Приказки - Руданський Степан

Та се баба
Тобі набрехала…
Та якби п’ять верстов було,
Там коршма б стояла!"

ОКУЛЯРИ

Розходився мужичок
Аж ґвалт дякувати,
Та одна йому біда:
Не вміє читати.
До аз-буки — так куди,
Не того він хоче.
Він гадає чим другим
Просвітити очі.
"Не вміє ж так старий дяк
Стрічки розібрати,
Окуляри ж як візьме —
То куди читати!
Отак і я заведу
Кондаки й тропарі,
Піду тілько та куплю
Такі окуляри".
Пішов мужик до крамниці,
Різні вибирає…
Що на очі накладе,
То все не читає.
Далі соті з носа зняв,
Об землю ударив.
Розплатився та й пішов
Сам без окулярів.
Та й на проводи сказав
Хрещеному люду:
"Окулярів не купив
То й дяком не буду".

ЕГЕ, ГАЙ

Йде видючий і сліпий,
Та й каже видючий:
"Ото, брате, синій гай!
Ото ліс дрімучий!"
"Еге! Еге! — каже той.-
Як ти собі важиш!"
"А ти ж, брате, бачиш що?"
"Та ж ти, брате, кажеш!"

СКІЛЬКО ДУШ

"Скілько, куме, в тілі душ?"
"Одна, я гадаю".
"Може, в тебе і одна,
А я так дві маю:
Бо як руки на снігу
В мене заколіють,
Хукне теплая душа —
І руки тепліють.
А як страва на столі
Гарячая буде,
То вже друга, бач, душа,
Холодная, студить!"

ПОНИЗИВ

П’є-гуляє у неділю
На коршомці Гарасим;
З Гарасимом п’є-гуляє
І сусід його Трохим.
А обидва стрільці жваві.
От перечка і пішла…
Далі Трохим розходився,
Підійнявся з-за стола:
"То ти кажеш, що ти луччий?
Що ти гаспидний стрілець?
Збий же мені з чуба шапку —
Тоді будеш молодець!"
"Кажеш, може, що не зіб’ю?"
"А ти кажеш, що зіб’єш?!"
"А їй-богу, що ізіб’ю!"
"А їй-богу, не зіб’єш!.."
"Та от тобі і рушниця!"
"Ану-ну! Давай! Давай!"
"Ставай, лишень, край порога!
"Та я стану, ти ставай!.."
Цілить один од порога,
Другий стоїть за столом
Та щосили натягає
Сиву шапку на чоло.
Бах! рушниця… Стало димно…
Йде до столу Гарасим…
А за столом в сивій шапці,
Як баран, лежить Трохим!
(Йому куля пролетіла
Через шапку і чоло…)
Підіймає він Трохима,
Підпирає за столом.
Сам одходить до порога.
Знов рушницю в руки взяв,
Прицілився разів кілька
Й головою похитав.
"Вибачай мені, Трохиме,-
Гарасим проговорив,-
На два цалі лиш понизив
Та й і шапки не ізбив".

АБИ ДУША ЧИСТА

Два злодії опівночі
Костьол обкрадають;
Обшарили всі скарбони,
Святих обдирають.
І забрали, які були,
Гроші під замками.
Далі один на олтарик
Пнеться з постолами.
"Та що ж бо ти, брате, робиш? —
Став другий казати.-
Як-то можна святе місце
Постолом валяти?"
А той каже: "Мовчи, брате!
Ми тут перед богом —
Аби душа чиста була,
Постоли — нічого!"

ЛЯДСЬКА НАТУРА

Блудить ляшок серед лісу,
А мужик рубає…
"Та ти, ляше, либонь, блудиш?" —
Мужик промовляє.
А лях каже: "Chocaj bladzie,
Ale mam nature
Nie pytac sie tego nigdy
Kogo bije w skore!" [8]

СВИНЯ СВИНЕЮ

Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску, і ковбаси,
Й порося печене.
І порося, як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті.
Несе, бідний, та й спіткнувся
У самім болоті.
І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.
Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Одвернувся, набік плюнув
Та й промовив стиха:
"Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люди:
Святи її, хрести її —
Все свинею буде!"

ДОБРА НАТУРА

Грає скрипка, грає кобза
І бандура грає;
Чумак літом у кожусі
Гопки витинає.
Витинає чумак гопки,
Аж потом заллявся…
"Та скинь-бо ти кожух, брате!"
Якийсь обізвався.
"Ні, не скину! — чумак каже.-
Бо натуру маю,
Що йно тілько з себе скину,
То все пропиваю!"

ЧУПРИНА

Питалися козака:
"Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?"
"А причина то така:
Як на війні згину —
Мене ангел понесе
В небо за чуприну".
Питаються мужика:
"Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?"
"А причина то така:
Нас біда обсіла —
Голимося до крівлі,
Щоб кузка не їла!"

