Руфін і Прісцілла - Леся Українка

Дай, я проведу тебе назад.

Прісцілла там сама.

Руфін

Ні, я не можу

сього так залишити.

Люцій

Та нема що

про се балакати, се ж ясна річ:

випадок нещасливий, Теофіле,

адже й тобі се ясно?

Теофіл

Що я чув,

те я сказав, нічого більш не знаю.

Хай бог твоє сумління судить.

(Відходить у глибину темниці.)

Руфін

(услід Теофілові)

Слухай!

Я Римом присягаю…

Теофіл не вертається і не озивається.

Парвус

Не приймаєм

такої присяги. Лиш бог єдиний,

якби посвідчив, був би свідком певним.

Диякон

(надійшов на останні слова)

Не спокушайте бога й не кляніться

нічим. Так - так, ні - ні,- без жодних присяг.

Парвус

Поганам я на слово не повірю

ніколи в світі, присяги ж поганські

для мене марні.

Диякон

Брат наш не поганин.

(До Руфіна.)

Ти ж християнин?

Руфін

(холодно і вже спокійно)

Се не йде до речі.

Парвус

Отак він завжди! Люцій говорив,

що вже Руфін до віри нахилявся,

чому ж тепер не може він признатись

до віри просто? Саме був би час!

Люцій

От, власне, що тепер не час. Образа

була б для бога, якби хто признався

до нього для хвилевої користі.

Я розумію, чом Руфін воліє

для сього вибрати хвилину іншу

в слушніший час. Я ж, давній християнин,

тобі за нього ручу.

Парвус

Певна річ!

Ви однієї спілки! Християнин

в тобі перед патрицієм сховався.

Люцій

О боже, дай терпливість! Чоловіче,

подумай же: яка б йому вигода

була в тому, щоб Теофіла зрадить?

Парвус

(затято)

Така ж самісінька була й тобі,

як ти тоді центуріона кликав

на нашу згубу! Ви обоє вкупі

там накладали!

Руфін

(спокійно)

Іншої подяки

од вас не сподівався я ніколи.

Люцій

Сим не жартуй, ми мусим оправдатись.

Руфін

Я не оправдуюсь проти безглуздя.

Щоб ти, патрицій, як він каже, друг мій,

центуріона вів до мене в хату -

се щось таке безглузде, що не варте

відповіді поважної.

Парвус

Ну, добре,

а нащо ти скликав у себе збори,

не бувши християнином? Невже ж пак,

щоб догодити жінці? Не чував я

щось про такі подружні подарунки!

Чому ж ти вже для більшої догоди

не вступиш до громади?

Руфін мовчки відходить і сідає коло Прісцілли.

Прісцілла

(слабким голосом)

Ви про що там

змагалися?

Руфін

Та так, пуста розмова,

ти не турбуйся…

Прісцілла

Голос твій тремтить.

Руфін

Я змучений.

Прісцілла

Се правда. Ляж, єдиний,

все ж буде легше.

Парвус, а за ним Люцій підходять до Прісцілли.

Парвус

Вибачай, Прісцілло,

що я турбую…

Люцій

Схаменися, брате!

Тривожити сю мученицю!

Парвус

Слова

єдиного прошу, се вже ж не тяжко.

Я хтів би знати, чи тобі траплялось

про Теофіла з мужем говорити?

Прісцілла

(байдужо)

Не пам’ятаю, може, й говорила…

Парвус

(до Люція злорадо)

Се значить, що напевне говорила,

і значить, не випадком, а свідомо

Руфін про нього Крусті розплескав!

Прісцілла

(поспішно, голосніше, ніж досі)

Що ти говориш? Бійся бога, брате!

Парвус

А ти не знаєш, нащо то Руфін

закликав нас до себе? Ти просила

його про те?

Прісцілла

Ні, не просила. Сам він

те в сво́му серці зважив.

Парвус

Чи не хтів він

в той вечір неофітом об’явитись?

Прісцілла

Того не знаю.

Парвус

Досить. Вибачай,

що я тебе потурбував.

(Відходить набік.)

Прісцілла

Руфіне!

Якесь нещастя! В чім нас винуватять?

Руфін

Тебе ніхто ні в чім не винуватить.

А я обвинувачень не приймаю.

Я знаю, ти без присяги повіриш,

що я не зрадник.

Прісцілла

Я, Руфіне, вірю

без присяги й без слів, та інші браття…

Руфін

Яке мені до інших діло?

Прісцілла

Правда,

тобі вони чужі, але ж мені

вони брати, вони родина близька

душі моєї! Я не можу знести,

щоб ти з іменням зрадника зостався

у пам’яті нащадків християнських!

Люцій

Прісцілло, заспокойся, я сю справу

єпископу й громаді розкажу

і суду попрошу.

Прісцілла

Іди, мій брате,

іди, хай дух святий тобі поможе!

Люцій іде в глибину темниці до єпископа.

Прісцілла

(пригнічено)

Іще одна доклалася вага

до тягаря великого на серці…

О господи, дай силу донести

з покорою тягар сей…

Руфін

Що ж, єдина,

тебе гнітить, окрім сієї справи

про вигадану зраду?

Прісцілла

Сяя справа

не так би пригнітала, якби я

не знала, що єдино задля мене

страждаєш ти невинно. Якби справді

могла я відповісти на питання,

чи не хотів ти стати неофітом:

«Так, він хотів, я знаю се напевне»,-

мені було б тоді на серці легше.

Руфін

Чому? Хіба ж се справу одміняє?

Прісцілла

Безмірно! Та