Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

Ведь еслі би он меня
послушался> Как надо собірать по-
дать? В арабских кпігах написано : ...каж-
дый зіммі, хрістіанін і еврей, отправится в назнач [епный] день
к эмиру, который сидит на
седалище в виде трона. Зіммі пріблізітся к нему, держа на ладони
подать, і змір возьмьот ее так, чтоб его рука находилась сверху,
а рука зіммія впізу. Затем змір ударіт его кулаком по шее, а стоя-
щей подле зміра человек прогоніт зіммія. За первым последует
второй, третій і т. д. Вы < слышите > знаєте: послушна была бы
Россія і упорядочена 1.

А впрочем (хихотіння) Рекомендуюсь!


< Сковорода услід
тільки плюнув > Сковорода плюнув,
а сам зірвався і побіг


Сковорода
побіг!
Хмара ще ширше сиві краї свої закотила
і звідти так само ж, здавалось, ціляла в брязк
розтріснутого неба,
потріскуючи у Дніпрі.
Але за цим
такий орган гримів і грав простором хором понад хором,
що аж земля під низом стугоніла,
трепещучи...


1 Прозовий текст дописаний пізніше на берегах рукопису, а по-
тім перекреслений.— Ред.
2 Збоку дописано олівцем: "(це слово і в II ч[астині] є)".—
Ред.

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1202, арк. 20, 22—25)

[ТИША]
Переліз через ограду (по оріховому дереву) і вийшов у с а д.
І так тихо було навкруг, тільки < огонь та ще> огонь горів у
Досифея та ще йому здалось, що там, де землянка, наче
стогпав хто і підскугилював, як собака. Пішов туди навпростець.
Через кущі, через чагарі і як спустився
в яр вогкий, що < глеєм > пахну [в], згадав, що біблію забув на
столі. Не так було < бібліє > біблії тієї жалко, як те, що вперше
Сковорода < вийшов у світ> опинився на
просторі без біблії. Та ще й і той образ дуже непокоїв і нервував:
курінь. Павучок в < своїм коридорі > своїм глибокі [м] коридорі
з павутини, і хліб на блюді, і риба, і біблія розкрита і найбільш
турбувало чогось, що розкрита...1
1 Пізніше автор за допомогою спеціальних значків розбив цей
текст на поетичні рядки.— Ред.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, М 1247, арк. 3)
[ПЕРШИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ]
< (мов із глибини віків) > < (голос, мов із глибини віків) >
(говорить, мов із глибини віків)
Огонь. Печаль. Тяжіння. Рух. Свідомість.
Матерія...— Біжить життя моє,—
Спіралями. В спіралях тих я гину, гину І
(—самотністю подолапий). І я
в спіралях тих, як у страшних обіймах
Лаокоон! (—самотністю). Печаль
Постій, життя! (Печаль.) Постій, спинися!
Я добіжу, я порівняюсь. Я —
о ні, о ні!
< (іронія) > < (самоіронія) >
(з приступом іронії *,
з іронією, що не терпить заперечення) *
Хіба спинитись може
самий закон буття?
< (рукою даючи докази > < (даючи докази —
руками > *
(даючи докази філософським жестом) *
"Постій, життя"
Та ж смішно це! Хіба потрібне чудо
у сферах тих, де розум діє, мисль,
окреслення? — Печаль. В Європі Фауст
ще брязкотить сумнівами. Туман
алхімії — і природничі точні
досягнення? — Що ж!
(з іронією) *
Європейський бруд
перетворить у золото — послуга.
Та не така. (Та не така.) Печаль.
< (рішуче) > (рішуче підводячись)
Перетворить у золото
< потрібно >
я хочу

енергію народу, що повстав!
< енергію народу, що>
перетворить у золото я хочу
обурення! І труд, і боротьбу!
< перетворить >• Ви чуєте?
Чого це всі
притихли? Веселіше, панове!
Ну що, вгощав вином Сковорода?
Сковорода
О!
Та вас уже тут цілий гурт? я знаю,
чого прийшли! Ну-ну. Будь ласка. Знов
попосмішіть.

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1204, арк. 6 зв.)

[II.. ПЕРШЕ ВИДІННЯ СКОВОРОДИ. НІЧ]

Келія. Свічка догоряє. До стіни на лаві чернець спить. Сковоро-
да, одірвавшись од рукопису, уголос думає: ...Солі мінеральні,
квасці, купорос, кам'яна сіль, селітра? Добре.— І так, немовби з ким
сперечаючись, говорить:
Ну добре. Так. Нехай одкриєм шахти
й понад Дінцем —то що ж тут зміниться?
Ну наживем скарбницю,— а б і д н от а —



виплутувавсь: Матерія? чи Дух?
(схоластика мені, як та собака) —
Я ж знаю сам одне: Materia
aeterna est — Матерія одвічна.
(Читає далі.) Коли заллє водою шахту, то на-
самперед зробити треба (прислухається) — котра це
година?

