Царська охота - Чемерис Валентин
А літ так через сотню, — мрійливо тягнув дядько Степан, все ще плямкаючи, масно обсмоктував обсмоктані останки передчасно загиблої тарані. — Отоді житуха буде! Во і во!
— Яка… житуха?
— Тю, турок ти малий! Хвантазії в тебе ніц. Отієї самої романтики. Та літ через сто не жизня буде, а — малина! Ні тобі збочень ніяких ніхто не матиме, ні… Що не тип, то отой самий… праведник. І мораль тоді буде знаєш на якій висоті? Во! Бо всі святенниками постають. Тоді хомики які сапієнси нарешті перестануть брехати, лицемірити, ставити ближньому підніжки, красти. Ні фальші, ні облуд. Не люди будуть, а — золото. Вищої проби. Мафія та оті самі… оліграхви тільки в історії залишаться.
— А хто ж тоді житиме?
— Тю, турок ти малий! Житимуть ті, що нада! Чесні й порядні. Про це я тобі й торочу, нетямущий ти онуче.
— А як же вони усі будуть чесними?
— Ге-не, — хитро дядько Степан. — Комп’ютери тоді будуть на кожному кроці. Та різні там… вумні машини. Захотів ти, приміром, ближнього ошукати, друга ліпшого обдурити — будь ласочка. Дав потрібну команду вумній машині, заклав їй програму дій і все. Вона сама все зробить: ближнього ошукає і друга твого обдурить. А ти — чистий. Прямо святенник, а не якийсь там крутій-махляр. І не шахрай. Бо й шахраїв тоді не буде, все за них машинерії робитимуть.
— А якщо друг… своїй машині дасть таку команду? Обдурити вас.
— Ну, ти, шпингалет! — суворо дядько Степан. — Не плутай різні речі. Бо це вже з боку друга буде підступність, крутійство. Удар у спину. Так не годиться з другом. Бо цього й сьогодні вистачає. А тоді, кажу, все робитимуть вумні машини. А машина є машина. Звелиш їй красти, вона й почне тибрити. Скажеш кого обдурити — обдурить. Їй це що раз плюнути. Совісті в неї не буде, а твоя — чиста. І ти спокійно спиш. Чи духовно збагачуєшся. Ні, що не кажи, не життя тоді буде, а — той, як його… рахат-лукум! Халва і лафа!
— А що таке… лафа?
— Лафа це… — зморщив лоба дядько Степан, напружуючи свої останні звивини і в пошуках їх, навіть тім’я пошкріб, але невідомо, чи що звідти вишкріб. — Ну це… лафа. Та що тобі гуторити? Лафа і є лафа. Вигода для тебе — пойняв? Ось колись і буде у кожного своя лафа, як машини за тебе кого треба дуритимуть.
— Та коли ж то буде?
— Буде, коли нас… не буде. — тяжко зітхнув дядько Степан. — А тому нам покищо й доводиться діяти без вумної машинерії. По старому. Але нам, хомикам, котрі сапієнси, не звикати. Допоки не придумають підходящу техніку, доводиться брати гріх на душу. Тому ми й не зовсім чесні, як ті, що колись житимуть з машинами маючи…
Ось так, турок ти малий, шпингалет і галабурдник! Вважай, що я з тобою провів виховну роботу. Так і вчительці скажеш. А я той, сходжу, та ще пару гальб пивця перекину. Може тоді і ще тебе чимось порадую. Тобі ж у майбутньому жити, мусиш зарані готуватися до життя з вумними машинами.
ПОБІЛЬШЕ Б НАМ ТАКИХ ФАЛЬШИВОМОНЕТНИКІВ!
— …А також прошу високодостойний, хоч і суворий, але ж і справедливий суд врахувати ось який, чи не найголовніший фактор: так, мій підзахисний виготовляє фальшиві грошові знаки і проходить оце в карній справі як фальшивомонетник, але зважте, вельмишановні судді, що разом з тим він є один з тих небагатьох наших громадян, які відзначаються рідкісною чеснотливістю і порядністю. Так, під час своїх численних гастролей… е-е… себто поїздок, він завжди всюди чесно розплачується — в касах аеропортів, залізниць чи то в готелях, ресторанах, магазинах тощо. Жодного разу він ще не був викритим при спробі обману чи в махлюванні, навпаки, тут він відзначався і відзначається нескупістю та хлібосольством, тож всюди йому тільки вдячні. А все чому?.. Та тому, що честь і гідність у мого підзахисного завжди були і є на першому місці і він всюди діє згідно закону, інструкції чи правила, діє в дусі високої моралі й священного обов’язку перед своєю батьківщиною, будучи її патріотом і зразковим громадянином.
А скільком громадянам цей фальшівник, як його тут брутально було названо, допоміг щедрою дланню! Зберіть хоч і всіх жебраків, малоімущих та злидарів нашого загалом процвітаючого Епсілона і кожен з них, не вагаючись, підтвердить: так, менше тисячі епсілонів мій підзахисний ніколи не тицяє в простягнені руки! І це в той час, колі ніші в подібних випадках відбуваються копійками.
Щоправда, один раз мій підзахисний випадково опинився в тюрмі — що було, то було. Але опинився за свою щедрість: відвалив одному високопоставленому діячеві сто тисяч, не підозрюючи, що все фіксує прихована, а тому антизаконна телекамера. І що ж? В той час, як справжні злочинці, опинившись за ґратами, вдаються до підпилів, підкопів та інших протиправних дій, аби повернути собі волю, мій підзахисний у в’язниці замість того, щоб підпилювати решітки, почав зміцнювати їх. Річ у тім, що вони були геть поіржавілі й трималися на чесному слові, замки повсюдно вже не запиралися, бо не було в адміністрації коштів аби купити нові. І ось мій підзахисний своїм коштом поставив у в’язниці нові електронні замки і найміцніші решітки з титану, які вже годі перепиляти. За що й був відразу ж звільнений з тюрми, як її благодійник і спонсор. Та ще й з почесною грамотою "Кращий в’язень року".
