Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

> Місяць губи збрижив. Кар-
тина зникла.
Потвора
Прокляття! Де ж та мрія,
що ми вже в ній жили? Де царство псів,
союз собак, всесвітня спілка звіра,
що < солодко на мить
отут>
близько так була з'явилась? Ти!
Чого тобі так смішно? — Бачиш: пальці
гризу! Ладен
з досади покусать


і світ увесь (заходючись
риданнями)
Печаль.
Осли (підхлипуючи)
Напроти цього тексту написано, а потім викреслено олівцем:
"Бог огірком закусюе. А під цей спів [архангели дрібушки витан-
цьовують] Ред.
Печаль!
< Печалі > Найтяжча,
якої ще не зазнавав!
Тебе —
Овечки
-ббе-е!
Потвора
— тебе, печаль солодка мрів,
< запитую > < запитую >
благаємо: не муч! о де ж той гафт —
Собаки
Гафт, гафт! —
Осли
— той шлях гаптований, що в царство
[• • і

загризете, здихаючи!1
Осли: Що ти сказав? (загрозливо
підходять) Але всіх їх зупиняє рукою
Потвора. Він і досі ще одну свою
руку тримає коло рота, хоч він її і не < гризе > не < ку-
сає, а так лише>, кусає вже, а тільки безсило < розкритим [ро-
том] по-старечому жувати намагається й не може> < по-старечо-
му жує, що йому це ніяк поки [що] не вдається > заплющуючи очі
мотав головою. < Мукою пере [кошений рот] > Розкритий рот від болю закритися не в силі —і
Потвора як тая гуска, здавлена за шию, когось вкусити хоче, а не вкусить.
Потвора
Чекайте.
Не в тім тут річ. Сами ж ми винні. Я
(аж соромно), я сам, як та дитина,
розчулився, а це ж могли б узять
1 Напроти, на берегах рукопису, дописано пізніше олівцем:
"Бід тієї досади, що не вдалось переконати Сковоро[ду]".— Ред.
за неталан, безсилля. Любі цюці! —
Невже я міг таке сказать: печаль?
Ви, ослики! — невже я міг... ридати?

Всі

Печаль? Та ні! Це, певн^, гак здалось.
Ридать? < [нерозб.] > їй-бо, й придумають
аж смішно!

Нічого ми того не чу' — нічо' —
Потвора*
(лише повітря по-старечому жує)


Задихавсь я... безжурні,
як і були?
Всі
Безжурні, як були.
Потвора


І можемо (я сяду...) насміхати
з голоти?
Всі
О! Ми вмієм глузувать!
Потвора (з злістю)
Візьміть його!
Всі кидаються на Сковороду — беруть його попід
руки < крутитися й танцювати з ним підстри-
буючи > й починають п'яно крутитися, але Ско-
ворода усіх їх розкидає.
< Потвора задоволений, бо він помстився> *
Я помстою уп'юся! *
Тут саме> *
Потвора (ласкаво-солодко) *
Ти гніваєшся? жарти*
ще в нас такі. Ану іще...*
Але тут саме год[иннпк б'є] на дзв[іпиці] *
Задуха *1.
(...годинник на дзвіниці заграв і всі завмерли.
Ого! засиділись — пора!
босоногий філософе! Ми ще зустрінемось! — сьогодні! Всі: Adieu!
adieu! на диспуті! Сьогодні. < (зникли) > Спасибі за трав[ку].
Гама годинника побігла вгору. Постояла. Сама себе кругом дзвіноч-
ками обсміяла і, поковзнувшись, униз пішла. Важким. Одміряло.
Чотири...)

Сковорода, < безкінечно > вагою свого минулого до краю стомлений, сам
собі досадно усміхається. < Голос його> Говорить спочатку ско-
роговіркою, несміливо, мов ясенок у бурю. Чим далі ж < випростується, росте > голос
його росте, він випростується, рветься, кріпне мов
бурхає в просторах буря над непомітни-
ми внизу десь ясенами!
[Сковорода]
А ти ще вимріював, що з ними можна буде якось помиритися, ще
думав з зажерними сумирно жити .
Не чув, не розсотував, як ту ряднину, що оджила своє.
Розсотував.— Надіятись.— Повірю?
Так от. < Кінець. > Я довго слухав вас,
не боронив, не зупиняв, не смикав,
ні сторожів не кликав теж, щоб вас,
гостей моїх непроханих, нахабних,
з належною пошаною нагнати2