(ЦДАМЛМ, ф. 464, on. 1, спр. 1207, арк. 5)

[III. ПЕРШЕ ВИДІННЯ СКОВОРОДИ. НІЧ]
1 Збоку дописапо:
" Козак Розплата (< пробує провести пальцем по
голій шаблі> Ткнувши голою шаблею в ікону)".— Ред.
2 Збоку дописано:
"Цундра (Сковороді)
Умань, Умань, хоч так же було треба".— Ред.
< Келія. Свічка догоряє > < Келія. Ніч. Свічка. > Келія. Ніч. Свіч-
ка. На дворі сторож калатає в дошку. Сковорода, одірвавшись
од рукопису, уголос думає: "...Солі мінеральні, галун
(сірчан), купервас, кам'яна сіль, селітра? — Добре".—
і так, немовби з ким сперечаючись, говорить:
Ну добре. Так. Нехай одкриєм шахти
й понад Дінцем — то що тут зміниться??
Ну наживем скарбницю — а біднота —
чи поживе той скарб? < (нахмурено) > (похмуро)
< (підводячись) > < (Сторож у дошку калатає) >
< (встає, щоб іти) > < (самозаперечуючи) >
Ізнов. Пани.
Та чорт мені надав до родича
зайти — тепер і грайся в киці-баби,
жартуй тепер і текстами товчи
слов'янськими, як в ступі просо,— чей же
хоч одверну < увагу, а зробить > увагу. А зробить
я те зроблю, що друзі доручили
! ...чи хтось мене гукав?
Надворі гомін. Щось багатоноге заскочило в сіни
і, причаївшись, взялося наслухати

Гукав? О ні.
Здалось. Пійду на зорі гляну,
чи скоро світ *. Та що це — падаю!
І голова як шум. Невже гарячка
і досі ще?.. Все причувається,
мов хтось нявчить. Ну от. Ізнову. Двері
[• •]
Потвора
Яка ж бридня,— ідея
Платонова.
[• ... .]
попався — чув? — чого б же ви й тікали!
Сковорода
Не насміхай: ніхто з нас не тікав.
На берегах дописано ремарку: "(встав)".— Ред.
Бо як умре Максим — постане Цундра!
на вольності права?
Ну що ж, накопуйсь
[. і
< простелиться > одкриється тобі дорога, гафт
і..... о
гафт, гафт, що йшли царі гетьмани.
[• •]
Пастух і пастушка (вскакуючи)
Іч які хитрі,— вони вже тут! А в нашій кареті, ви уявіть собі, щось
поламалось і ми змушені були ... біля саду < (Хоч
там уже стояла чиясь карета) >

Пастушка:
Не вірте йому, не вірте! (б'в його ніжно )
(Всі так і замахали на них руками).
Пастух: ...А що хіба? хто вмер?
Чого ви сумні такі? Ну, що,
вгощав вином Сковорода?
[• .]
Пастух: Смішного нічого тут
нема.
Навпаки, я плачу. Отже: зайшли ми в сад.
А ніч! а зорі! < Судіте нас: ми не могли > Міркуйте самі: чи не
могли ми не впали 1 у траву < (хоч коло
нас зірвалося з землі щось і побігло) >
Пастушка: Ах?
Пастух: І я (схлипуючи) паденію
подвержен бил... Ох, окаянний я! < (б'є себе в груди) > Пастушка
б'є його < ніжно >
Всі (плещучи в долоні). Травка? Хо-хо! Пане філософе, ти чуєш, як ми твою природу
й простоту по-своєму зрозуміли.
1 Очевидно, треба: "впасти".—Ред.
Ах, яка це витонче-
ність шляхетна. Він навіть у коханні в актор! А це
все ти навіяв нам, пане філософе, своїми віршами. Ми тобі вдячні
дуже. Пішли танцювати:
Казала травка
Я тільки травка
Ну, і т. д.1
Потвора:
Ну досить! Що п'яні ви —я знаю. Але ми ж умови-
лись — < забули хіба?> — зараз ми — Платонові ідеї —
забули хіба?
[• о
Осли
Двісті раз
це чуємо — не залякаєш! Краще
посмокчемо давай: краси, душі
безсмертія
Овечки
Бебехнутись у < "В і ч н і с т ь" >
"в і ч н і с т ь".

Собаки
Ходить
о те, щоб ти в житті нам підстругав
ідилію. < Вертайся ж до природи >
до кочових < життьових > життьових форм, людей

народ загав.
Сковорода
< Свобода > чи покора
Безсмертіє те слово < (зауваж) > (пам'ятай)
Безсмертіє. Ой добрі ж ви! Охота
поглузувать? Пограть? Минулеє
мені в докір поставить? Я ж не вірю,
як той Платон —
1 Текст від слів: "Травка? Хо-хо!.." написаний пізніше чорни-
лом і олівцем. Частину тексту автор був перекреслив, але потім
поновив.— Ред.
Одбитися од вас ми хочемо —
яким шляхом? — підмінюючи гасла,
фальшуючи, протиставляючи
розкритому свободорозумінпю
стихійне в, своє, притухлеє,
мов риба! От.