Приказки - Руданський Степан

—
А то ж твоя мати!
А ти ж за ню рублів десять
Обіцявся дати!"
"Рублів десять!.. — циган каже.
За трупа гнилого!..
Та вона не варта була
І живою того!.."

ВОЛИ

Їде москаль серед літа
Нашими волами.
"Гей, валы, — кричить веселий, —
Чтоб бог ездил вами".
Їде москаль серед зими
Нашими волами.
"Гей, валы, — кричить сердитий,-
Чтоб черт ездил вами!"

ПОЛОТНО

Кричить баба, репетує,
Пукає в вікно,
А москаль припав до плоту,
Тягне полотно.
Стягнув собі. "Прощай, бабка!
Злом не поминай!"
Стара баба у погоню:
"Служба, почекай!"
Москалеві то й байдуже,
Баба вже й клене:
"Нехай тебе, препоганий,
Куля не мине!"
"Пусть себе, — москаль говорить,
Баба паареть,
Вить добраво чаловека
Пуля не вазьметь…"
"Та богдай же тебе господь
Щастям обминув,
Богдай же ти, препоганий,
Дзвона не почув!"
"Что мне, бабка, тваи звоны,
Эка не видал?..
Кабы я лишь ва паходе
Барабан слыхал!"
"Богдай же ти світа-сонця
Більше не видав!
Богдай же ти зозуленьки
Більше не чував!.."
"Что мне слушать, как зазуля
Вашая поеть,
Меня в матушке Рассеи
Й одуд закуеть!.."

ІКРА

Сидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба.
"А що то?" — питає.
"А что ж? Икра салдацкая,
Став москаль брехати. —
Вить с энтаво у нас, бабка,
Выходют салдаты!.."
"Почекай же, бісів сину, —
Стара собі каже, —
В мене живо ікра ваша
У печі поляже!"
І йно лихе москалину
З хати одвинуло,
Баба порох та до печі —
Печі як не було!..
"Чи ж не диво з москалями, —
Баба промовляє,-
І в ікрі ще москалина,
А що виробляє?!"

"ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ!"

Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі…
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
"Хазяюшка, галубушка! —
Став він говорити. —
Свари-ка мне вот энтаво!.."
"Та чого зварити?.."
"Да энтаво… как, бишь, ево
У вас называют?..
Вот, что, знаешь… берут тесто,
Сыром накладают…"
"Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки, може?.."
"Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю…
Свари-ка мне, галубушка…
Все, бишь, забываю…
Уж с глаз долой, так с памяти!..
Вот энтакой бес-то!..
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто!.."
"Та бог його святий знає
І добрії люди!..
Сир у тісті?.. Хіба, може,
Чи не пиріг буде?"
"Да не пирог, голубушка…
Экая досада!..
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо!.."
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче…
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана…
Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві:
"Вареників, може?.."
Аж підскочив москалина…
Та ніколи ждати.
"Вареники-вареники!"
Та й пішов із хати.

ДОЧКА — СИН

Пан то хоче сина мати,
Не спить цілі ночки,
Але пані, як на збитки,
Вповиває дочки.
Що півроку, то й повненька,
Що рік, то й дитина…
Отак-отак рада б хлопця,
А вийде дівчина…
П'ятеро вповила пані,
Ще надію має;
Але дідич за границю
З горя виїжджає.
І говорить своїй пані:
"Я хрестом клянуся,
Тільки ще буде не хлопець —
Я вже не вернуся".
Сів на бричку та й поїхав,
Півроку минає…
Але пані, як на теє ж,
Дочку вповиває.
Зажурилась, світ немилий,
І жити не хоче…
"Не побачу, — каже, — більше
Свого пана в очі".
Аж приходить якось Мошко,
Паню оглядає.
"Чи ви, пані, нездорова?" —
Дідичку питає.
Та і каже своє лихо.
"Не журіться, пані,
Та лиш мені, — каже, —дайте
Коня, що на стані,
А я вже вам пана верну…"
Та йому дарує
Їде Мошко за границю
І в пейси не дує.
Найшов пана, поклонився…
"А що?" — пан питає.
"А що ж, пане? Дав бог сина!"
Мошко відвічає.
Дає дідич сто червоних
Жидюкові тому.
Казав коні заложити,
Рушав додому.
Приїжджає, привітався.
"Де моя дитина"
Бере її, розкриває…
Аж воно — дівчина!
"Ах ти ж, шельмо, псяча віро,
Казав — сина маю.
Та я тебе обезвічу,
Живцем закопаю!.."
"Стійте, пане, їдно слово!-
Мошко промовляє —
Ви дивитесь, що дитина
Ще того не має,
Але я дам пейси втяти —
Свідок пан і люди,
Як через шістнадцять років,
І той там не буде!.."
Розсміявся пан із лиха.
"Що, — каже, — діяти?
Коли сина не дождуся,
Треба зятя ждати…"
15 апреля

