Руфін і Прісцілла - Леся Українка

ой ганьба, сину, ой тяжка неслава!

Руфін

(видимо стурбований)

Ти боляче мене словами б’єш…

гірка се правда… Та нема вже ради…

запався шлях до чесного життя…

Мені одно лишилось - чесно вмерти,

(Показує на громаду в’язнів.)

Он подивись, багато є нас тута,

значні і прості, вільні і раби,-

а зрадника ще не було й одного.

Невже Руфін одним там має бути?

Тут кожен має звагу та й одвагу,

шануючи і люблячи влада́ря,

таки йому не кланятись, як богу.

Я ж ним гидую - і вклонятись мав би?

Неслава й батькові прийняти поміч

від сина-зрадника.

Панса

(оглядаючись, нишком)

Стривай, Руфіне.

Я ж думав не про зраду.

Руфін

А про що ж?

Панса

Я заплатив старшо́му ключареві,

щоб він двох в’язнів випустив смерком.

Ось персні

(дає Руфінові два персні)

покажіть - і вас пропустять.

На першому завулку будуть ждати

мої раби - я вибрав з християн -

вони поможуть вам переховатись

у певнім місці. Потім заберетесь

в яку глуху провінцію, а згодом,

як все забудеться, і в Рим вернетесь.

Мовчання.

Що ж, діти, згода? Що ж ви мовчите?

Прісцілла

Всі, хто тут є, могли б сказати «згода»,

а тільки ми не сміємо.

Панса

Чому?

Прісцілла

Їх всіх узято в нашій хаті, батьку.

Було б се, наче ми їх всіх піймали

в смертельну пастку, а самі втекли.

Панса

Неправда! Ви ж заздалегідь не знали,

що я вас порятую.

Прісцілла

Все одно

в очах людських се так здаватись буде.

Руфін задумується. Прісцілла пильно дивиться на нього.

Панса

Та хто ж із сих людей тебе побачить?

Руфін

(хитає зважливо головою)

Ні, батьку, ні! Се не для мене шлях.

Ти мовив: «Жити й Римові служити»,-

яка ж то служба: жити втікачем,

ховаючись і від погоні влади,

і від людських очей, немов злочинці?

Таке життя від смерті гірше.

Прісцілла

Слухай,

мій батеньку. Розлука наша буде

зовсім недовга.

Панса

(радісно)

Так? Ти звідси вийдеш?

Прісцілла

На небо, тату. Так нам сподіватись

велів Христос.

Панса

Боги! Вона безумна!

Опам’ятайся, дочко, що ти кажеш?

Прісцілла

Мій рідний, я надією живу,

що й ти колись побачиш божу правду,

бо ти се заслужив своїм стражданням,

і ми з тобою будем вічно жити,

не розлучаючись, в раю господнім.

Панса

(хапаючи Руфіна за руку з мукою і страхом)

Про що вона говорить? Я не тямлю.

Мені се страшно!

Прісцілла

Таточку, не бійся,

ти все це зрозумієш, коли схочеш,

я попрошу братів, вони поможуть.

Панса

(все з острахом)

Яких братів?

Руфін

Се значить - християн.

Панса

Нехай поможуть визволити вас,-

я їх озолочу.

Прісцілла

Не треба злота

моїм братам.

Панса

Почім ти знаєш, дочко?

Кому не треба злота? Треба всім.

Ось я покличу їх сюди до нас…

Чи з ними можна щиро говорити?

Прісцілла

Авжеж, татусю, нас брати не зрадять.

Панса

(до громади)

Гей, люди добрі! Приступіть, прошу вас.

Громада з єпископом наближається до ніші.

Порадьте! Поможіть! Ось я прийшов,

щоб визволить свою дочку і зятя…

Єпископ

Як ?

Панса

Не питайте як… Втекти поможу.

От сії персні виведуть їх звідси…

(Показує на персні, що дав Руфінові.)

За гроші все можливо.

Фортунат

Вже ж!

Парвус

(з посміхом)

Чи ж пак?

Панса

Та от ніяк не допрошуся згоди.

Бояться діти добру славу втратить,

як порятуються. Невже се так?

Життя порятувать - хіба ж се ганьба?

Парвус

Залежить, як і хто його рятує.

Єпископ

На божий суд ми віддали їх справу.

Нехай же бог їх судить до кінця.

Коли сумління стане - хай втікають.

(Подається вбік, щоб відступити.)

Панса

(утримує єпископа)

Ні, бачу, ви не хочете пустить їх!

Чому не хочете? Нащо вам діти?

Ваш бог жадає крові? Любить смерть?

То я пришлю рабів їх замінити.

Парвус

Чи ти без глузду? Що се ти плетеш?!

Панса

(злякано)

Не гнівайся, добродію. Я теє…

Я хтів сказать… Я можу дати грошей…

Я можу справить золотий олтар

для бога вашого. Лиш поможіть

мені моїх дітей одрятувати!

Теофіл

(рукою утишує Парвуса, що мав сказати щось гостре)

Наш бог не потребує твого злота,

йому найпаче мила людська віра.

Панса

Я й вірити готов, лиш поможіть!

Теофіл

(до єпископа)

Про се, либонь, поміркувати варто,-

він, бачиш, вірити готов.

Парвус

Ет, слухай!

Біда притисне - всі готові вірить,

я де він був, як не було біди?

(Теофіл відмахується від Парвуса і щось потиху допроваджує дияконові, часом звертаючись і до інших, хто ближче стоїть.)

Панса

(до Руфіна)

Вони дозволять, синку, попроси їх,

вони дозволять!

Руфін

Не про дозвіл мова.

Заборонити нам ніхто не може,

та ми самі собі забороняєм,

і вже ніхто тут не поможе.

Панса

(до Прісцілли)

Доню!