Лірникові думи - Руданський Степан

ба вже й мало
Ланцюга бог має,
Аж тут рак до него лізе
І його вітає:-

"Здоров, царю Соломоне!
З моря підіймайся:
Дно побачити морськеє
Ти не сподівайся.

Двадцять літ жию я в морі
І донизу йду я,
Но дна моря не дістати,
Поки не умру я.

Може, ти і дна достанеш,
Як ланцюг урветься,
Но вже світу повидати
Більше не прийдеться!."

І не зміряв він і моря,
Як не зміряв неба,
І пізнав він, що тих річів
Міряти не треба.

XXII

Но не так-то швидко, люде,
Теє все робилось,
Як писалось на папері,
Як нам говорилось.

Соломон прийшов до себе
Да і нагадався,
Що йому на світі жити
Тілько рік остався.

А тут він іще давненько
Мав то на предміті,
Що безсмертна гора їдна
Єсть на білім світі.

Що до неї лиш достатись —
Вічне можна жити.
Давай туди доставатись —
Нічого робити!

Узяв хліба, узяв солі,
Помолився богу.
Вийшов тихо із палацу
І пішов в дорогу.

І іде він, а бог з неба
Тілько поглядає:
"Соломоне. Соломоне! —
Стиха промовляє,-

Хоть крутися, не вертися,
Нічого діяти:
Видно діло, годі жити,
Треба умирати.

Хоть крутися, не вертися,
Смерть перед тобою,
Ти якраз зійдешся з нею
Під горою тою".

XXIІІ

Де стоїть гора безсмертна —
Колись люде знали,
Лиш тепер — нещастя наше —
Всі позабували.

На горі тій жили люде
І не умирали.
Били камінь під горою,
Хмари будували.

І явився до них господь,
Каже все лишити і,
як тілько можна скоро,
Домовину збити.

Каже збити домовину
Да і гріб копати:
"Скоро син сюда Давидів
Прийде умирати!"

І пішли всі, дошки пилять,
Тешуть і рубають,
Незабавом під скалою
Й яму начинають.

Аж приходить син Давидів,
Сумно поглядає:
"Що то, люде, з того буде?" —
Він людей питає.

"Єсть на світі цар премудрий,-
Став їден казати. —
Він зоветься Соломоном
І іде вмирати.

І ми робим домовину,
Да і гріб копаєм,
А який він, коли прийде,-
Ми й самі не знаєм!"

XXІV

От тобі й гора безсмертна!
Думав вічне жити,
Аж приходиться на нії
Голову зложити.

Що Ж робити? ЯК зложити,
Не буду втікати!
Мудрий вміє в світі жити,
Вміє і вмирати.

"А чи маєте ви міру?" —
Соломон питає.
"А бог її святий має",-
Хтось відповідає.

"Соломон із мене ростом,-
Беріть з мене міру!"
І узяли з него міру
На чистую віру.

Зняли міру і по нїї
Домовину збили,
А по тії домовині
Й яму припустили.

Припустили і скінчили,
"Почекайте, люде!
Ану, ваша домовина
Чи до міри буде?"

"Ану, справдії — кажуть люде,-
Ляж у домовину.
Чи якраз вона пристане
Давидову сину?"

І пристала домовина,
Ніби вона сама.
"Ану, в яму опустіте:
Чи пристане яма?"

Опустили його в яму:
"Ну, спасибі, люде,
Засипайте Соломона,
Другого не буде!"

(5-7 листопада 1856 р.)

5. БОГ НА ЗЕМЛІ

І

Перед тим, як мав на землю
Господь появитись,
Було гірко в світі жити,
Гірко І родитись.

Все в нім було зопсувалось,
Попереверталось,
І будівля світовеє
Мало що трималось.

Ріки в море поспливали,-
Нікому спинити!..
І нічого було істи,
І нічого пити.

Надаремне бідні люде
Плугом землю рили,
Надаремне гірким потом
І слізьми росили.

Земля все була як камінь,
Хліба не родила
І від вітру, як дорога,
Порохом пилила.

Да і люде — сказать правду,
Пуття мало мали:
Божих свят не шанували,
Посту не тримали ..

Багатії гайнували,
Обдирали бідних,
Не раз руки підіймали
Ріднії на рідних.

А найбільше лихо було,
Що смерть свою знали:
І всі пили і гуляли,
За дітей не дбали.

І не було пуття в світі!..
Все в нім зопсувалось.
Вже й будівля світовеє
Страшно хилиталось.

II

Видить господь, видить творець,
Що мир погибає,"-
Архангела Гавриїла [13]
З неба посилає.

Посилає в Назарету [14]
До діви Марії— [15]
Передати її з неба
Вісті дорогії.

Передати її вісті,
Що бог з неба сходить
І що бога, як дитину,
Свята діва родить ...

І явився ангел божий
До діви Марії,
І Марія з того часу
Стала у надії.

