Ромео і Джульєтта - Вільям

смерте, одурила ти!

Жорстока смерте, вбила ти мене!

Любов моя! Життя!.. О ні! О ні!

Ні, не життя - любов мою убито!..

 

Капулетті

Зневажений, збезчещений, убитий!

Пошарпаний і змучений украй!

Скорботний часе, ти прийшов сюди

Для того, щоб убити наше свято?

О доню люба!.. Ні, душа моя,

А не дочка! Ти мертва, мертва! Горе!

Дочка моя померла, разом з нею

Навік померли радощі мої!..

 

Брат Лоренцо

Соромтесь! Досить! Сльози і відчай

Розпуки не загоять. Вам і небу

Належала ця дівчина прекрасна.

Тепер же всю її забрало небо.

Але для неї краще. Не змогли ви

Від смерті вберегти свою частину,

А небеса уберегли свою

І вічне їй життя подарували.

Ви мріяли її піднести в світі,

Хотіли до небес її піднять,

Чого ж ви плачете, коли її

Тепер піднесено над хмари, в небо?

О, не гаразд ви любите дочку,

Коли шалієте, що добре їй.

Не та щаслива, що в заміжжі довго,

А та, що рано вмерла у заміжжі.

Утріть же сльози і, як то годиться,

Їй тіло розмарином уквітчайте,

В убрання щонайкраще приберіть

І віднесіть її до церкви. Хоч

Слабка природа, а, бува, ридає,

Тверезий розум в нас перемагає.

 

Капулетті

Збирались на весіллі ми гуляти,

А будем чорний похорон справляти.

І музика обернеться на подзвін,

На поминки печальні - шлюбна учта,

На панахиду - радісні пісні.

Вінчальний же вінок укриє трупа,

І все обернеться на протилежне!

 

Брат Лоренцо

Ідіть, синьйоре. Ви, синьйоро,- з ним.

Ви теж ідіть, Парісе, і готуйтесь

Небіжчицю прекрасну провести.

Карають небеса за гріх... Бог з вами!

Не гнівайте ж їх зайвими сльозами!

 

Капулетті, синьйора Капулетті, Паріс та брат Лоренцо виходять.

 

1-й музикант

Що ж, заховать дудки і забиратись?

 

Мамка

Ну звісно, люди добрі, заховайте!

Ви ж бачите, яке тут сталось лихо...

(Виходить)

 

1-й музикант

Та хоч і лихо, а платити треба.

 

Входить П’єтро.

 

П’єтро

Музиканти, о музиканти! Заграйте «Радість серця», «Радість серця»! Якщо хочете, щоб я зостався живий, заграйте мені «Радість серця»!

 

1-й музикант

Чому «Радість серця»?

 

П’єтро

О музиканти! Бо моє серце само грає: «Ах, серце, ти повне печалі!..» 59 О, заграйте ж мені якоїсь веселої, тужливої, щоб потішити мене.

 

1-й музикант

Ніякої пісні не буде! Не такий зараз час, не до пісень.

 

П’єтро

Не хочете?

 

1-й музикант

Ні.

 

П’єтро

Ну, то я вам добре заплачу.

 

1-й музикант

Чим же ви нам заплатите?

 

П’єтро

Не грішми, звичайно; я вам своєї пісеньки заспіваю, дударики-дударі!

 

1-й музикант

Я тобі заспіваю, блюдолизе!

 

П’єтро

Дивись! Як лизну тебе по мі-до-ре ножем, то вмиєшся червоною юшкою! Зрозумів?

 

1-й музикант

Стережись, бо зроблю з тебе не фа, а фе.

 

2-й музикант

Будьте ласкаві, сховайте ваш гострий кинджал і витягніть ваш гострий розум.

 

П’єтро

Ну, стережіться! Я витягну мій гострий розум і заріжу вас без ножа. Відповідайте мені, як то личить розумним людям:

 

Коли пекельні в грудях муки

І мрії чарівної жаль,

То музики лиш срібні звуки...

 

Чого «срібні звуки»? Чого «музики срібні звуки»? Що скажете ви на це, Сімоне Смичок?

 

1-й музикант

Чому, синьйоре? А тому, мабуть, що срібло приємно дзвенить.

 

П’єтро

Непогано! Ну, а ви що скажете, Гуго Гудок?

 

2-й музикант

Я скажу: тому «срібні звуки», що музиканти грають за срібло.

 

П’єтро

Теж непогано! А що скажете ви, Джемсе Горлань?

 

3-й музикант

Далебі, не знаю що й сказати.

 

П’єтро

О, прошу ласкаво пробачити мені! Адже ви тільки співаєте. Ну, то я відповім за вас. «Музики срібні звуки» тому, що таким музикантам, як ви, рідко платять за музику золотом:

 

То музики лиш срібні звуки

Полегшують мою печаль!

(Виходить)

 

1-й музикант

Ото в’їдливий бестія, як чума!

 

2-й музикант

А ну його! Плюнь на нього, Джеку! Зайдімо почекаємо, доки повернуться з похорону, і зостанемось пообідати.

 

Виходять.

 

ДІЯ П’ЯТА

 

 

СЦЕНА 1

 

 

Мантуя. Вулиця.

Входить Ромео.

 

Ромео

Як можна вірити облесним снам,

То сни мої мені віщують радість:

У грудях, ніби цар на троні - серце.

І дух якийсь на крилах ясних дум

Весь день мене підносить легко вгору.

Приснилася мені моя дружина;

Немов умер я, і вона прийшла...

О, дивний сон, в якому мертвий мислить!

Мене поцілувавши палко в губи,

Мені вдихнула враз нове життя,

І я ожив, і був я імператор -

Яке ж солодке й справді ти, кохання,

Якщо лиш тінь твоя - велике щастя!

 

Входить Балтазар.

 

Звістки з Верони! Що там, Балтазаре,

Листи привіз ти від ченця святого?

Моя дружина й батько мій здорові?

Ну, як Джульєтта? Вдруге я питаю.

Як добре їй, лихого буть не може.

 

Балтазар

О, добре їй - лихого буть не може,

Джульєтти плоть - в гробниці Капулетті,

Душа між ангелів уже витає.

Я бачив сам, як в склеп її несли,

І поскакав, щоб сповістити вас.