1 Текст від "Сковорода усіх їх розкидає" до "Задуха" був
викреслений автором.— Ред.
2 Шість віршованих рядків від: "Розсотував,— Надіятись.— По-
вірю?" написані були спочатку прозою, а потім спеціальними знач-
ками (і) автор розбив на поетичні рядки.— Ред.
як тих тварин із хати!
Пані: Така образа! Нам? Дворянам! Потвора
< (скинувши раптом мапшару):> < Сказився !> Ти розумієш, на
кого ти сказав[?!] (скидає гордо маш-
кару, ва ним інші).
Сковор [ода]
А! Вельможний?
Так от. Скажу. < Перед дворянами
я ваО < впізнав я ваО Стою — з численною
голотою! Іду —з військом!
В численності свого не трачу. Міць,
мільйонів хід в собі я відчуваю!
І вже не я іду, а ми йдемо,
< насталене > бо військо те страшне могутнє слово,
що армії ворожі розкида, як сміття...1
Ве ль-
м [ожний]: Чи бачите: і він ще сміє нам такеє
говорити! Ей ти, гляди, щоб потім не
жалів буває.

Так. Я потім пожалію.
Насамперед я пожалію вас,
вельможненькпй злодюго —
Всі: Ну це вже неможливо,
ми 8 машкараду заскочили до нього як до спільника, а він (скида-
ють [машкари]).
[Сковорода]
вас відразу
і в мапшарі < пізнав > пізнав.— І вас також,
вельможненька, продажная придворна розпутнице...
Пані: Ох ... води ...
серце...
і < полюбовницю > бахурку
неблазную, святу, < не [випну] > безвинну, бідну...
Панпочка: Ах?
[і ва] с усіх, що так танцюєте
< безстидно > безумно —
1 Три останні рядки пізніше були викреслені автором.—Ред.
[Всі:] Чудний, тож ми твоє
протанцювали.

[Сковорода]
Що ж, спасибі вам за ласку.
Мов чи ні, але ви помилились:
< П'ять >


що даинії гріхи мої взяли
собі як стяг. Але ви
помилились:
не той вже я тепер,— та й ви
сами
це знаєте чого ж іще вам треба
Вельможний

На зустрічі сьогоднішній при всіх
почуєм там, чого нам треба. Зараз
< скажу лише:> < скажу одне> скажу одно: коли б не
диспут цей,
призиачепий царями й Ватіканом,—
тобі б не жить: убив би я тебе
на місці тут... Та що ж, ще почекаєм.
Сковорода
Скажу і я те ж саме: гадину
я б задушив! Але... ще почекаєм...
Вельможний < (зміряв [ти] )> Сьогодні ж двину я полки
(міряючи погляд [ом Сковороду], ще хоче щось сказати).
Пані Швидше з цієї
келії, швидше, ні хвилино [чки я тут не затримаюся!]
Вельможний. Коли ж не можу я, щоб честь мою дворянську...
А стій (прислухаючись). Та цо ж на дзвіниці. Отже й справді
час. < Пішли. Швидше. > Гайда.
< Вельможний [та його компанія] одягають машкари ізнову >

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, М 1204, арк. 1—29)

[І. В КЕЛІЇ]

Сковорода
Іустине! < Скільки вже тобі разів казав я, та> щоб ти < такого не смів
мені більше> мені не смів такого більше говорити! < взиваєш? > Читаю
Ломоносова. Он лежить Лавуазьє, а он Ейлер. Справжній союз хімії, фізики та математики,
який так потрібен зараз у нашім віці — так оце ти чорнокнижіем
називаєш?

Іустин (позіхаючи)
Снилось мені небо: так наче стою я
на хмарах, .
по-грецьки співаю Хрістос геннате доксасате.
(ти ж знаєш, як я ці ірмоси люблю! Христос раждается, славіте. < Тільки чому саме
по-грецьки. Це, певно, знову на Афон мені вертатися > А < на-
вкруг сяйво! а радуга навкруг> сяйво навкруг, а сяйво —

Сковорода
...а дурень який! а блазень! Тут у мене питання про те, як голоту І8 злиднів визво-
лить, як до неї науку наблизити, науку! — а він
половлено?
І устин
Господь з-з тобою! Та я ні про що й ні про кого, як тільки про сон свій: Хрістос геннатедок-
с а с а т е.