І не сміла свята діва
Людям показатись,
І не сміла і зачала
Від людей ховатись.

І от господа повести
Врем'я наступає,
І до міста Віфлеєми [16]
Діва поспішає.

І там в місті Віфлеємі
В опівнічну пору
Породила вона сина,
Як ясную зорю.

Породила бога в шопі,
В яслах положила
І з морозу чи зі встиду
Сіном притрусила.

III

І приходить кінь до ясел,
І став сіно брати.
І зачав він Христа-бога
В яслах розкривати.

І побачив віл нужденний,
І коня зганяє.
І став, дихає над богом,
Бога зогріває ..

І говорить свята діва
Доброму волові:
"Будеш же ти ситий вбога.
Мати хліб готовий.

А ти, коню, будеш їсти,
Їсти не покинеш,
Доки сам ти коло їдла
Лопнеш та не згицеш ..."

З того часу віл пасеться,
А прийде додому —
Він завсігди божу жуйку
Має в роті свому.

А кїнь їсть і все голоден,
Кілько хто не кине;
І як буде — не покине,
Поки сам не згине! ..

А тим часом радість стала,
Яка не бувала,
Над вертепом зоря ясна
Світло засіяла.

І над небом і землею
Ангели літають,
"Слава богу і мир людям",-
Весело співають.

ІV

Серед поля на степові
Пастухи стояли
І у буді в опівночі
Думоньку гадали.

Вдруг зірниця загорілась,
Світить дуже ясно,
Над шопою заблищалось.
Ніби сонце красно.

Вийшли з буди і зачали
Диво розглядати,
Аж злітає ангел з неба
І зачав казати.

Що в вертепі бог родився,
З діви воплотився,
Як дитина, пеленами
Бідно уповився.

І зачали пастухи ті
Думоньку гадати,
Як тут богу поклонитись
І чим дарувати? ..

І вибрали ягня гарне,
Щиро помолились
І приходять до вертепу,
Богу поклонились.

Поклонились вони богу,
Подарунок дали
І з душею, щирим серцем
Богові сказали:

"Прийми, боже неба, землю!
Нашу, чисту віру.
Нехай тобі наша віра
Буде за офіру!"

V

А тим часом зоря ясна,
Ясная приміта,
Була видна і в Персиді, [17]
Аж на кінці світа.

І в Персиді на пораду
Три царі зібралось
І зачали мудрувати,
Що на світі сталось.

Мудрували і гадали,
І на тім в них стало,
Що такий цар народився,
Як ще не бувало.

І взяли вони ливану,
Золота й кадила,
І пішли собі в дорогу,
Як зоря водила.

І приходять до вертепа,
Бога увидали,
Поклонилися низенько
І дари давали.

І їден дав йому смирну,
І став говорити:
"Жичу тобі, новий царю,
У розкошах жити!"

Другий золотом дарує
І зачав казати:
"Жичу тобі, новий царю,
Щоби-сь був багатий!.."

Третій богу, як дитині,
Свій ливан приносить
І у бога йому сили
І здоровля просить.

І віддали свої дари,
Ще раз поклонились
І веселі у Перейду
Знову возвратились.

VI

Ой, на річці, на Ордані,
Тече вода гожа,
І приходить над ту річку
З сином матір божа.

І ангели прилетіли,
Свічі засвітили,
Засвітили свої свіч і,
Воду освятили.

І святая, й поміщная
Ордань ціла стала.
І в Ордані матір божа
Сина іскупала.

Іскупала, як дитину,
В пелюшки— повила
І у яслах, у вертепі,
Спати положила.

І колише мати сина,
І сама дрімає,
Аж до неї тихо з неба
Ангел прилітає.

"Годі, мати,— став казати,-
Сина колисати,
Казав Ірод [18] малі діти
Скрізь позабивати.

Біжи, мати, до Єгипту,
Ховай свого сина,
Доки Іроду не прийде
Смертная година ..."

Мати з сином на осляті
В Єгипет ступає,
Ірод слуги свої злії
Всюди розсилає.

Слуги ходять і убити
Господа шукають.
І, як воду, кров невинну
Всюди проливають.

VII

І зачали у Рахілі
Діти убивати.
І зачала бідна мати
Тяженько ридати.

І як ріки, сльози ллються,
Серце обкипає;
Бідна мати б'ється в землю,
Б'ється, промовляє:

"Діти мої, квіти мої!
Пташки мої сиві!
За щож на вас розізлився
Ірод нечестивий?

Діти мої, квіти мої,
Молоде колосся!
Ой, чого ж вам так без часу
Спасти довелося?!

Лучче б я вас, мої діти,
На світ не родила!
Царю, Іроду нечесний,
Вбий тя божа сила!"

Аж тут ангел прилітає
І зачав казати:
"Ой, не бийся так тяженько,
Печальная мати!

