Господарі охотських гір - Багмут Іван

Він був стурбований і розгублений. Гаврило занепокоєно глянув на сина.

— Є новини?

Ілля навіть не дотримав звичаю відповісти на це питання: "Ніяких новин немає", а зразу ж сказав:

— Погані новини. Куркуль розповсюджує через своїх родичів погрози: "Навесні хай ніхто не кочує до узбережжя. Чотири королі навесні розпочнуть війну проти радянської влади. Кожен, хто прикочує до моря, буде вбитий військом цих королів. Королівські солдати вбиватимуть усіх, хто відсахнеться від старого закону".

— Що кажуть тутешні люди? — спитав Гаврило.

— Люди бояться. Я розмовляв з деякими наймитами про те, що ми тут учора говорили, але вони тепер бояться. Кажуть: почекаємо до весни тоді, на узбережжі доб'ємося свого права.

— Куркуль лякає, — спокійно промовив Чакар.

— Лякає? — з надією перепитав Ілля.

— Лякає!— відчувши підтримку в Чакарових словах, гукнув Юра.

— Мене не злякають, — твердо промовив Ілля.— І Кулі.му не злякають. Істап одержить по заслузі!

— Ох-ох:ох, — закректав Гаврило і став складати КОІІ'ІІ шкури, щоб нести хазяїнові.

Л.і зііиіскою застогнала дружина Іллі.

— Погано тобі? — з тривогою в голосі спитав чоловік і, відкинувши завіску, нахилився до жінки.

— Погано. Сам знаєш, коли ороч довго їсть саму рибу, він хворіє. М'яса треба! Оленячого м'яса, — промовив батько і вийшов надвір.

Повернувся Мача.. Він був стомлений і голодний після цілоденної їзди за табуном. Скинувши хутряну куртку мокру від поту, Мача одяг суху, перевзувся і сів до столика. З пожадливістю він пив чай, заїдаючи його сухою рибою.

Батько і мати сумно дивилися на сина, що вже встиг схуднути від щоденної напруженої праці і таких злиденних харчів.

— А за що працюємо? — сам себе спитав Ілля. — За надію! Надіємось, що куркуль змилостивиться і дасть оленя...

ГАВРИЛО ПРОСИТЬ ОЛЕНЯ

Вірі ставало все гірше і гірше. Вже три дні вона пила лише чай. А починала їсти рибу, її одразу нудило, хапали корчі. Та, крім риби, ніяких харчів у юрті не було. Ілля поставив петлі на куріпок, але жоден птах не потрапив у сильце: людей зібралося в долині багато і дичина стала обережнішою.

Гаврило вирішив іти до Істапа "прохати" оленя. Він розв'язав мішок, вибрав п'ятдесят найкращих білячих хутрець і подався до куркуля.

П'ятдесят білок!

Там, на узбережжі, за п'ятдесят білок кочівник міг купити дві оленячі туші. Але тут, у горах, він за своїх білок примушений ще й просити в хазяїна, і то лише одного оленя. Тільки в Істапа є олені, і коли Істап схоче,— він дасть за п'ятдесят білок оленя, а не схоче—не дасть і за сто. Хто ж може його примусити?

Гаврило був певний, що Істап не відмовить. Вже надто довго і вірно служив наймит своєму хазяїнові, щоб той відмовив.

Старий вліз у юрту, привітався і сів до багаття. Звичай не дозволяв зразу ж приступати до справи, і Гаврило спочатку спитав, як почуває себе господар, як здоров'я жінки і дітей.

7. І. Багнут

97

— Які новини? — спитав Істап.

— Аж нічогісінько немає нового, — відповів за звичаєм наймит.

Вони ще перекинулись кількома незначними фразами, і тоді Гаврило розмотав хустку і поклав перед хазяїном свої білки.

■— Я хочу просити у тебе оленя. Невістка хвора, їй треба м'яса. Уклінно проситиму тебе: візьми білки і дай мені оленя.

Гаврило скінчив і благальним поглядом дивився на Істапа, чекаючи відповіді. Істап мовчав.

