Шляхи титанів - Бердник Олесь

Він був далекий, як і тисячоліття тому. Здавалося неймовірним те, що мало статися.

Іскорка гордо поклала руку на пульт.

— Можна? — Блиснула вона очима.

Джон-Ей мовчки хитнув головою, не зводячи погляду з Місяця. Він, мов у сні, чув голос дівчини, який говорив:

— Спеціальні локатори фокусують напрям, визначають відстань з точністю до міліметра. Тепер в кон-денсаторах накопичується необхідна енергія, щоб створити антиподе. Потужні потоки квантів ізолюють цю лінію, не допускають, щоб якийсь мікрометеор ліквідував смугу антипростору… Увага! Включаю установку! Простір зникає!

Колихнулося небо, диск Місяця в якусь нікчемну долю секунди виріс до неймовірних розмірів і зник. За ілюмінаторами видно було синє небо, хмарки і віти зелених пальм, які злегка колихалися.

Джон-Ей вражено поглянув на Іскорку.

— Чому надворі день? Де ми?..

— На Місяці! — засміялася дівчина. — Не дивуйтеся, виходьте і переконуйтесь.

Джон-Ей, зачудований, безмовний, ступив у відкритий люк надвір. Навколо розстилалися ряди плодових дерев, апарат стояв на невеликій площі. Недалеко височіли антени і якісь енергетичні споруди. Високо в небі сяяло сонце, трохи нижче видно було туманний серп Землі.

— Місяць, — прошепотів Джон-Ей. — Це чари… Значить, ви заселили його, створили атмосферу…

— Так, — підтвердила дівчина. — Місяць тепер — курорт, край для відпочинку… Але це не поодиноке явище. Кілька пустельних раніше планет перетворено на заселені центри. Для сучасної науки це не важко…

Джон-Ей глибоко вдихнув запашне повітря Місяця і гордо поглянув навколо. Це була гордість за людст-во, за його велич і геній, який не знає перепон. Прогрес йде кроками титанів, темпи його все прискорюються, і хто знає, чи так далеко Земля від того рівня, якого досягли представники далекого світу в чужих галактиках…

Іскорка торкнула його за руку, лагідно посміхнулась.

— Пора! Апарат потрібний для практичних потреб. Вернемось на Землю…

Джон-Ей вдячно схопив її руку, потиснув, заглянув у очі, які випромінювали ніжність і любов.

— Дівчино, мріє моя! Це неймовірно! Це титанічно!..

Іскорка мовчки дивилася на Джон-Ея і з радістю бачила, що Людина Минулого оживає духовно, серце її розтоплюється, звільнюється від шкаралупи суму і готується до великого безсмертного шляху по дорогах Все-світу. І ще Іскорка зрозуміла, що на тій дорозі поряд з ним неодмінно буде вона, як незамінний друг, товариш і жінка…

Велике звершення

…Із заплющеними очима вона підвелася на твердому ложі, сіла. Обличчя її усміхнулось, руки простяг-нулися вперед.

— Георгію… — тихо покликала вона. Присутні мовчали, вражені цим словом, що перше зірвалося з вуст дівчини після цілої вічності. Вона, не почувши відповіді, спохмурніла, повільно відкрила повіки, привчаючи очі до м’якого освітлення.

— Маріанно, — прошепотів Джон-Ей.

Маріанна здригнулась, озирнулася, вражено подивилась на колосальний купол приміщення, потім на групу дивно одягнених людей і ось, нарешті, побачила Джон-Ея. Очі її спалахнули, на блідих щоках заграв ру-м’янець.

— Це ти?.. — прошепотіла вона. — Значить, експедиція повернулась?

— Так, зореліт повернувся, — обережно відповів Джон-Ей.

— А Георгій… Георгій де?..

