жовтень... 6(23) жовтня гас 12(28) жовтня вранці померла Крушинська Вера

14(1) жовтня перша Покрова 4(22) листопада Казанська ясно і хмарно 7(25) листопада похмуро і вогко 8(26) листопада ясно і холодно

9(27) листопада ясно холодно мороз 14(1) листопада Кузьми Дем'яна 21(8) листопада свято Михайла 22(9) листопада сніжок вранці ясний день і теплий

як хтіли, і поїдемо з нами, і в нас жити будемо. То їм до цеї землі хіба діло було. Петро в емтеесі одсторожував вік, а вона буряків, як захоче, візьме гектар, та й мають щось на зиму. Але ж до його грошей складала, бо як не стало Петра, то діти на похорон складалися. Треба тата гарно поховати, щоб люди не казали. Дві хати на хуторі, а миру не стало. Ті вселилися по війні, довели хату до пуття, а тепер і той толк вигорів. Ти до неї з правдою, а вони з горем до тебе. Марто, я дурна роблюся. Ще чоловікові ноги не прохололи, а вони вже думають у хаті землю рити. Нема в землі грошей, діти, перед Богом клянуся, нема. Нагляньте за мею хатою, Марто, а я поїду до старшого сина, він до мене добріший був. Йду ключа брати, а в хаті поночі, й щось ворушиться, і людський голос у вікні чутно. Одежу розстелену чоловікову стало видко, а вона гладить її і примовляє. Свічки стало видко мені в хаті. Вона цю хату незамикану покинула, як опівночі вийду, то все вогники стоять. Вернеться Світланка, то ви ще в цій хаті поживете. Не плач. Я ключі тримаю.

"Мені ще раз владі послужити, та й я більш ніде нічого не потребую. Бачите цього пальця, я ним тако-о показую, мені брехати нізащо не мона. Одколи йду, то не опускаю пальця, бо це мій знак влади. Замислився абощо, раз — і палець при ділі. Дивіться, осьдо я входжу у сільраду, так все, як то й щоразу, я собі тако, — ну, ви знаєте, я в очі не лізу. Не те щось, не те! Чую, прізвище моє й татове потиху, вже й біля мене, але ще людей мені чось не видно. Де я й що. Палець при ділі, мислення цупке. Не питаю, де мій стіл, за яким стільки списано й передумано, повна заміна меблів, все таке темнувате й блискуче, на моєму столику бачок з водою під вікном вкраю коридорчика. Мій шлях обривається за порогом — заміна кабінету. То було йти та йти, а це розчинено навстіж, і люди, і тільки прізвище моє й татове постає з того нового простору. Більмович. Вам на суді не доводилося ніколи бути, ні свідчити, ні позивати. Таке щось вже як суд, коли тебе тільки одним твоїм прізвищем названо, й більш нічого, а ти вже готовий. Тобі слово надано. Раз тобі надано сказати всю правду, перед законом, перед людьми. Хутко память підказує день, число з роком, фіксує місцеперебування. Ми щодня на суді, нам тільки не усе вказуіоть місце й час, щоб ми не дуже собі вигризали душу й пам'ять, ми такі їм тра, буцім ще нічого не знаємо, людям дається відпочинок незнанням і непам'яттю, щоб вони собі трохи пораділи. Але чуйте-но далі що. Прізвище наше з татом живе в цьому просторі, який я собі означив

і місцем, і датою, але ні перед названиям прізвища, ні після того, як втих звук, більш нічого словесного не існувало, щоб можна було уповати на право ступити й ще на один поріг, і палець мені вказує правдивий рух: стань і замри.