ЗГУБА ДУШІ

Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До одного всі взялись:
"Ти та й ти, псявіро!.."
Той їх годить, хаменить,
Той їм розважає,
Вже й клянеться на чім світ,
Богом присягає…
Ні! Не вірять! Аж чумак
Против неба глянув:
"Коли я сокиру взяв,
Най я ляхом стану!.."
"Стій, чумаче, не губи
Ні душі, ні віри!
Вірим-вірим! Ти не брав
Нашої сокири!"

НЕ МОЇ НОГИ

Серед лісу, серед гаю
У неділешній обід
Заснув мужик у чоботях,
Прокинувся без чобіт.
Прокинувся, протер очі,
Разів кілька позіхнув,
Разів кілька босі ноги
З подивлінням повернув.
"Не мої се,— каже,— ноги,
Присягаю на чім світ,
Бо мої в чоботях були,
А сі — босі, без чобіт!"

ЗАГАДКИ

Позбирались дукачі,
Добре підгуляли.
"Давай, Мошку, загадок!" —
До жидка пристали.
А жидок собі бім-бім,
Пейси підвиває:
"Як завдати, так завдам,
А хто не вгадає?"
А ті кажуть: "Не журись!
За то буде плата.
Хто не скаже, що то є,
Заплатить дуката".
"Угадайте ж,— каже жид,-
Що удень чорніє,
Що біліє уночі,
А ранком синіє?"
"Добре!" — кажуть.
От прийшли —
Гадали-гадали,
Далі бачать, що не сил,
По дукату дали.
"Що ж то, Мошку, таке є?" —
Жидюка питають.
А той: "Гирсти! Що то є?
А я почім знаю?"
"Ну ж бо, Мошку, не жартуй!"
"Та жарти до ката,
Я і сам собі даю
Цілого дуката!"

САМ ПОЇДУ!

Що заслабне, було, жид
І рабина просить,
Рабин тілько з-за дверей
Палицю виносить
Та й пахолка свого шле
З нею до слабого…
От пахолок курував
Жида не їдного.
Аж раз якось довелось
Слабу курувати;
От пахолок і прийшов,
Щоб палицю взяти.
А той каже: "Хто слабий?
Чи жид, чи жидівка?"
"Не жид,— каже,— а їдна
Молода жидівка".
Рабин живо із стільця,
Палиці й ні сліду.
"Живо коні! У, біда!
Сам,— каже,— поїду!"
26 февраля

ВОВКИ

"Чого, жидку, так збілів?
Що з тобою сталось?"
"Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!"
"Бог з тобою!.. Сто вовків!..
Та б село почуло…"
"Та воно пак і не сто,
А п’ятдесят було".
"Та й п’ятдесят диво в нас…
Де б їх стільки взялось?"
"Ну Іванцю! Нехай так,
Але десять гналось".
"Та і десять не було!
Знать, один усього?"
"А як один? Аби вовк!
Страшно і одного…"
"А може, то і не вовк!"
"А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило".

ГОЛОДНИЙ ЖИД

Небагато орендарі
В сабаш наварили
Та й, на лихо, убогого
Їсти запросили.
А убогий, ще й голодний,
На то не вважає:
Як припався гатилити —
Як у торбу пхає.
Та і ні вже як од миски
Біду одірвати,
Ото вони й задумали
Дечого питати.
"Чи маєш ти,— кажуть,— батька?"
А той каже: "Маю!"
Їсть і каже: "Батька маю,
І ще й маму маю…"

СТРАШНИЙ СУД

В страшносудную неділю
Ксьондз казання говорив,
Став за божий суд казати
Та й, на гріх, пересолив.
Слухав-слухав бідний мазур,
Далі тяженько здихнув,
Подивився на Jezusa
Й головою похитнув.
"Коли так,— промовив,— Jezu,
Ти судити нас будеш,
То, будь певний, сам, як палець,
Серед раю заживеш!"

ШЛЯХТИЧ

Мша кінчилась у костьолі,
Люд порозсипався,
У костьолі тілько шляхтич
Убогий зостався.
Та ще десь за образами
Захристиян лазить,
То святих там заслоняє,
То в них світло гасить.
Обдивився кругом шляхтич —
Не видно нікого,
Та живенько, де Антоній,
Припав до святого:
"Blagam cie, czlowieczku swiety!
Blagam cie, Antoni!
Podaj, serce, mnie pieniedzy,
Niech ja kupie koni!" [9]
А тут йому з-за святого
Грубий голос чути:
"Nie dam, nie dam dla galgana,
Nie dam i na buty!" [10]
І в минуті бідний шляхтич
На ноги схопився,
Подивився на святого,
Ближче підступився.
"Dales, nie, Antoni swiety,-
Каже до swietego.-
Tylko nie kpij — jestem szlachcic,
Nie pozwalam tego!" [11]

КАМІННИЙ СВЯТИЙ

Раз обходили ляхи
Навкруги костьола,
Захопили хто що міг,
Ходять наокола.
Ото мазур і собі,
З набожництва свого,
Перед себе захопив
З каменя святого.
І аж крекче, неборак,
А святого носить
Та щоб живо обійшли,
Пана бога просить.
А тут, йому не біду,
Тілько що ступають,
А навколо обійшли —
Знову починають.
Бачить мазур, що ніяк
Справи не докаже,
Та об землю тим святим
Та й до нього каже:
"Був-ись,— каже,— молодий,
То тоді носили,
А тепер ходи і сам,
Мені не до сили!"

