Шляхи титанів - Бердник Олесь
Джон-Ей відразу згадав старовинну легенду про Данко. Очевидно, скульптори використали саме цей образ.
Десь унизу п’єдесталу вибухнуло полум’я. Воно, мов казкова квітка, охопило різноколірними пелюстка-ми трьох юнаків. Відсвіти вогню виблискували на молодих прекрасних обличчях, сповнених любові і палкої нестримності. Здавалося, горять отак вони на вогнищі безсмертя і ніколи не згорять.
Видіння зникло. Аеровел виключив телеприйом. Очі Джон-Ея блищали захопленням і гордістю.
— А та раса, що напала на Землю, і досі панує там? — запитав він вченого.
— Ні! Ми, погодивши дії з нашими сусідами, послали на Полярну озброєну експедицію, щоб знищити вогнище агресії і загрози для миролюбних систем. Але ми запізнились. Там, на планеті в системі Полярної, від-булася міжусобна війна. Раби повстали, і напали на правлячу верхівку. Сили з обох сторін були колосальні. Вся поверхня планети спалена, знищена вщент. Атмосфера планети отруїлася так, що ми не знайшли жодної живої істоти, жодної рослини, навіть примітивних бактерій… Як бачите, не скрізь, як у нас, еволюція суспільства при-водить до позитивних формацій…
— Чим же ваше суспільство відрізняється від попередніх? — тихо запитав Джон-Ей.
— Думаю, що всім. Особливо ж тим, що нами повністю ліквідована проблема, яка раніше терзала людст-во і навіть визначала політичне чи економічне обличчя попередніх соціальних формацій — проблема їжі, про-блема наступного дня. Наука повністю задовольняє потреби людини в їжі і предметах вжитку. Але це стало другорядним. Ти бачиш, що наша їжа спрощена й уніфікована, хоч і має в собі всі необхідні речовини, з яких формується організм. Ми зовсім відмовились від м’яса тварин і взагалі живих істот… Ми вирощуємо такі пло-ди, які концентрують у собі всі елементи в потрібних пропорціях і придатні до споживання їх організмом. Дуже спрощувати процес споживання їжі ми не хочемо, бо при цьому буде змінюватися апарат травлення, а звідси і форми людини, які створювалися мільйони років і вважаються естетичними зразками. Але й наслідувати людей минулого, які мали навіть естетику харчування, ми також не будемо, бо це принижує Розум. У нас є значимі й високі цілі. Кожен індивід звільнений для того, щоб вбирати в себе мудрість Знання. Наше суспільство — воіс-тину суспільство рівних. Ми зробили багато для Людини. Те, про що тільки мріяли ви, — здійснене. По всій планеті створений рівний м’який клімат, повністю знищені хвороби і можливість їх виникнення, стосунки між людьми регулюються не законами, як раніше, а свідомістю… І, нарешті, Людина так глибоко проникла в таємниці Матерії, що одержала необмежені запаси енергії — могутньої, зручної в користуванні. Саме ця обставина дозволяє проводити колосальні експерименти, які відкривають нову сторінку в житті Розумного Світу. Це — перемога над Простором!
У жертву новому Знанню було принесене багато життів молодих ентузіастів, бо. часто ми йшли наосліп, але тепер все найважче позаду. Мрії ваших поколінь ми втілюємо в дійсність…
— Це слова Георгія, — прошепотів Джон-Ей. — Ви справджуєте надії своїх предків. Але з’ясуйте хоч трохи суть ваших відкриттів. У двадцятому сторіччі і навіть в наш час такі проблеми належали до сфери місти-ки, і в кращих випадках про них говорили тільки на сторінках фантастичних книг…
— Добре. Я скажу, — погодився Аеровел. — Річ у тім, що здавна культивувалися неправильні уявлення про суть Простору. Люди вперто вірили своїм почуттям, які переконували, що простір — це вмістилище мате-рії. Ейнштейн і Лобачевський перші стали на шлях руйнування звичних уявлень. Довго їх погляди були незро-зумілими або малозрозумілими і відносилися до сфери абстракцій. А для нас це — життя, практика. Дослід по-казує, що Простір є там, де є поле гравітації. Простору нема без поля, поля нема без матерії, значить, Простір — це функція тяжіючої матерії…
Ми навчилися нейтралізувати простір. В потрібному напрямі, наприклад, на Місяці, ми створюємо смугу антитяжіння такої ж напруги, як і тяжіння. Простір зникає, ми опиняємось на іншому космічному тілі. Коротше, — політ зв’язаний з Часом. Час — це вимір певної кількості енергії, яка потрібна, щоб перебороти напругу поля і добратися до іншого світу! А ми не переборюємо тяжіння механічним пересуванням, а знищуємо його, нейт-ралізуємо!..