ЗАПОРОЖЦІ У КОРОЛЯ

Приїхали запорожці,
Короля вітають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають.
Сидять собі. В них жупани
Все кармазинові,
І самі такі храбренні,
Вуса прездорові.
Задивились на ті вуса
Ляхи-мосціпани.
"Що б їм, — кажуть, — дати їсти?
Даймо їм сметани!"
Поставили їм сметани,
Їсти припрошають,
Але наші запорожці
Разом відмовляють:
"Славная у вас сметана…
Тілько вибачайте,
А перше нам, запорожцям,
Щільник меду дайте!"
Дали й меду запорожцям…
Вони як поїли,
Так ті вуса прездорові
Вгору й завертіли.
Тоді й кажуть королеві:
"А що, ясний пане!
Нехай тепер запорожцям
Подають сметани!"

ПАН І ІВАН В ДОРОЗІ

Ізійшлися пан з Іваном,
По світі мандрують…
Разом їдять, розмовляють.
Разом і ночують…
На кождому через плечі
Висить по торбині…
Лиш пан таки у чемерці,
Іван — у свитині…
Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати,
Аж пан собі задумує
Хлопа ошукати…
Та й говорить до Івана:
"Знаєш, що, Іване?
Годилося б попоїсти!.."
"То що ж? Їжмо, пане!.."
"Але знаєш, що, Іване?
Починаймо з твої!
Як твоя буде порожня,
То тогді до мої!"
"Добре, пане!" — Іван каже,
Зняв свою торбину,
На травиці зеленії
Постелив свитину…
Попоїли таки добре;
Комара здушили…
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.
Прийшов вечір. Знов у полі
Стали ночувати.
Вже панові оце б торбу
Треба починати.
Але пан собі ні слова…
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє:
"Що би ти робив, Іване,-
Пан зачав питати,-
Якби тобі довелося
Таке поле мати?.."
"А що ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав би
Та ходив [би] до Адесу,
Сіль і гроші мав би…"
"А що я — не так зробив би, —
Пан почав казати.-
Я б казав би на сім полі
Місто збудувати…
Там би в мене стояв палац,
Там підряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці…
Отогді приходь, Іване,
В мене балувати!.."
"Ет, спасибі, — Іван каже, —
Лучче будем спати!.."
Незабаром коло пана
Став Іван хропіти,
Незабаром коло него
Став і пан сопіти…
Тілько що пан заснув добре,
Іван підійнявся
Та до панської торбини
Як сам присотався…
То і курку, і печеню,
І кавалок кишки —
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.
Пробудився пан раненько.
Пропаща година!
Хоче їсти, сіромаха,
Та пуста торбина…
Розбуджує він Івана
Та й його питає.
А Іван стиснув плечима
Та й одповідає:
"А що ж, пане, таж ви вчера
Місто будували:
Тут стояло дві різниці,
Там булки стояли!..
А по місті, звісне діло,
Собаки ходили!..
То вони ж то вашу торбу,
Певне, стеребили?"
Посвистав пан по торбині,
Нічого діяти!..
"Вставай, — каже, — вже, Іване!
Підем мандрувати…"
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились…
Аж насилу перед вечір
До села прибились.
Ідуть вони в коловорот,
Аж блукає гуска…
Іван гуску — та в торбину —
Є вже і закуска!..
Бракувало тілько хати
Переночувати…
Але вони завернули
До пустої хати…
Прийшли собі, відпочили,
Гуску спорядили…
Спорядили, як годиться,
У піч посадили…
Аж пан знову замишляє
Хлопа ошукати…
Та й говорить: "Що ж, Іване!
Ми лягаймо спати!
Та кому із нас присниться
Кращая закуска,
То вже ціла тому взавтра
Достанеться гуска!…"
"Та як спати, то і спати
Нічого діяти!"
Постелив Іван свитину
Та й лягає спати…
Серед-ночі захропів пан,
Іван пробудився,
Із’їв собі цілу гуску
Та й знов положився.
Рано будить пан Івана
Та давай казати,
Як то бог його до себе
Просив балувати,
Та якії там потрави
Йому подавали,
Та як його всі святії
Їсти припрошали…
"Ані слова! — Іван каже.-
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани…
Та дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Та й сів собі коло печі
Та й стеребив гуску!.."
"Чи ж то правда? — пан питає,
Всю із’їв, Іване?"
"Та аби я так здоров був,
Як всю із’їв, пане!.."
Димом здимів пан голодний,
А Іван озвався:
Хтів когось пан ошукати
Та й сам ошукався!.."