НАБОЖНИЙ КСЬОНДЗ

В’їхав біскуп у село,
Мазура здибає.
"A czy w domu teraz ksiadz?" [12] —
Ласкаво питає.
"Ні, не вдома, — каже той, —
Пішов на хрестини.
Ксьондз-сусіда якось мав
Недавно родини…"
"Ksiadz ma dzieci, i ten chrzci?" [13]
"А що ж тута й злого?
Той у сього охрестив,
Сей тепер у того!"
Почув біскуп та й здихнув:
"Dzieci bez malzenstwa!..
Sluga boski traci czas!..
Lud bez nabozenstwa!
A czy czesto msze on ma?" [14]
"О, завсігди, пане!
Хоч так часом підіп’є,
Що й рівно не стане,
І руками, бідий, все
Олтарик хапає,
А все-таки цілу мшу
Слічно відправляє".

PASA NA DZIECI [15]

Їздив біскуп по панах,
Грошей налупився,
Подарунків нахапав,
Наївся, напився.
А тут йому ще їден
Гедзелу підносить
І ситого на обід
Ще до себе просить.
Їде біскуп і туди,
За столом сідає…
Ото страву подають,
Дідич припрошає.
А той їв би ще таки,
Тілько промахнувся —
У дорозі, на біду,
Поясом стягнувся.
Що робити? Розпусти —
Якось не годиться!
А так сиди та не їж —
Дідич образиться…
Аж тут якось під вікном
Малі діти грались,
І, звичайне, дітлахи
Бігали, сміялись.
Ото біскуп не промах,
На фиглі береться.
"Ej ze, dzieci, bede bic!" [16] —
Кричить і сміється.
"Ej ze, dzieci, bede bic!"
А діти сміються
Та вже собі й до вікна
По кількоро пнуться…
Тоді біскуп з себе пас.
"Poczekajcie z, dzieci!" [17]
Та на хлопців помахав:
"A pasa na dzieci!"

BISKUPSTWO

Коли біскуп був не біскуп,
А плебан убогий,
То і пара добре везла,
А часом і ноги.
А як біскупом зробився
Та вбився у сало,
Тоді йому і чотири
Зробилося мало.
Раз він гнався шістьма кіньми
В шовках та у злоті,
Як нагнався на баюру,
Застряг у болоті.
Бились-бились сиві коні
Та й лягли, до лиха;
Мовчав-мовчав і сам біскуп
Та й промовив стиха:
"Co to, — каже, — byc plebanem!
Plebanstwo to glupstwo!
Lecz biskupem — co za ciezar!
Ciezarne biskupstwo!" [18]

ПІП І КСЬОНДЗ

Ксьондз сміється: "Паки! Паки!
Дай, попе, табаки!"
А піп каже: "Surdum corda! [19]
На, теляча морда!"
27 февр[аля]

СУХОДОЛЬСЬКИЙ

Згинув шляхтич Суходольський,
Вже в костьолі тіло,
І з-під небка ксьондз навколо
Поглядає сміло.
Далі мову зачинає,
Тільки не по-польськи,
Зачинає по-латині:
"Ubi Suchodolski?" [20]
І поглянув ще навколо:
"Ubi Suchodolski?"
Далі ще раз кругом глянув:
"Ubi Suchodolski?"
Аж п’яничка їден слухав:
"Ubi" все та "ubi",
Далі й каже: "Знаєш, ubi?
У чортовій губі!"
"Lzesz, galganie! [21] Він у бога! —
Ксьондз відповідає. —
Враз з святими його хвалить
І на арфу грає!"
А п’яничка похилився,
За ліхтар узявся.
"Та не знаю, хто з нас galgan, —
Сміло обізвався, —
Бо покійник не знав того,
Як і дудку взяти,
Та де йому перед богом
Ще й на арфу грати?"

КСЬОНДЗІВ НАЙМИТ

Ксьондз і пані покойова
На мшу поспішають,
На відході до покою
Слугу закликають.
І тут пані йому каже,
Щоб набіл забрати
І конечне до обіду
На ринку продати.
А ксьондз його посилає
З квитком до Давида
Та узяти око м’яса
Каже йому в жида.
Пішов слуга до Давида —
Не скурав нічого,
Виніс набіл продавати —
Не стало і того.
Прибігає до костьолу,
Глядить свої пані,
Аж ксьондз якраз на ту пору
Стоїть на казанні.
І так чуло мову мовить:
"Czego ty, czlowiecze?
Czego chodzisz, czego szukasz
Na tym marnym swiecie?" [22]
А слуга на весь костьол:
"Та ж пані шукаю!
Бо сметана вся пропала
І сам пропадаю".
"Тс!..