Олексій Корнієнко - Чайковський Андрій

А нічого я не міг зробити, що обіцяв. Що собі ті люди про мене думають? Я тільки доброго їм завдячую. Не забуду того, що зробили для мене в московській війні. Не будь Сагайдачного, то москвини були б нас вибили до ноги. А хотинська справа? Знову Сагайдачний нас спас, хоч сам за це своїм життям поплатив. Я був тоді лише королевич, та мав більшу владу, чим тепер, як король.

Тоді мене не в'язали pacta conventa Тоді я міг більше зробити, хоч мені здавалось, що як стану королем, буду сильніший. Скільки разів я відгукнувся до козаків, вони мені дружно відозвались... Я мушу з такими людьми з-поміж козацтва, як ось Хмельницький, дружно жити, бо хтозна, чи не прийдеться ще коли на них опертись. Я переконаний, що в цілій Речі Посполитій не маю вірніших людей, як козаки.

При цих словах у короля задрижав голос. Він нагадав усі ті упокорення, яких дізнав в останніх часах від магнатів і яких прийдеться не раз ще зазнати. Магнатам він все робив добре, а діждався чорної невдячності, коли лише їх приватний інтерес мав на тім потерпіти.

— Як же цю стрічу запорядити вашій милості. Усі знають, що Хмельницький тут є. Панські шпики зорять за ним. Дізнавшись, що він був у вашій милості, вони знову піднімуть крик, що це якась нова затія на їхні шляхетські вольності.

Король усміхнувся болісно.

— Не лише за ним стежать, але й за мною, своїм королем, бо й я підлягаю тайній поліції магнатів. Але на це є спосіб. До моїх кімнат е тайний доступ, про котрий мало хто знає, і ніхто його не пильнує. Я пішлю до Хмельницького свого довіреного, який його приведе й виведе. То станеться завтра ввечері.

Оссолінський був дуже радий, що, не наражаючи себе, зробив Хмельницькому послугу. Хтозна, на що він ще може придатися? Краще, щоб уходив між козацтвом за їхнього приятеля, як враз з іншою шляхтою за їхнього ворога. Недавно був вже в такій опресії, що йому грозила смерть, а тоді приходило на думку перебратися потай на Вкраїну і сховатися за плечима козацтва.

Король прикликав зараз свого довіреного шляхтича Станіслава Скибу і сказав йому, що треба зробити, але так, щоб ніхто про це не знав.

Перед квартиру Хмельницького заїхала другого дня ввечері звичайна крита повозка. В хату ввійшов Скиба і сказав просто:

1 "Pacta conventa" — це ті умови, які мусив король заприсягти перед своєю коронацією. Це були і обов'язки короля, і права та привілеї шляхти. Чим більше шляхта росла в силу, а король слабшав, тим більше мусив на річ шляхти поступатися в своїх правах. Дійшло до того, що король оставсь цілком без влади і ие міг вкоротити сваволі Шляхти. Він лише називався володителем.— Авт.

— Не кажу тобі, пане Хмельницький, хто я. Виконую наказ мого пана щодо справи, про яку ти вчора говорив з паном .Оссолінським. Збирайся, вашмосць, зараз їдемо.

— Так не можу, як стою, явитися перед моїм любим паном І добродієм, мушу пристойно одягтись...

— Тобі буде все вибачено, не в одежі діло...

— На таке в мене самого не було б вибачення... Просимо сідати, я зараз...

Він пішов у другу кімнату передягтись. Припнув шаблю, яку дістав від королевича під Смоленськом.

Коли одягся, Скиба завважив:

— Загорнись ще в широку кирею, щоб і познаки не було, що ти козак.

Олексій подав Хмельницькому кирею. Посідали в карету і поїхали.

Карета станула перед високим муром. Скиба застукав тричі до хвіртки і шарпнув двічі нігтем. Тоді заскрипів замок і двері відчинились. Увійшли до великого городу і прямували до королівського палацу.

Тепер Скиба вийняв ключ і відімкнув двері. Йшли напомацки довгим темним коридором. Скиба вів Хмельницького за руку. Так зайшли у велику освітлену кімнату.

— Підожди тут, вашмосць, я зараз вернуся.

Хмельницький скинув кирею і дожидав. За хвилю вернувсь Скиба і привів його у прибічну кімнатку. Хмельницький став перед королем. Зразу не пізнав його, бо від останнього побачення король дуже змінився.

Аж король, простягаючи руку, заговорив:

— Вітаю тебе, мій друже і товаришу по зброї! Хмельницький поцілував подану йому руку з пошаною.

Знаю, по якому ділу ти приїхав у столицю нашу, знаю, як тобі зроблено кривду, та ще болючіше мені те, що не можу тобі ніяк помогти.

Одне слово, "ваша милість може мою кривду направити.

Король похитав сумно головою...

Слово кожного іншого пануючого може ущасливити підданого, лише слово польського короля не має значіння. Тут і цілі сотні слів нічого не поможуть... Та сідай, мій любий.

Не смію, ваша милість, перед лицем мого володаря сідати...

Сідай, прошу, мені з тобою побалакати треба... Якби ти знав, який я безвладний у моїм королівстві, то не церемонився б. Ти маєш більшу владу у своїй козацькій сотні, як я у Польщі. Хмельницький присів, а король говорив далі.

