Ромео і Джульєтта - Вільям

Князь

Підвівся нині рано ти, Монтеккі,

Щоб глянути, як рано ліг твій син!

Монтеккі

Володарю, моя дружина вмерла...

Не винесла вона розлуки з сином

І от в могилу від журби зійшла.

Яке ж іще чека на мене горе?

Князь

Глянь і побачиш сам!..

Монтеккі

О ти, нечемо! Ти забув пристойність:

Раніш від батька ліг у домовину!

Князь

Замкніть уста свої для скарг до часу,

Допоки ми подій не з’ясували,-

Їх джерело, вершину і кінець.

Тоді вождем я стану вашій тузі

І вам підпорою до смерті буду.

Тим часом підкоріть журбу терпінню:

Ведіть сюди осіб всіх підозрілих.

Брат Лоренцо

Хоч без вини, а ніби головний

Я в цій кривавій справі винуватець.

Все свідчить проти мене - місце й час.

І ось стою тепер я перед вами,

Щоб засудить чи виправдать себе,-

Обвинувач я свій і оборонець.

Князь

Розповідай нам все, що знаєш ти.

Брат Лоренцо

Я коротко, бо дихання моє

Коротше, аніж розповідь широка. 62

Ромео, що лежить тут мертвий, був

Небіжчиці Джульєтті чоловіком;

І вірною дружиною йому

Була Джульєтта, що лежить тут мертва.

Я повінчав таємно їх. В той день

Убитий був Тібальт, і смерть його

Ромео засудила на вигнання.

То плакала за ним, не за Тібальтом,

Дружина молода, Джульєтта. Ви ж,

Бажаючи розвіяти їй тугу,

Хотіли повінчати силоміць

З Парісом. І тоді прийшла вона

У розпачі і з поглядом безумним

До мене та благати почала,

Щоб засіб я знайшов і допоміг

Від другого їй шлюбу врятуватись.

А ні - то в мене в келії уб’є

Сама себе. І я їй випить дав

Снодійний трунок. Він подіяв так,

Як я того бажав: вона заснула,

А виглядала зовсім наче мертва.

Тим часом я Ромео написав,

Щоб він сюди прибув цієї ночі

Й звільнив її з дочасної могили

В ту мить, коли минути мав той сон.

Та посланця мого, ченця Джованні,

Затримав прикрий випадок нежданий,

І вчора він вернув мені листа.

Тоді я сам сюди подавсь, до склепу,

Щоб вивести її, коли вона

Прокинеться зі сну. Хотів я в себе,

У келії своїй, їй дать притулок,

Аж доки зможу сповістить Ромео.

Проте, коли до неї я зайшов

За декілька хвилин до того часу,

Як мала підвестися, то побачив,

Що тут дочасно разом полягли

Паріс достойний і Ромео вірний.

Вона прокинулась. Її благав я

Піти зі мною і скоритись небу;

Але нараз почувся гам зокола,

І я був змушений покинуть склеп.

Вона ж упала в розпач і не хтіла

Зі мною йти. І, як гадаю я,

Умить сама зняла на себе руки.

Це все, що знаю я. А щодо шлюбу -

То мамка теж про нього добре знає.

Якщо хоч трохи винен я в нещасті,

То заберіть моє старе життя

За декілька годин раніш до строку

І правосуддю в жертву принесіть.

Князь

Твоє ми здавна знаєм благочестя.

А де слуга Ромео? Що він скаже?

Балтазар

Я сповістив господаря свого

Про смерть Джульєтти. З Мантуї умить

Він верхи прискакав на кладовище

І кинувся сюди, до цього склепу.

Листа ж звелів віддати вранці батьку

І наказав мені, під страхом смерті,

Щоб я його самого тут лишив.

Князь

Подай листа. Я гляну, що він пише.

Де графів паж, що викликав сторожу?

Скажи, що тут господар твій робив?

Паж

Прийшов сюди він, щоб покласти квіти

На свіжу домовину нареченій;

Мені ж звелів він далі відійти.

Я виконав наказ. Коли це раптом

Ступив до склепу хтось із смолоскипом

І двері став ламати. Мій синьйор

Враз шпагу вихопив і вмить - на нього,

А я побіг, щоб викликать сторожу.

Князь

Цей лист підтверджує слова ченця,

Шляхи кохання й новину про смерть.

Ромео додає, що він купив

В убогого аптекаря отруту

Й прийшов сюди, щоб отруїтись тут

І поруч із Джульєттою лежати.

О, де ж вони, ці вороги запеклі?

Монтеккі! Капулетті! Подивіться,

Який вас бич карає за ненависть:

Ваш цвіт любов’ю вбили небеса!

А я за те, що зносив ваші чвари,

Двох кревних нагло втратив. Кара всім!

Капулетті

О брате мій, Монтеккі, дай же руку!

Вдовиний спадок це дочки моєї,

А більшого не можу я просити.

Монтеккі

Але я можу дати більше. Я

Їй статую із золота поставлю.

Покіль Вероною звемо Верону,

Любішого не буде силуета,

Аніж в коханні вірної Джульєтти.

Капулетті

Ромео статуя не менш багата

Із нею поруч буде тут стояти!

О, бідні юні жертви наших чвар!..

Князь

Не визирає сонце з-поза хмар...

Похмурий мир приніс світанок вам.

Ходім звідсіль. Все треба з’ясувати.

Ще доведеться вирішити нам,

Кого помилувать, кого скарати...

Сумніших оповідей не знайде́те,

Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

Усі виходять.

___________

Написання трагедії більшість критиків відносить за стилістичними ознаками до 1595 р. або навіть до ранішого часу. За життя автора видавалась чотири рази (в 1597-му, 1599-му, 1609-му роках, дата четвертого видання точно не встановлена). В 1623 р. побачила світ у виданні in folio.

Джерелом сюжету «Ромео і Джульєтти» є старовинна легенда, що неодноразово переповідалась італійськими новелістами. Найперша її обробка