Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

Торгикало ж наче вже хатніми дверима, і вваж на той страх, що осьдо вгребуться, то ти ще жива, ще прядеш всниділим зором на якесь випрошання по стіняних стругах — такими літерами, такими квітками; кинуться вовком — цю мишу присиділу з ночі на лобі винюшкувати повгреб рядна, дерев'яним поренчем, позад дихтовий лист при стіні, — та й тобі порятунок; бійсь око звернути на впростір хати — повсідалися лавою, дають їй ще час спам'ятатися, лантухи засипані, щиркають уже в хаті на лаві, коні храмкають буряки з опалків — чий це тато вертається за такою сторожею, що сторожа в хаті, а тато надворі. Звела одну ногу в коліні, — нога, ще мляво прив'язана до тіла, забираючи рядно з-під стіни, м'яким скрутнем звалилася на край ліжка. Шкіру з боку і з живота потягло за ногою, аж заболіло під лівою цицькою, а серденько, зраділе, що тіло, скорившись розумові, оговтується, мовби вітало той манєнький біль кількома дужчими поривами, і ця радість віддалася в скронях різким спазмом. Ще охляла, рука потяглася заступити голову од болю, але безтямно долонею звалилася на лоба та

21(8) червня дощ був уночі 22(9) червня вночі і вдень був дощ 7(24) липня рік дідові Мелашчиному 23(10) липня Тамара купила гардероб 31(18) липня купила бетончика за три двадцять 2(20) серпня Іллі свято 8(26) серпня дзеркало впало на стіл і я впала надворі 9(27) серпня Валя поїхала в Миколаїв 11(29) серпня дощ гарний 14(1) серпня свято Маковея 16(3) серпня дощ сильний з вітром 18(5) серпня з пошти одержала гроші 19(6) серпня Спаса 27(14) серпня рушників купила двоє

28(15) серпня розцвіла цибуля перша Пречиста 1(19) вересня Т. розписали і Надька Рябчика 3(21) вересня Суминський пішов у Ч.Армію я хату почала мастити 8(26) вересня закручується цибулька Володя Дарки Старощук в Армію пішов 11(29) вересня Усікновеніє Глави свято Ліди і Валі день народження і Люби Козак Ліді і Валі 17 років

ліктем на груди. Не маючи сили в плечі ослобонити чоло від цієї важкої ноші, баба давала волю руці важко сповзати самій, — поминувши чоло, кострубаті пальці вчепилися за брову, й тільки втіхи, що, розчепірившись, впускали окові трохи світла, а так то іншим оком бачила чорного килима на стіні з червоними якимись цятками; те вільне око могло бачити трохи стіни навпроти, де нічого не висіло, але думку тішило, що з того боку стіна затулена шматярою пластика, й око, втішившись таким захистком від дощів і вітрів з поля, перемайнуло трохи вгору, вгледівши кінець бантини, підвішеної до гачка в стелі, яка другим кінцем заходила на піч попід стелю, але ще двох килимків, згорнених і накинених на бантину, око не діставало. От якби хто хотів украсти, то й цього з стіни, думаєш, не зняли б хіба. Од усього побаченого в голову вступала тривога, бо стіни, і килим, стеля, видні їй по цей бік, довше, певне, втримували в собі нічні ляки, і, лихі на хазяйку, що дає страхові тіпати хатою, дихали ще на неї сутінковою прохолодою. Аж коли пальці ковзнули по глевзякуватій шкірі далі, звільнивши інше око, світ у хаті почав спокійніше простилатися перед її зором, і тривожні сутінки попід стіною сплелися з сухим затишним світлом, яке проступало у троє вікон з поля, і хата давньою знайомою душею щось їй прошепотіла. Звологлим трохи на пучкам пальцях знайшлася припона у ямках на щоках, але обличчя видовжилося і полегшило дорогу пальцям. Вони цупкіше вхопилися за розтулені, як у риби, губи, надавши цим судомним рухом більшої зосередженості очам і просвітленому розумові. Тепер можна було щось згадати й відомою тільки їй мовою відповісти хаті, але скластися цій мові перешкодила знов рука, бо щелепа під вагою долоні припала на груди, і пальці, зішкрібуючи по куточках рота засохлу з ночі слину, спробували свою силу на нижчій губі, здушивши її в лопушок, проте надовго тієї сили не вистачило, і вони, черкнувшись пучками по ряднині, під якою ледь вгадувалися розплескані груди, купкою збилися на впалому животі. В чеканні потужнішого поштовху крові, яка мала б оживити розм'яклі суглоби в плечі і лікті, пальці ще сіпнулися і, стулившись у кулак, завмерли у затишній ямці між стуленими ногами і животом. Тепер їй змога була пересохлим ротом хапнути повітря і видихнути його разом з залишками страху з таким аж гуком, від чого вона надовго закашлялася. Й найперш, коли відбухикалася, її взяв подив, що в двері більш не стугоніло. Дивися-но ти на них. Якусь тамо шматку налапала під подушкою й витерла чоло й шию. Так легко, як молода, ступила припухлими підошвами на долівку. Е-ге,

