Спогади про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
«Так, сер».
«Тоді візьміть договір і замкніть у шухляді. Я накажу, щоб вам дозволили залишитися, коли всі підуть, і ви зможете скопіювати його, не поспішаючи й без страху, що за вами підглядатимуть. Коли ви скінчите, замкніть і договір, і копію в шухляді, а вранці віддасте їх мені особисто».
Я взяв папери і...
- Пробачте,- перервав його Холмс.- Ви були наодинці під час тієї розмови?
- Саме так.
- У великій кімнаті?
- Десь тридцять на тридцять футів.
- Посередині її?
- Так, приблизно.
- Ви тихо розмовляли?
- Дядько завжди розмовляє дуже тихо. А я майже нічого не говорив.
- Дякую,- мовив Холмс, заплющивши очі,- далі, будь ласка.
- Я зробив точнісінько так, як він мені звелів, і зачекав, поки інші клерки порозходяться. Один з них, Чарльз Ґоро, що працював у моїй кімнаті, не впорався вчасно зі своєю роботою; я залишив його там і вирішив піти пообідати. Коли я повернувся, він уже пішов. Я хотів скоріше закінчити роботу, бо знав, що Джозеф - містер Гаррісон, якого ви щойно бачили,- зараз у місті й поїде до Вокінґа потягом об одинадцятій, тож мені хотілося встигнути на той самий потяг.
Коли я почав переглядати договір, то зрозумів, що мій дядько анітрохи не перебільшив його ваги. Не розводячись докладніше, можу сказати, що він визначав позицію Великої Британії щодо Троїстого союзу й передбачав політику нашої країни на той випадок, коли французький флот у Середземному морі за своєю бойовою міццю переважить італійський. У договорі розглядалися суто військово-морські питання. В кінці стояли підписи високих договірних сторін. Пробігши очима договір, я взявся його переписувати.
То був довгий документ, написаний французькою мовою, що містив двадцять шість окремих статей. Я писав так швидко, як тільки міг, але на дев’яту годину подолав лише дев’ять статей і вже втратив будь-яку надію встигнути на потяг. Я хотів спати й мало що тямив, бо ситно пообідав, та й натомився за цілий день роботи. Чашечка кави підбадьорила б мене. Швейцар у нас чергує щоночі в маленькій вартівні біля сходів і звичайно варить на спиртівці каву для чиновників, що залишаються працювати на ніч. Я подзвонив, щоб покликати його.
На мій подив, до мене прийшла жінка - висока, огрядна, підстаркувата жінка в фартусі. То була швейцарова дружина, що прибирає в нас кімнати, і я попросив її зробити каву.
Переписавши ще дві статті, я відчув, що зовсім засинаю, встав і пройшов туди-сюди по кімнаті, щоб розім’яти ноги. Каву мені ще не принесли, і я вирішив дізнатися, що там сталося. Відчинивши двері, я вийшов у коридор,- з кімнати, де я працював, веде прямий, погано освітлений коридор. Закінчується він вигнутими сходами, що ведуть до вартівні на першому поверсі. Посередині сходів є невелика площадка, від якої під прямим кутом відходить іще один коридор. Цим коридором, проминувши невеликі сходи, можна пройти до бічних дверей, через які заходять слуги й клерки, коли йдуть коротким шляхом із Чарльз-стріт. Ось приблизний план приміщення.
- Дякую. Я уважно слухаю вас,- мовив Шерлок Холмс.
- Ось що дуже важливо. Я спустився сходами і внизу побачив швейцара, що міцно спав у себе на лаві, а на спиртівці клекотів чайник. Я зняв чайник з вогню і загасив спиртівку; кілька крапель води бризнули на підлогу. Тоді я простяг руку, щоб розбудити швейцара, який і досі спав, аж тут у нього над головою гучно дзеленькнув дзвоник; він здригнувся й прокинувся.
«Містере Фелпсе, це ви!» - промовив він, дивлячись на мене.
«Я зайшов до вас, щоб глянути, чи готова кава».
«Я готував каву й заснув, сер» - мовив він, позирнувши на мене, а потім - на дзвінок, що й досі хилитався; обличчя його було вкрай здивоване.
«Якщо ви були тут, сер, хто ж тоді дзвонив?» - спитав він.
«Дзвонив?! - вигукнув я.- Тобто як - дзвонив?»
«Дзвонив з тієї кімнати, де ви працюєте».
Серце моє немовби стиснула крижана рука. Отже, зараз хтось є в кімнаті, де лежить на столі мій неоціненний договір. Я щодуху помчав сходами, а потім - коридором. У коридорі не було нікого, містере Холмсе. Не було нікого і в кімнаті. Все було, як і раніше, крім паперів, що лежали на столі. Копія лежала на місці, а оригінал зник.
Холмс випростався й потер руки. Я побачив, що ця загадка припала йому до серця.
- І що ж ви зробили потім? - пробурмотів він.
- Я миттю зметикував, що злодій, напевно, зійшов нагору сходами від бічних дверей. Інакше я неодмінно зустрів би його.
- А чи певні ви, що він не ховавсь увесь цей час у кімнаті чи в коридорі, який, за вашими словами, був погано освітлений?
- Це неможливо. В кімнаті і в коридорі навіть пацюкові ніде сховатися.
- Дякую. Далі, будь ласка.
- Швейцар, побачивши з виразу мого блідого обличчя, що сталося якесь лихо, пішов за мною нагору. Ми обидва побігли коридором, а потім - крутими сходами, які виходили на Чарльз-стріт. Двері внизу було зачинено, але не замкнено. Ми відчинили їх і вибігли на вулицю. Я добре пам’ятаю, що на сусідній церкві тричі вдарили дзиґарі. Була за чверть десята.
- Це дуже важливо,- мовив Холмс, записавши щось на манжеті сорочки.
- Вечір був дуже темний, сіяла тепла мжичка. На Чарльз-стріт не було нікого, а на Вайтхоллі, як і завжди, було людно. Без капелюхів, у чому були, ми помчали вперед і знайшли на розі полісмена.
«Скоєно крадіжку,- видихнув я.- З міністерства закордонних справ викрадено документ надзвичайної ваги. Чи проходив тут хто-небудь?»
«Я стою тут уже з чверть години, сер,- відповів полісмен,- і за цей час повз мене пройшла лише одна особа - висока підстаркувата жінка, закутана в хустку».
«А, то моя дружина! - вигукнув швейцар.- А більш ніхто не проходив?»
«Ніхто».
«Виходить, злодій пішов в інший бік»,- мовив швейцар і смикнув мене за рукав.
Але мені це не сподобалось, і його спроба кудись одвести мене лише посилила мої підозри.
«Куди пішла та жінка?!» - скрикнув я.
«Не знаю,