ЩО КОМУ ГОДИТЬСЯ

"Jak wy, chlopie, tego popa
Calujecie w reke?
Ja bym jego nie calowal,
Zeb brali na meke,
Juz bym wolal psa calowac!" [1]
Мужик злиться, злиться:
"Та так,— каже,— ясний пане,
Що кому годиться!"

ПЕРЕКУСІТЬ, ПАНЕ!

Обсунулась стара гребля,
Місток похилився,
Спала річка невеличка,
Млинок завалився.
На камінні кілька хлопців
Черепками грає,
Аж ступою через греблю
Панок проїжджає.
"Помагайбіг,— каже,— хлопці!"
"Помагайбіг, пане!"
"А що, у вас млинок меле?"
"Таже меле, пане!"
"А говна змолоти можна!"
"Перекусіть, пане!
Як сухеє воно тілько,
То змелеться, пане!"

ОЙ ПИТОНЬКИ-ПИТОНЬКИ

Лежить дідич на постелі,
Як барило, грубий…
Його локай сухощавий
Заснув коло груби…
Заснув локай коло груби,
Води не напився…
Як захтілось йому пити —
Бідний пробудився…
"Ой питоньки,ой питоньки" —
Зачав промовляти,
Та лінується псяюха
За водою встати…
Аж тут дідич із постелі:
"Роdaj wody, Janie" [2]
Локай раптом ісхватився
"Зараз, — каже, — пане!.."
Дає пану води склянку:
"Проше, ясний пане!.."
"То dlа сіеbіе! [3] — пан говорить,-
Napij sie galganie"! [4]

ПІП НА ПУЩІ

Начитався піп удовий,
Як святії жили,
Як то вони по пустинях
Господа молили…
Та й задумав і сам, грішний,
З світом попрощатись,
Зайти куди межі пущі
Та й собі спасатись.
І зібрав усю громаду,
З нею розпростився;
Взяв з собою молитовник,
В пущу віддалився…
Але де йому до пущі!
Привик до ковбаски,
До чарочки горілочки,
До борщу та кашки…
Привик собі як часами
То й дечого вжити…
Та де йому серед пущі
Корінцями жити!
Пробув в пущі одні сутки;
Ба щось не прядеться…
Пробув другі піп удовий —
Ба вже й нитка рветься…
Взяв добродій молитовник,
Назад повертає.
"А що ж то ви не на пущі?" —
Громада питає.
"Не питайте, добрі люди! —
Став піп говорити. —
Не з такими животами
Серед пущі жити!.."

СПОВІДЬ

Хто не знає, що попи все
Звикли на дурницю!
Сповідав раз їден попик
Грішну молодицю…
Молодиця молодая,
Тлуста, уродлива;
Груди білі — як збанята;
Сама чорнобрива.
Піп накрив ї патрахілем,
Ніби сповідає,
А сам мало не прилипне,
Її промовляє:
"Чи не можна, молодичко,
В тебе поживитись?
Буду за тя господеві
День і ніч молитись.
Я ще здавна тебе люблю!.." —
Піп її туркоче…
Молодиця й собі каже:
"А я вас, панотче!"
Дзвонять дзвони на "Достойно",
Дзвонять — і по всьому.
Йде чорнява молодиця
Із церкви додому.
Тілько двері відхилила —
Чоловік озвався:
"Чого тебе на сповіді
Батюшка питався?"
"Ет! Чого він не питався!
Чи все спам’ятаю?..
Хотів муки на проскури,
Питав, чи не маю".
"Ні, псяюхо!..