пожди-но цього вечора, то геть самими кістками наче дибаєш. Тра було попід піччю тако пробратися до дверей і подивитися, що там. Ще якась тінь жила на вікні і нагадувала про нічні страхи. Обмацала ватяною рукою на припічку край старої полотнини, гладишку, алюмінієві миски на купці. Одною ногою влізла у рогачі і постояла з переляку, щоб цей шурхіт десь туди не пішов. А то вони причаїлися і чують по звуку, де вона. Штовхне тако двері в сіни й гукне, г-ах, щоб або вже амінь їй тут, або звільнити душу й зовсім. Нікого в сінях, коморі, затим на горищі не побачила. Відімкнула й ті двері й дала їм волю зі скрипом похилитися всередину аж до стіни й, узявшись рукою високо за одвірок, висунула голову у прохолодний ранковий світ. Хата дихала з-поза її спини рівніше й сухіше, мовби пишаючись перед заспаним, зарошеним на травах і на кущах смородини ранком. Лишаючи двері вскрізь порозчинювані, щоб хатнє й надвірне тепло перейшло одне в одне, баба ступила назад в хату й сіла на своє звичне місце на високому ослоні край столу, очима до дверей. Якби оце зара щось таке вскочило й глянуло поглядом іншого світу, то не страшно було б і вмерти тако біля столу, вдягнутій і спокійній. Заходьте, гості, коли вже вночі не добилися. Перша встрибнула в сіни курка, думаючи знайти зернину, але й не забуваючи боязко роззиратися, потім по драбині спустився кіт, стрибнувши з другої поперечки, й пробрався під лаву в хаті, де в нього місце було взимку. Ніхто нічого в баби не просив, бо не звикли дуже рано їсти. Баба, зразу боязко, одною рукою гладячи коліно, а другою ворушачи на столі, аж голосніше щось собі почала згадувати. Але ж вона лягла спати тако ввечері, та й лишень задрімала, як чує, щось її термосує

15(2) вересня Слава Новиков в Червону Армію поїхав 17(4) вересня калоші купила

18(5) вересня біла троянда розцвіла 21(8) вересня Пречиста свято Тамара наша народила в пів дванадцятої дві і ... 19(6) листопада вечір теплий був ввечері пів на дев'яту Тамара поїхала в Кам'янку Василь забрав 3(20) жовтня помер Ф.Бреус

26(13) жовтня Толя приїхав

24(11) жовтня ясний

1 теплий 14(1) жовтня Покрова зранку тихо а після обіду вітер ясно

20(7) жовтня Інну Тамарину записували хрестили

12(29) жовтня узяла в магазині гасу 10 к. канце... 200 сол. 3(21) листопада почала палити 4(22) листопада Казанська 13(31) листопада пішло в Армію троє Поштаренко Кардонюк Кузьменко 15(2) листопада ясний день 20(7) листопада Алік Ігнатів пішов в Армію 21(8) листопада Тамариній Інні