— Добре, що з тобою можу бачитися. Ти мусиш мене виправдати перед козацтвом, що я не додержав слова і не зробив того, що вам обіцяв. Тоді, як я обіцяв, я був певний, що король зможе додержати того, що обіцяв він, королевичем будучи. Ти знаєш, в якому положенні опинилась наша ойчизна за покійного мого батька Жигмонта III. Опанований єзуїтами, потурав їм у всьому. Завелась скажена релігійна нетолеранція. Особливо вам, православним, далась вона добре взнаки. Я бачив, що це доведе Польщу до впадку, і коли я прийняв на себе той великий тягар і став королем, то певне не для слави, а щоби направити помилки моїх попередників. Я гадав, що як король заговорить до панів-магнатів, відкриє їм очі на те, що твориться і до чого воно дійде, то вони послухаються... Та я дуже помилився... Я хотів почати велику війну проти відвічних ворогів хреста при помочі козацтва. Я був певний, що через цю війну козацтво зможеться, виросте, а тоді я козацькою шаблею розрубаю усі пута, всі "pacta" ', на які я мусив присягати, що тоді я стану сильним королем і виведу державний корабель на чисті тихі води, що тоді настане порядок, мир і щастя між моїми підданими... Не довелось... Пани занюшили небезпеку на їхні золоті вольності... Тепер я бачу, що зривається над нами велика хуртовина, і ми раніше чи пізніше потонемо, а сусіди розшматують наше немічне тіло. Коли б задумане велике діло було мені повелося, то перш за все я був би обернув караючу мою руку на всіх гнобителів робочого люду. Тоді Польща була б така сильна, що ми приказували би всій Європі. Я цілий план обдумав в подробицях, та не довелось його виконати. Проти мене повстала стоголова магнатська гідра, і я був упокорений та осоромлений. Це підтяло моє здоров'я до решти, і тепер я вже нічого не вдію...

Король замовк і важко задумався. Хмельницькому стало жаль того доброго короля.

1 Pacta — тут: угоди.

— Ваша королівська милість, звольте лише знак дати — і сто тисяч козацьких шабель стане в обороні вашого королівського маєстату. Приборкаємо свавільну шляхту, а тебе, любий батьку, посадимо на королівському престолі, як могутнього короля-самодержця. Тоді одним кивком посилатимеш на смерть тих гордих короленят, що тобі жити не дають і нашу матку-ойчизну живою в могилу заганяють...

Запізно, мій любий. Мені вже дванадцята година доходить, а потомків не дав мені Бог...

Ми маємо грамоту, ваша королівська милість, і дозвіл на збирання війська, на будову суден...

Ця грамота неважна. Хіба ти не завважив, що на ній немає канцлерської печатки, а лише "моя, королівська? Але тобі не повадить покористуватися нею перед козацтвом і без печатки канцлера. Це буде якраз доказом доброзичливості вашого короля до вас, козаків. Я хочу, щоб вони мене й надалі любили і добрим словом згадували... Бо й я вас"люблю, мої козаки...— у короля задрижав голос із зворушення.— І ніколи не забуду ваших заслуг для мене.

Що ж нам, сиріткам бідним, тепер робити? Ми покладали всю надію на поміч вашої королівської милості, як на поміч Бога... Тепер пропала вся надія і прийдеть-ся нам усім загибати...

Ти питаєш, що робити? Зробили тобі кривду, зробили багатьом ще й більшу. Та ви козаки — лицарський народ, а у лицаря найкраща і найпевніша оборона — то шабля. Маєте шаблі, то обороняйтесь перед напастю, а Бог вам поможе. Ви на "pacta conventa" не присягали. А чим більше приборкаєте шляхту, тим корисніше прислужитесь нашій спільній ойчизні Польщі. Може, мій наступник скористав з цього, що йому промостите дорогу до справжньої королівської влади...

Хмельницький найбільше боявсь, щоби, виступаючи проти панів-магнатів, не обідив короля. Почувши таке тепер од короля, він дуже зрадів і набрав самопевності. Почував, що йому спадають з рук пута, а з совісті побоювання.

Слова вашої королівської милості наповнюють мою душу відвагою. Це цілющий лік на завдані мені рани. Моє терпіння зіллється тепер з терпінням цілого українського народу в одне велике вогненне море. Від цього вогню обгорять магнатам крильця, що не зможуть вже літати повище королівської голови...

Я радію, що ти мене зрозумів. Берись за діло, хай тобі Бог помагає... Ми, либонь, уостаннє бачимось, моя кончина вже недалека, та я й з того світу молитись буду за вас, моїх другів-козаків.

Хмельницькому жаль стало короля.

— Дай, Боже, доброго здоров'я вашій королівській милості. Прошу прийняти у ваших королівських ніг наше щире запевнення, висказане моїми недостойними устами іменем цілого українського народу, що за щастя нашої спільної ойчизни, за здоров'я вашої королівської —милості ми всі готові без вагання покласти наші голови.

Король був дуже зворушений промовою Хмельницького, і коли той нахиливсь поцілувати його руку, він поклав її Хмельницькому на голову.

Ваша королівська милість зволять ласкаво не відмовити ще одній покірній просьбі свого слуги: я боюсь їхати на Вкраїну, бо там чатують на мене панські гончі. Не хочу попасти їм в руки, з котрих я чудом увільнився. Звели, ваша королівська милість, видати мені глейта ', щоб я був безпечний. Такого глейта чей же ніхто не зважиться нарушити.

Добре! Заходь завтра до моєї канцелярії — і такий глейт буде тобі виданий.

Аудієнція скінчилася. Хмельницький вийшов тими самими дверима. В першій кімнаті ждав на нього Скиба і вивів його тою самою дорогою через огород під хвіртку. З'явився наче з-під землі той самий чоловік і випустив його на вулицю. З ним йшов Скиба аж на другу вулицю, де ждала його та сама карета. Скиба попрощався з Хмельницьким, а карета повезла його на квартиру.

Олексій, побачивши Хмельницького зворушеним і веселим, дуже налякався.