Ой, не бийся за синами,
Рід твій не погасне!
І від дочок стане плем'я,
Як ті зорі — ясне!

Ой, не бийся за синами,
Бог їх не покине,
Незабавом Ірод лютий
Злою смертю згине ..."

І здихнула ще раз мати,
Сльози утирає,
А в палацах на постелі
Ірод злий конає.

VIII

Сконав Ірод з сего світа,
Ніби й не бувало,
І в Єгипті матір божій
Про те чутно стало.

І зібралась божа мати,
Свого сина взяла,
І у нічку темнесеньку
Гори проходжала.

Проходжала ліси, гори,
Іде і забулась,
І на треблаженне древо
З небачки спіткнулась.

Дитя впало на то древо,
Рученьки розклало.
І, як мертве, як прибите,
На ньому лежало.

"Ой, недаром же ти, древо
Треблаженним звалось,
Коли моє дитя любе
На тобі розпнялось ..."

Так сказала божа мати
Й сина підіймає,
А він матері святії
Стиха промовляє:

"Мати моя, рідна мати,
Я ще не розпнявся!
Знов на руки повернувся
І живий остався.

Та колись-то мене стануть
Розпинати люде,
І умру я в тяжких муках,
Гірко тобі буде!!!"

ІX

Охрестився Христос-господь,
В Іордані змився
І на горі, на Оливні,
З ненькою простився.

Взяв апостолів дванадцять [19]
І зачав ходити:
Людей грішних научати
І чуда творити.

Перше всього треба було
Воду запинити.
І задумав бог по світі
Греблі по гатити.

І зачав людей збирати,
Звірину і птахів,
Різних гадів, різних жабів,
Риб і черепахів.

І зібрались всі до бога,
Стали працювати,
Стали скрізь греблі гатити,
Воду запиняти.

Тілько каня не хотіла.
По світі літала
І, як звав бог до роботи
Богові сказала:

"Не буду я з ставу пити.
Бог з тою водою!
Прожию я і без того,
Дощем та росою!.."

І скінчилася робота,
Скрізь стави настали,
І усі по воду ходять,
Котрі працювали.

Тілько каня приступити
Голосу не має,
І жажденная літає,
І дощу чекає.

X

Загатив бог стави всюди,
Став і гадь збирати,
Став збирати, замовляти
І в мішок складати.

І зібрав він всі гадюки,
Які тілько були.
Петро [20] з Павлом [21] приступили,
Кінці зашморгнули.

І бог вибрав чоловіка,
Посилає в гори
І мішок той з гори каже
Кинути у море.

"Не розв'язуй лиш, небоже!-
Господь йому каже,-
А то горе тому буде,
Хто його розв'яже ..."

І узяв він мішок з гаддю,
Йде і розважає:
"Що ж то мені подивитись,
Хто теє пізнає? .."

І зайшов він меж горами
Під їден місточок,
Оглянувся, і нагнувся,
І гризе шнурочок.

Пук шнурочок! а із міха
Як підуть гадюки!
І чоловік тілько ахнув
І заломив руки.

Аж надходить тут і господь
І зачав казати:
"Хто розсипав ті гадюки,
Мусить позбирати".

І крилами стали руки,
Рогом ніс облився
І з цікавого сіроми
Бусель ізробився!

XI

Ізробився з него бусель,
Да все розум має,
І чи добрі, чи злі люде —
Добре розважає.

І подякувати вміє,
Да й наробить горя.
Раз весною прилетіли
Буслі із-за моря.

Прилетіли і літали,
Місця добирали
І на клунях двох сусідів
Гнізда збудували.

Їден добре прийняв гостей,
Нічого казати.
В него любенько ходили
Буслі коло хати.

А у другого всі діти
З клуні не злізали,
Горобців в гнізді шукали,
Яйця зачіпали.

І найшов сердитий бусель
До гороху стежку.
В темну нічку приніс з поля
3 вогнем головешку.

І до рання, ще до світа,
Все вогнем там сіло.
А у доброго сусіда
Було інше діло.

Там в ту пору приніс бусель
Калиточку злота!
От така-то, добрі люде,
З буслями робота!

XII

А тим часом люде стали
Штуків добирати
І усюди коло ставу
Млини будувати.

І на диво збудували!
Воду лиш пускають-
Вода б'ється об колеса,
Колеса кружляють.

І зубами веретено
Колесо хватає,
Веретено, як на жорнах,
Камінь обертає.

А на верха й кіш готовий.
Хлопче, не журися,
Тілько всипав — склади руки
Та муки дивися.

Вода скрупить, вода змеле,
Вода зшеретує.
Сходьтесь, люде, і меліте,
Вода не коштує!

Так воно-то, люде добрі,
Та не так ведеться,
І за мірою і грішми
Мельник всюди пнеться.

Да тепер іще нічого,
Хоть мірчук збирають,
Але видно, що ще трохи
Бога в серці мають.

А спочатку ...