І ми — люде! - Кониський Олександр

Треба чоловіка поважного, заможного, хоч і торопленого, та аби "благонамеренного". Де ж його в бога такого чоловіка знайти? Купить? Не продаються на видоці, а шукати по закутках — боязко. Як його вгадаєш, чи він "благонамеренный", чи, може, і єсть якраз самий настоящий "соціаліст"... Поведе він тебе "в люде", а приведе у такий вертеп, що прямо "і в Камчатці мало місця"... Горенько, та й годі.

— Ну, кажи, Опанасе, що ти пригадав?

— Нічогісінько! Думав і вдовж, і впоперек — нічого не виходить. Треба з кимсь порадитись.

— З квартальним хіба?

— Ні, він до сього не дотепний; тут треба якусь мудрішу голову...

— Ну, до протопопа піди.

— Ходив. Справив до схимника.

— Ну?

— Був і в нього, нехай йому абищо! Визвірився, немов той сірий на підсвинка. "Ви,— каже,— питали б мене, як увійти в царство небесне, я б вам показав стежку, а то "в люде"... В люде — людей і питайте, а я чоловік не от мира сього!.." Отаке-то! Та з сим словом і прийнявся пхати за обидві щоки кав'яр з булкою та карасі та запивать мадерою. "На служіння богові треба,— каже,— сили підкріпляти..." Цур йому!

— Ну, так що ж діяти? Кого питати?

— Поспитаймо ще нашу бабусю.

— Гаразд.

Бабуся справді добру пораду дала.

— Хіба,— каже,— забули про Мукосія? А ж колись, як був він ще хлоп'ям, ви його водили в школу, тепер його черга повести вас "в люде".

— Та-та-та! Спасибі тобі, бабусю. Краще Мукосія ніхто не проведе нас... А ми-то про нього й байдуже, зовсім забули.

— Та все ж через те, що не показуєтесь в люде, а