— Колосально! — вигукнув Джон-Ей. — Це… це… Я не знаю навіть, як назвати!..
— І не треба, — посміхнувся Аеровел. — У давнину були великі люди, які передбачали такі можливості, могутній розум яких пробивав усі оболонки закостенілих догм і консерватизму в мисленні, чий розум випере-джав сучасників на тисячоліття…
Вдалині засиніла гладь моря. На березі, серед пишних рослин, підіймались сніжио-білі, рожеві, блакитні палаци. Вони здавалися казковим породженням морської хвилі, яка хлюпнула в небо і закам’яніла на сонці в неповторних прекрасних формах, переливаючись різноманітними фарбами. Летючий майданчик, підкоряючись руці Аеровела, повернув ліворуч і поплив над плантаціями рослин на північ. Показався великий квадрат прос-тору, вільного від плантацій і будівель. Над цим місцем майданчик зупинився і почав знижуватись. Джон-Ей з хвилюванням дивився на розкопки, які проводилися внизу. Наскільки сягало око, з-під землі виростали залиш-ки чудесних старовинних палаців.
— Це ваше місто, — промовив Аеровел, звертаючись до Джон-Ея.
— Але ж воно було на березі моря?
— Море відійшло…
Майданчик зупинився. До нього підбігли якісь люди — молодий рожевощокий хлопчина і кучерява міні-атюрна дівчина.
— Найстаріший археолог, — прошепотів Аеровел.
— Найстаріший?—засміявся Джон-Ей.
— Так! Ви забуваєте про довголіття. Бералі і Мрія — керівники розкопок, — відрекомендував учений.
Ті уклонились гостю, про якого вже чули.
— Ми повинні виявити місцезнаходження Інституту Анабіозу, — звернувся до археологів Аеровел.
— Ми допоможемо з радістю, — відповів Бералі. — Але як?
— Я пройду по вулицях, — сказав Джон-Ей. — Гадаю, мені вдасться впізнати що-небудь і згідно плану згадати, де був Інститут. Але для чого все це потрібно?..
— Секрет, — засміявся Аеровел. — Дізнаєтесь потім…
Керівники розкопок і прибулі повільно рушили по вулицях мертвого міста. Багато дечого було чужим для Джон-Ея, тому що від часу вильоту експедиції до загибелі міста минуло майже чотири століття і його ви-гляд змінився до невпізнання. Але ось вони зупинилися на краю широкої зореподібної площі, і в Джон-Ея вирвався радісний вигук:
— Впізнав! Ось Палац З’їздів! Тепер ми знайдемо легко…
Він розгорнув карту, всі схилилися над нею.
— Ось. Два кілометри і двісті метрів на північ.
— Але, як ви гадаєте, там що-небудь збереглося? — обережно запитав Аеровел.
— Напевне, — відповів Джон-Ей. — Всі основні приміщення Інституту були під землею. Повна ізоляція від зовнішнього впливу…
Найстаріший вчений повернувся до Бералі.
— Прошу закінчити розкопки за два дні. З максимальною обережністю…
…Група працівників Інституту Воскрешень, очолювана Аеровелом, Ліахім, Джон-Ей, Іскорка та Світозар з Нені, повільно спускалися по широких матово-зелених сходах у підземелля древнього Інституту Анабіозу. В електропроводи, що збереглися, був пущений струм, довгий коридор освітлювався.
