Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

Ну а Платон... Платона
ми беремо тому, що комунізм
нам не страшний його. В "Державі" власність
він визнає? То це ж для нас усе!
< (до своїх) А вийдіть там. Гукніть слугу. Мене
турбує: > Та зникпп ти, не перебивай!2

[Слуга: ...] сонні. Це називається — на машкараді побували. Ви-
но їх, бач, < перемогло > розморило, а ще графи, дворяне, не зу-
гарні вчинити, як то кажуть...
Пастух: травка?
Потвора
Кпязі,
папи й панки перед < тобою. Хочеш >
тобою. < (нашіптуючи) > < шепо-
чу [чи] > < (звабливо) > < (таєм-
ничим шепотом) >
Хочеш
із нами йти? Хімічні явища
[. . . о
в с і
історії. За це тобі в подяку —
нагвинтимо твій мозок: божеством,
убожеством, надлюдськістю, гниляччям,
підозрінням, самокопапням! Дух
трагічності, "веління" долі, гордість
самотності, втікання світу, лінь —
пу що там ще...
Практично ж? Любий! Будеш

•і

всі
Вся сіль не в тім. А ось. Що говорити.
Потрібно. Нам. Туманами! Збагнув?
Що панувать. Потрібно. Нам.
Брехнею!
Чи зрозумів? (Ні-ні, ти не вставай
і не силкуйсь ударить. Ну. Ну сядьмо ж.
Та обніми мене. А я тобі
щось пошепчу —— ось слухай) К Бач. Наука.
пе віримо ні трохи. Ловко?
а вигляньте: Що там за тупотня у сінях?
Отже,
до тебе в нас такеє: виправдай
1 Тут поставлено позначку, а на берегах написано:
"Сторож надворі калатає".
Це вставка для "Літ [ературного] Донбасу".— Ред,
не відрікайсь старого! Це ж краса —

хоч би й оте твоє...

Пастух
"Казала травка"?
Потвора
Та от якраз...
У дикім вихорі, у ненасит-
но-блискучім танці
влітають Джміль і Метелик:

Потвора (до Сковороди)
...релігія і канчук,
релігія й канчук — що може бути
солодшого!1
г •]
Сковорода
Дурієте! Але
до чого ж тут моя отая "травка"?
< Сказать? >
Метелик: Ой упаду: втомилась я.
Джміль:
Пробачте, пане філософ, ми з вами ще не вітались2, (до своїх)
Ви розумієте, панове! На нашій путі якась була повстала перепона
і ми, поки карета об'їздила...



Осел: що! забігли мо' в сад? упали в траву? Ах, вічно ця травка!..
Метелик: А ви звідки знаєте!
Всі: Хо-хо!
Dansons un quadrille!
1 На берегах дописано олівцем:
"".— Ред.
2 На берегах дописано: "І зараз же від нього спиною повертається".— Ред.
Dansons un quadrille!

А що ж. І добре робите.
Передчуття кінця і смерті < — > владно
диктує нам: < оп'яніння > шукаймо
насолод,
переживань, безумств і чаду! Запах
трухляччини найкращий
над усі —
< про [трухлий] > Тож запах цей вдихаймо. < Пиймо.
Зараз. >

Скрізь! У всьому.
А не лише в коханні.
< (повернувшись до Сковороди) > *
(підкресле[но] до Сковороди) *
Отже. Ми.
< Чому ж>

Той трухлий дух < почувши > зачувши коло себе,
не можемо не танцювать! Ану,
Метелику, почнім . Зробімо ласку
філософу — і власний твір його
як на столі анатомічнім,— в танці
розгляньмо тут.
чи згоден. (До своїх): Слуга! вже час нам їхати.
Всі
Ну ж! Скажи, скажи, не гайся,
підсолоди язик!
Слуга (увіходить): Коні, обпоєні горілкою, не стоять на місці,—
і всі карети повалялися, побились. < [нерозб.] > (...та не встиг
< мовити, як тут> слуга цих слів промовити, як в < нього > го-
лову йому < книжка полетіла > полетіла книжка,

а слідом
за слугою кинулись собаки. Добре, що втік, а то 6."
смерд проклятий!..
Сковорода, < хмарно аж кинувся > скипів. Але
стримався поки що. Говорить спочатку скороговіркою, < несміли-
во > < знесилено > як ясенок у бурю. Чимдалі ж — голос його
росте, і сам він випростується і рветься,— бурхає в < просторін-
ню просторах, мов буря над непомітними десь внизу ясенами!
Сковорода
...ну от. А ти ще думав з зажерами сумирно жити. А ти вимріював,
[• о
Всі
Ви чуєте? — звалити
дворянство, ще й трон цариці —га!
[■ •]
коханенько. (До Сковороди):
Хм. Хто їм каже гнутись?
і— •]
Тепер вже ти не викрутишся!
Потвора
< Справді > Згодься:
тепер тобі < лишилося — в криву >
" лишилося одне: —
із нами йти в криву, в криваву,
але не так, як в У —
Собаки (впадаючи в тон)
...ба ні не так,
як в У—, авву! ув Умані ж
дворянства 1
погинуло! — загинуло авву! —
Потвора
Та цитьте бо, не вийте! Ніч Тут же
ось
ще збудите...
1 Напроти на берегах рукопису олівцем дописано: "того дво-
рянства".— Ред.
Чернець на лаві < немовби повернувсь > й справді пемовби < по-
ворухнувсь > ворухнувсь. Усі < принишкли —
ні згуку> принишкли... < Та ні ж, він спить, як той убитий >
Та ні. Спить. Як убитий... І знову: одні в танець, другі в талаканпя поміж собою,
в залицяння. Тільки собаки не можуть заспокоїтись ніяк. Вони
спочатку тихо, а далі голосніше — попідіймали морди й ви-
ють, гойдаючись.
[. .... . .]
1 Текст від " підтримують
макітру з солоними огірками, < підтримують, > якими бог іноді
закусює, одригнувши. Корона чухає щось в бороді; одним оком позирає униз, блаженно усміхається: чую, дітки, бачу.
Бога свого не забуваєте. Царів почитуєте. Раба підстьо-
буєте, щоб не лінувався. Аякже,
дітки. Похвально, панове мої. Похвально. Аякже. (До янголів):
Де книга? (янголи йому книгу розкривають яку голосно він читає):
Ну чого ж замовкли? < (янголи співають) > Ви ж найкращі знавці
музичних знаків, фіт і кобил,— ану розкрийте ноти! (Ангели спі-
вають) :
Но ми, братіє, крикнем
всі бога согласно
кобилами і фітами
веєм било би ужасно".
На звороті цього аркуша написано:
" архангели дрібушки витанцьовують. А бог — тільки одригуе.
Унизу ж на землі — собаки. Попідіймали морди вгору
й виють. Скептично, тонко, схоластично. І їм підскугилюють собаки
всього світу. Собаки всього світу".
Тиша. А в тиші тій чути, Огірки
розкотились.
< Картина зникла.