Важко сьогодні знайти такий громадський фонд чи фундацію по допомозі бідним та малоімущим, яким би мій підзахисний не давав значні суми готівкою. Він член багатьох благородних зібрань і товариств. У тім числі й зібрання "Нові дворяни". Особливо значні внески робить він фонду по боротьбі з організованою злочинністю — тут його добродійність не знає меж. Відверто кажучи, фонд по боротьбі з оргзлочинністю тільки й тримається завдяки фінансовим вливання мого підзахисного. Тож і не дивно, що він має найвищу нагороду епсілона — "Щедродавець року І ступеня".
Залишається додати, що він — люблячий чоловік і батько, зразковий сім’янин, надійний товариш, друг та ще й брат. У тім числі й кум король сусіднього королівства. Його вважають за честь приймати найвищі посадові особи Епсілона, а багатьом він ще й сват і співзасновник спільних фірм та компаній.
Та побільше б нам таких фальшивомонетників, тоді б наше життя стало ще кращим! Як, між іншим, і приміщення, в якому оце засідає високодостойний суд. За моїми даними воно не ремонтувалося вже сто років, адже в держави, як відомо, завжди немає коштів. Мій підзахисний завдяки своїй вродженій звичці всім допомагати, завдяки своєму безсеребреництву готовий власним коштом відремонтувати це приміщення. Ба, навіть реконструювати його і перетворити у справжній Палац Правосуддя, де буде чинитися найсправедливіший суд. Прошу це врахувати, високодостойний суд!
Високодостойний і справедливий суд це врахував і тепер засідає в модерному Палаці Правосуддя, де й здійснює свою високу місію по охороні правопорядку та боротьбі зі злочинністю.
НА ОЗНАМЕНУВАННЯ ПЕРШИХ СТА ДНІВ НОВОГО РЕЖИМУ…
Дещо з життя латиноамериканського істеблішменту
Готуючись широко і, звичайно ж, всенародно відзначити цю дещо незвичну подію для нового режиму, ЦК-а ламав голову як її подати? Взагалі, він був проти цього нездорового запозичення в демократії — відзначати перші сто днів правління. Що за них встигнеш? З самими лише арештами спробуй за такий короткий відтинок часу впоратися, але Генсеку забаглося показати, що він діє гласно, ось навіть звітує перед трудящіміся про перші сто днів правління після ВСЗП — Великого Зразково-Соціалістичного Перевороту, — то хай уже!
Вирішили як і прийнято в загниваючої демократії провести прес-конференцію вождя (звичайно, тільки для редакторів своїх видань, бо всі ніші, як і годиться, були закриті на другий день після ВЗСП). Гуртом пригадали, що переворот готувався і здійснювався під гаслом боротьби з корупцією-мафією та обіцянками навести "залізний порядок" в країні. Тож ЦК-а ухвалив: боротьбу за щастя всіх трудящіхся (теж коронний номер) відкласти на потім, а 100 перших днів правління присвятити виключно боротьбі з мафією, що спрутами оповила всю країну.
Генсек викликав генерала КДБ (довелося відродити хоч і старі, але перевірені і, безперечно, компетентні органи) і дав йому вказівку: на ознаменування перших Ста (з великої літери!) днів правління нового… е-е… пролетарського режиму підготувати й обнародувати список із 100 викритих мафіозі!
— Тільки не хапайте пішаків! Ніяких стрілочників! — суворо наказував він генералові. — Сто найкращих… тьху! — найвизначніших мафіозі! Себто акул — хоч з уряду, хоч з інших владних структур. З тих, хто найбільше накрав, користуючись демократією, і відправив долари за кордон, хто на підставних осіб скупив уже половину країни, користуючись так званою прихватизацією, хто… Одне слово, товаришу генерал, не зважайте на авторитети, партійну приналежність та посади.
Генерал, бодай і КДБ, людина військова і звик точно виконувати вказівки вище сидячого начальства. Тож взяв під козирьок: єсть! Бу, зроблено список із ста найбільших мафіозі для відзначення сотого дня правління нового пролетарського режиму!
Швидко казка мовиться, але не швидко діло робиться, та все ж на 99-й день правління нового режиму список був готовий.
З ним генерала й запросили на засідання Політбюро (хоча за законами граматики і треба з малої літери, як і термін Генеральний секретар, але вирішили дотримуватися добрих старих традицій бо проти Політбюро і граматика безсильна), що вже працювало (теж за старою традицією) під безпосереднім керівництвом Політичного бюро сусідньої держави, котра врешті-решт мала стати "старшою сестрою" — для цього й робився ВЗСП.
Одинадцять дідів (бо за старою традицією), членів Політбюро і шість кандидатів у те Політбюро зайняли свої місця. (Правда, як швидко виявиться, в наявності було тільки вісім, решта шість у стоматологів вставляла собі щелепи й трохи затримувалась) — все колишні перші (і другі-треті теж) секретарі колишніх партійних обкомів, райкомів та владних структур. Віднині вони вже були — теж за старою традицією, — в ранзі живих богів, непідвладних нікому, крім Генсека, якого вони величали — теж за старою традицією — вірним енінцем (латиноамериканський термін, що трудно перекладається), видатним діячем партії, держави і міжнародного робітничого руху, гаразд, правда, не тямлячи, чи є він, той міжнародний робітничий рух, чи його немає?
— Товаріщі! — традиційно почав Генсек.