— Зачекай, не поспішай, Маріанно… Тобі треба повністю видужати…

Дівчина встала, зупинилась на підвищенні, де відбувалося воскрешення. їй подали плащ з рожевого бли-скучого матеріалу. Вона, не соромлячись наготи, легко зіскочила вниз, накинула плащ на плечі, загорнулась. Очі Маріанни випромінювали радість і тривогу. Вона, не відриваючись, дивилася на людей нового світу, куди їй пощастило перескочити з допомогою смерті.

— Скільки я пролежала? — нарешті запитала вона.

— Десять тисяч років, — скромно відповів Аеровел.

— Десять тисяч років?.. — Маріанна замовкла, намагаючись усвідомити ці слова. — Тільки тепер повер-нулась експедиція? Адже ви мене воскресили згідно з заповітом?..

— Так…

— Значить, Георгій повернувся? Джон-Ею, чому його нема? Що все це значить? Чому ти не дивишся ме-ні в очі?

Іскорка, відверто милуючись жінкою минулого, підійшла до неї, ласкаво поклала руку па її плече.

— Люба сестро. Заспокойся. Ти потрапила в такий вік, коли і смерть знищена…

— Значить, він помер? Його нема? — закричала Маріанна у відчаї. — Для чого ви воскресили мене?..

— Він не вмер, — серйозно сказав Джон-Ей. — Він живий, але зараз дуже далеко звідси. Повернувся я один — вірніше, не я, а мій трун. Мене воскресили. Знайшли також тебе в похованому під землею Інституті Анабіозу по старих записах…

Джон-Ей ступив крок уперед.

— Я прошу тебе… Маріанно… будь спокійною… Наберися терпіння. Я сьогодні тобі про все розповім…

— А через місяць, — ласкаво усміхаючись, додав Аеровел, — вирішиться й доля вашого Георгія.

Члени Космічної Ради і гості були приголомшені словами Аеровела, що лунали над залом засідань:

— Настав час великих звершень. Досі ми нагромаджували сили і можливості, а тепер відкриваємо для розумного світу новий шлях до майбутнього, ще прекрасніший і розумніший, ніж будь-коли… Ми допоможемо сусідній системі відродити цивілізацію і, поєднавши зусилля, піднімемо Розум па небувалу височину. Ера Без-смертя — це ера повного підкорення Космосу, це торжество Людини над Безкінечністю!..

Ми готові до експедиції! Енергії Системи досить, щоб здійснити цей подвиг! Що скаже Космічна Рада?..

Аеровел зійшов з підвищення. І відразу ж у залі знялася буря. Думки Ради розділилися надвоє. Незви-чайність завдання і надграндіозність його виконання настроїли багатьох проти проекту.

Один за одним виходили до зеленого овалу вчені системи Сонця, Сиріуса, Центавра, планети Кома, представники народів Землі, щоб взяти участь у гарячій дискусії. Нарешті підвівся з місця Семоній і, блискаю-чи чорними очима, промовив:

— Проект має безкінечну перспективу. Хто буде суперечити цьому? Ми стали безсмертними — чого ж боятися? Відкриємо двері до нас іншим Світам, які борються проти жахливої небезпеки! Пропоную передати рішення питання Великій Раді Людства.

Пропозиція була прийнята. На п’ять хвилин включилися з допомогою гравітаційних установок зв’язку інші системи. Розумні істоти Великого Союзу Систем слухали короткий переказ проекту Аеровела і перспекти-ви, які він дає. На п’ятій хвилині прийшло рішення — проект повністю був схвалений…

Зал засідань Космічної Ради вибухнув оваціями на честь автора проекту. Аеровел усміхнувся, скромно схилив голову.

До нього підбігла Маріанна, обняла, гаряче поцілувала.

— Це чудесно, неймовірно! Ваше покоління — це покоління титанів!..

Аеровел серйозно поглянув на дівчину.

— Ми зобов’язані всім, чого досягли, далеким і невідомим трударям минулих віків, бо це вони дали нам неймовірні можливості і сили. Ідіть, готуйтесь, завтра ми вилітаємо!..