Багатій завжди хоче показати свою силу і владу. Жоден куркуль не дасть зразу оленя. Він довго думатиме, мовчатиме і, коли вже прохач втратить надію на успіх своєї справи, дасть згоду на продаж оленя.

Гаврило чекав відповіді годину, дві, три. Вже зовсім стемніло. Вже давно повечеряли, діти полягали спати, але Істап мовчав.

Похнюплений сидів Гаврило, з тривогою спостерігаючи, що вже й жінки вкладаються спати. Хазяїн і наймит сиділи один проти одного і мовчали.

Нарешті Істап позіхнув, потім набрав черпаком води, плеснув кілька разів собі в обличчя і, витершись, подав Гаврилові руку:

— Здорово!

Попрощавшись, хазяїн пірнув за завіску.

Старий наймит розгублено озирнувся по порожній юрті, потихеньку зібрав свої хутра і, червоний від сорому і образи, вийшов надвір.

Дома ще ніхто не спав. Всі чекали повернення Гаврила. Побачивши його з білками, всі стали мовчки вкладатися спати.

Другого дня старий знову пішов до Істапа. Як і вчора, він поклав перед хазяїном хутра і сказав:

— Я хочу просити у тебе оленя. Істап мовчав.

До юрти заходили наймити, сусіди, родичі, і з кожним новим відвідувачем куркулевої юрти Гаврило знову переживав своє приниження. Він просидів, аж поки Істап не ліг спати.

— Не треба, тату, просити в нього оленя, — сказав Ілля, коли старий повернувся до своєї юрти з білками,— сьогодні я спіймав одну куріпку, Віра поїла, їй ніби стало краще.

— А як завтра не спіймаєш? Ілля, зціпивши зуби, зітхнув.

На третій день Гаврило знову пішов до хазяїна. За звичаєм, сьогодні справа повинна була остаточно вирішитися. Коли на третій день куркуль не дає оленя, — це значить, що він уже не дасть.

Наймит просидів знову до ночі, але Істап мовчав. Нарешті старий не витримав:

— Хіба я погано служив тобі? — сказав він, і сльози навернулись у нього на очі.

Істап усміхнувся і став укладатися спати.

— Здорово, — простяг він руку.

У Гаврила раптом змінилося обличчя і очі спалахнули гнівом.

— Ти... Ти!..

— Що я? — зухвало дивлячись на наймита, промовив куркуль. — Ну, кажи!..

Гаврило потупився і став збирати свої білки.

— Ти в горах, а не на узбережжі,— промовив Істап і поліз за завіску. — Запам'ятай це сам і хай запам'ятає це твій син.

Пригнічений ішов Гаврило додому. Попередження куркуля його лякало. І лякало не тому, що його сім'я може вмерти з голоду, коли хазяїн не даватиме м'яса. Ні, Гаврило прожив весь свій вік у горах і зуміє протягти до весни. Лякало його те, що куркуль, очевидно, почуває свою силу, коли так одверто загрожує своєму старому наймитові.

ШЛЯХ ДО МОРЯ ЗАКРИТИЙ

Налякані, стривожені страшними чутками, люди притихли. Вони уникали розмов про постанову районного з'їзду Рад трудящих, перестали обурюватися замахом Істапа на Юру, намагалися більше слухати,, ніж говорити. Тільки Ілля, зустрівшись з товаришами, не боявся говорити вголос про те, що слід приборкати куркуля:

— Куркуль боїться за свій табун. Чує свою загибель і тому залякує людей, іде на злодійство.

В юртах слухали Іллю мовчки, не виказували своїх думок. Тільки старики говорили:

— Необережний Ілля! Навіщо говорити таке, коли не маєш сили? Бідняк уміє терпіти. Треба терпіти, поки не почуєш своєї сили. Он навіть Кузьма, І той мовчить, не нахваляється брати плату.

Одного разу Кузьма, зустрівшись з Іллею біля табуна, поїхав з ним поряд. Кинувши уважний погляд навколо і пересвідчившись, що нікого близько немає, він, хитро усміхнувшись, спитав Іллю:

— Що ж? Буде війна?