Група вступила в приміщення з низькими овальними склепіннями. Вздовж стін були встановлені своєрі-дні масивні резервуари, прикриті матовими плитами. Біля кожної установки виднілася апаратура явно радіотех-нічного характеру.
— Магнітний запис, — обізвався Джон-Ей і включив перший зліва магнітофон.
Почулися слова, сказані мовою, яку розуміли тільки Джон-Ей, Аеровел, Ліахім та Іскорка.
— Воскресити в тридцятому році двадцять п’ятого сторіччя. Синєгор. Тридцяти років.
Джон-Ей, хвилюючись, включив ще одну установку, потім іншу. І от всі побачили, як Людина Минулого поблідла і захиталась. З динаміка магнітофона пливли спокійні слова:
— Маріанна. Двадцяти трьох років. У стані штучної клінічної смерті. Воскресити після повернення пер-шої позагалактичної експедиції у Велику Магелланову Хмару. Час вильоту — дві тисячі п’ятдесят восьмий рік. Керівник експедиції — Георгій. Експеримент проводиться згідно з бажанням самої піддослідної…
— Так ось чому ви розшукували цей Інститут, — тихо промовив Джон-Ей. — Але звідки ви взнали про Маріанну, про те, що вона тут?.. Адже я теж не знав цього…
— Маріанна — ваша кохана? — неприродно жваво перебила Іскорка. Аеровел засміявся, пильно дивля-чись на дівчину, яка почервоніла по самі вуха. Джон-Ей кинув на Іскорку уважний і дружній погляд.
— Ні, — відповів він. — Це наречена Георгія…
— Я дізнався про це, — перебив Аеровел, — з матеріалів Світового Фонду, і ви розумієте, що я не міг залишити все так. Ось хто натрапив на ці матеріали, — показав він на Світозара.
Джон-Ей гаряче стиснув хлопцю руку. Той почервонів від похвали, зніяковів. Джон-Ей тривожно повер-нувся до Аеровела.
— Що ж ви думаєте зробити з нею?..
— Воскресити!
— А потім?
— Ви почуєте про це на засіданні Космічної Ради…
По знаку найстарішого вченого резервуар був відкритий. Всі побачили в його глибині за прозорим на-криттям молоду вродливу жінку. Довгі вії відкидали на бліді щоки скорботні тіні, ще більше підкреслюючи красу лиця.
— Це вона, — прошепотів Джон-Ей. Він раптово і несподівано для інших заплакав сльозами радості і щастя.
Маріанна через десять тисяч років поверталась до життя в новий казковий світ…
Подолання простору
Розповідь Аеровела про подолання простору без апаратів так вразила Джон-Ея, що він не витримав і по-просив Іскорку продемонструвати це. Дівчина перемовилася з Ліахімом. Інститут Галактичних Експедицій дав дозвіл.
…Перед світанком вони вилетіли на гравільоті до космодрому. Теплий вітер віяв прямо в обличчя. Неви-соко над горизонтом сяяв туманний Місяць. Джон-Ей поглянув на нього і зрозумів, що супутник Землі тепер не такий, як був колись. Що з ним сталося? Не видно відомих звичних плям. Навколо диска з’явилася туманна ко-рона…
— Іскорко! — озвався вражений Джон-Ей. — Поясніть мені, що це значить?..
Іскорка засміялася. Вона зрозуміла його.
— Зараз ви про все узнаєте. Кілька хвилин терпіння…
На космодромі їх чекали. Гравільот приземлився в сліпучо освітленому колі.
Іскорка взяла Джон-Ея за руку і потягла до якогось отвору.
Вони зайшли в сферичну кабіну з маленьким круглим матовим екраном і мініатюрним пультом, сіли в глибокі крісла з прозорого, майже невидимого матеріалу.
На екрані Джон-Ей побачив диск Місяця.