Під сяйвом блакитної зірки

…Експеримент був винесений на простори Антарктиди, що служила Людству як стартова площадка для всяких небезпечних досліджень. Найточніші електронно-квантові машини обчислили все — відстань, пройдену системами за десять тисяч років, напрям, координати планетної сім’ї блакитної зірки у Великій Магеллановій Хмарі.

Чотири гігантські зорельоти були встановлені на високому гірському плато. По краях материка вчені змонтували кільце енергетичних установок, що мали забезпечити створення нейтрального простору в вузькій смузі між Землею та планетою, де панував Залізний Диктатор.

Дві тисячі чоловік зайняли свої місця в житлових приміщеннях зорельотів. Колосальні космічні кораблі, що сягали до кілометра в діаметрі, потрясаючи страшним гуркотом материк, пробили атмосферу і вийшли в світовий простір. І тоді, по сигналу із зорельотів, неймовірної потужності енергетичне поле було включене. До установок ринула енергія, сконденсована на Меркурії, супутниках Юпітера і Сатурна. Керував експериментом з Землі Семоній, який став пристрасним захисником проекту Аеровела після передостаннього засідання Косміч-ної Ради. Він слідкував за зорельотами з допомогою могутньої електронно-телескопічної установки, захищеної прозорою бронею від зовнішнього світу.

Коли, по знаку Аеровела, енергія сонячної системи сконденсувалась на установках в Антарктиці, неймо-вірний вихор, здавалося, струсонув Всесвіт, зоряне небо злилося в суцільну сяючу сітку, і все це відбувалося одну неповторну мить. Перед очима Семонія виникла промениста гігантська зірка і на тлі її сяйва чотири земних зорельоти…

Експеримент удався. Вузька смуга в полі тяжіння двох галактик нейтралізувалася. Простір у десятки ти-сяч парсеків був пробитий. Автомати блискавично відключили джерела енергії від установок. Сильний земле-трус захитав материк. Та коли Семоній відвів погляд від екрана телескопа й оглянувся навколо, за прозорою бронею знову було видно знайомі гори Антарктиди.

А зорельоти за точно обчисленим курсом, оточивши себе дегравітаційним полем, невидимі для будь-яких приладів, наближались до страшної планети — резиденції Залізного Диктатора. Головний зореліт вів Джон-Ей, інші — Аеровел, Ліахім та Іскорка.

Нерви двох тисяч чоловік напружилися до краю. Адже тепер мусить вирішитися доля не тільки послан-ців людства, а й заселених систем рідної Галактики…

Аеровел з’єднався з керівниками усіх зорельотів, і коли їхні обличчя з’явилися на просторових екранах, лаконічно сказав:

— Я на кілька хвилин включу електронні телескопи. Для цього треба нейтралізувати можливу реакцію Диктатора. Будьте напоготові!..

Три невидимі кораблі вийшли наперед. Аеровел, хвилюючись, ввімкнув автомати. Перед ним спалахнув екран електронного телескопа. В очі вдарив потік променів блакитної зірки. Крупним планом в кутку випливла остання планета системи з великим супутником. Аеровел миттю повернув регулятор збільшення. Планета на-ближалась, неймовірно збільшувалась. Рідкі прозорі хмари розступилися, показалась поверхня чужого світу.

Аеровел не вірив своїм очам. Перед ним на екрані, збільшені до натуральних розмірів, пропливали насе-лені пункти планети. Ось блиснула стрічка ріки, озеро, великі квадрати полів, ліси, сади, ось знову населений пункт, на широкій площі метушлива юрба. Це ж люди, розумні істоти! Невже розрахунки були невірні і зоре-льоти взяли не той курс? Ні! Не може бути! Але ж Диктатор! Де він? Невже…

Аеровел не міг закінчити раптової думки, не смів!..

Але факти були сильніші від сумніву.