— Чому ти мене питаєш? Хіба я говорив про війну?

— Чи буде війна проти Істапа? Ілля пильно подивився на Кузьму:

— Хочу, щоб була.

— І я хочу.

Вони їхали верхи на оленях по снігу, покопирсаному табуном, і говорили про своє гірке життя, про злидні, про всесилля Істапа. Але як почати боротьбу? Щоб розпочати її, треба мати силу. Наймитів багато, але вони бояться свого хазяїна. Істап не дав оленя Гаврилові за гострі слова, що їх сказав куркулеві Ілля. Хіба наймити не розуміють, чому він не дав оленя? Це ж наука для інших: не будуть слухатись — не одержать харчів.

— Що ж робити? — сказав Ілля і додав з докором:— Ти змінився, Кузьмо. Став теж боятися.

— Боятись? — усміхнувся той. — Треба збирати свої сили, гуртувати надійних людей. Не говорити при всіх, а сам на сам. Куркуль думає, що всіх залякав. Нехай він так і думає. А коли дійде до діла, тоді ми покажемо свою силу.

Кузьма назвав кілька хлопців, які не побояться виступити проти куркуля, потім він спитав Іллю:

— Як здоров'я твоєї дружини? Хворіє?

— Хворіє. Оленячого м'яса немає, а куріпки не ловляться...

— Погано...—• співчутливо зітхнув Кузьма. Розмова з Кузьмою надала надії і впевненості

Іллі.

Він повертав до своєї юрти радісно збуджений, почуваючи, що придбав справжнього товариша. Дома Іллю чекала новина. Заходив Істапів родич і розповідав, що до Істапа приїхав посланець з-за Колими і привіз йому нового листа. В листі писалося:

"Навесні почнеться війна. До орочів повернуться царські начальники. Всіх, хто підтримуватиме радянську владу, будуть убивати".

Новина вмить облетіла гори. Плакали жінки, сумно кректали старики, мовчала похмуро молодь. А Істапові родичі день у день їздили по юртах і розповідали новини, загрожуючи всім, хто підтримуватиме червоний закон.

Похиливши голови, сиділи Ілля, Гаврило і Чакар. Щось страшне насувається на їхній мирний край. Що робити?

Це питання виникало у кожного, але відповіді на нього не було. От коли "б усі наймити були одностайні! Але... люди бояться.

Ілля нахилився до дружини і гладив її довге чорне волосся:

— Нічого, не турбуйся... Про мене не турбуйся. Тільки видужуй.

Раптом знадвору почулися чиїсь обережні кроки. Всі притихли.

— Знов якісь новини! Знов якесь лихо! Чи, може, хтось хоче підслухати, про що говорять у юрті?

Кроки пролунали голосніш і спинилися біля самої юрти.

Потім відхилилась завіска-двері і чиясь рука кинула в юрту окіст оленячого м'яса. Рука зникла, і кроки швидко стали віддалятися.

— Не вивелися ще добрі люди в горах, — промовив Чакар.

Ілля пригадав сьогоднішню розмову з Кузьмою і сказав:

— У нас є товариші, які нас завжди підтримають.

У юрті враз стало затишніше, ніби навіть посвітлішало. Вчинок невідомого подавав надію наймитській сім'ї.

А другого дня нова чутка: скоро роздаватимуть зброю тим орочам, які твердо стануть на захист "білого" закону.

Юра слухав ці розмови, і його серце стискувалось то від страху, то від обурення. Він бачив, що тут, у горах, наростає щось загрозливе, вороже всій його істоті. Але що міг зробити маленький хлопчик?

Ночами, лежачи з Мачею у хутряному мішку, він думав над цим питанням. Що повинен зробити піонер, коли бачить, що готується підступна зрада проти радянської влади? Очевидно, повідомити насамперед тих, кого треба: сповістити про заколот у район.

Юра поділився своїми думками з Іллею:

— Давай поїдемо на лижах до райцентра. Я добре навчився ходити на лижах, не відстану від тебе.