2 місяці

22(9) листопада день сонячний 23(10) листопада приїхала Міля нога заболіла

за плечі. Вона встала, легенько звелася, так буцім до ліжка й не притулялася, аби воно й не чуло, що піднімає голову, подивилася, нема ніде нічого. Роззирається, чи де не сховалося у куток, — нема, нічого не видко, лишень чисті стіни. Вона лягла другий раз і щойно задрімала, а воно знов телепає. Встає тоді бере, обходить тако з-поза печі, а нею ну так телепає. Вона тоді вертається, рядно на голову та й знов лягла в ліжко. Задрімала третій раз, а то як щось прийшло, як вгріє якоюсь вориною в плечі, а вона собі гадає: бий тепер, кілько хоч, уже не встану. Чує, що б'є, а не бачить нікого. То її не боліло, лиш такий страх дало. "Мій Петро розказував, що йшов уночі, та й каже, що пліт тріщав і щось скакало на той бік, то на той бік". Хто це до неї балакає, що голос відомий, а не познає, — її самої це друга душа могла обзиватися. То чо це вона буде забуватися, оно Богиньку пам'ятає, як одного року прибилася мішечка позичати. В комору до себе нікому доступу не давала і винесла бабі в сіни. Тато ще такі замашні зчеплював мішечки. Не згадає тепер, коли в неї позичали, чи цей рік, чи той, але якось лапнула в коморі на скрині й не дорахувалася одного мішка. Татові полотняні сорочки, аж три, позв'язувані у вузол, висіли на дротяному гачку. А від мами нічого не лишилося, бо вона зарані померла. Все в хаті лежало, не чіпане чужою рукою. В корзині, перетрушені соломою, були виделки й чарки, але вже літ з двадцять ніяких свят не бувало. Богинька питалася, чи нема чарок і виделок, а вона забулася, що в коморі в корзині є. Коли ж це той похорон був, що вона не знає, — чийого це сина ховали, привезеного з цеї останньої війни. Ще так допитувалися, що вам помогти, бабо. Вона сама собі раду дасть. Принесли раз хліба київського, вона подякувала. Коли це той Петро йшов удосвіта, га, — якось така зима випала гарна, але темно чогось було в полі, і от вона спати вкладається, коли шибка полетіла. Душа з переляку як не пенькне, а потім двері почало вивалювати. Тако ж чула од сільських, що якісь зайди трапляються. Або з тих, що газ клали, повженювалися на місцевих, і досі гальтують. Коли погупотіло десь до сусідів. Вона куфайку на тіло і гайда в село, — лишають її вдома, а самі побрали шворні та й злапали, якраз вертався попри її хату. Розпитують, куди йде, а той допетрав, які це подорожні. Ведуть до свеї вже хати, а там дім щитовий, казенний, і двері тоненькі, то двері були побиті. Хотіли вбити, але пожаліли, що свято. Коли ж це той Петро йшов — вона б почула, якби якийсь рух був. Під ранок вона подрімує тільки, але не спить. Колись і тут стояло село о шістнадцяти хатах. Першим ділом чоловіка позбулася, вийшов на вуличку,

гримнув до Лагути, чого ти товар пускаєш в город. А той з жінкою накинулися, як звірі, долотом носа стесали. Замкнулися в хаті — нема їх. Лагутиха впослі свідчила на суді: я його просила, щоб не вбивав. Е-ге, суд то тобі повірив, а це не розказуй — бачили у вікно, як шмаття з Лагути здирала окровавлене і запихала у піч. Чорт їх матір знає, що воно за люди, в крові обоє купалися б, — казав Більмович, той, що старостою за німців був.