Правда Кобзаря - Барка Василь

Свій ідеал — "І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буле син, і буде мати, і будуть люди на землі", — Шевченко стверджував як ідеал вічний і абсолютний: без відступу від нього в довгочасні сокмря-ні заміни на дорозі до майбутности і без поступок з його повного значення. І якраз Шевченко, передусім ісповідпик цього ідеалу, є справжній

Шевченко — як мислигтель, як поет, як громадя-особистість.

В радянський час цей справжній образ поета змінюється на образ сокмрянмка передусім, і в цьому полягає найбільша неправда про Кобзаря. Бо замісто першозначної дійсної характеристики його ставлять другозначну, теж дійсну, але підрядну і залежну від першої.

Шевченко є ісповідник євангельського ідеалу любови між людьми, як братами: і до початку сподіваної боротьби з сокирою, і під час неї, і після неї і над нею всією, раптовою і дочасною, в його заповітах. Цей ідеал любови, згоди, замирення, злагоди становить джерело світла в цілому світогля-довому небі поета: небі християнської віри — з безкінечною могутністю і рятівничою дією Божого провиду.

2. Закон і карні провгсгря

На нашій землі, через царів та інших катів "він-чанних", цей ідеал страшно порушено і, замісто можливого життя в добрі, створено пекло для людей. Шевченко, вірний своєму ідеалові, весь час попереджує і закликає катів людських — схаменутися! відсторонитися від зла, що вони діють. Немає в нього тієї демонічно зломстивої ненависти убивників, що лягла в основу всього вчення комуністів про клясову боротьбу. Навпаки, в нього — ніби відблиск праведного гніву пророків, які кликали до покаяння і відвороту від зла, попереджуючи про кари за впертість в непослухові. "Кобзар" пройнятий духом саме такого гнівного, але нади-ханого любов'ю до всіх, остереження: на відміну від зміїної ненависти в клясововорожостях, яка не знає ні змилування, ні навіть людської мови до намічених противників, тільки вбивства, без вигляду на припинення їх.

Тут дві зовсім, зовсім різні концепції боротьби. Одна, Шевченкова, — принципово проти всякого зла: і в противників, і в себе самого; а друга: з своїм злом і через нього — проти зла свого ворога. Московську сокиру від цієї другої концепції підкидають Шевченкові. Але це не його річ! — вона чужа йому і еороэка. В нього була сокира власна, з України, з "Холодного яру". Зовсім інша. Без демонічного тавра і не отруєна лезом у зміїному яді марксизму.

Ось, Шевченко остерігає своїх противників, говорячи до шляху в "Холодний яр":

Де ж ти дівся, в Яр глибокий

Протоптаний шляху?

Чи ти заріс темним лісом,

Чи то засадили

Нові кати? Щоб до тебе

Люди не ходили

На пораду: що їм діять

З добрими панами,

Людоїдами лихими,

З новими ляхами?

Не сховаєте! над Яром

Залізняк витає

І на Умань позирає, Ґонту виглядає.

А далі — всовіщення і остереження, з надією, що схаменуться і перестануть коїти зло, послухавшися доброго слова, проказаного їм для їхнього ж порятунку: це мова, неуявима в жодному викладі клясоворожих теоретиків.

Не ховайте, не топчіте

Святого закона,

Не зовіте преподобним

Лютого Нерона.

Не славтеся царевою

Святою війною,

Бо ви й самі не знаєте,

Що царики коять.

Шевченко, як мудрець і провідник, відчитує всіх, що засліплені злом. Умовляє їх і велить покинути злочинства, — вернутися до людяного ладу, жити по святому закону, обов'язковому на світі. Картає їх:

Ви — розбійники неситі,

Голодні ворони,

По якому правдивому

Святому закону

І землею, всім даною.

І сердешним людом

Торгуєте?

В доброму порядку пророчої мови надходить остереження:

Стережіться ж, Бо лихо вам буде, Тяжке лихо ... Дуріть дітей І брата сліпого, Дуріть себе, чужих людей Та не дуріть Бога.

Попереджено, що можна хитрими і злими вчинками оманити всіх людей, але то ще не буде перемога, — не треба і празникувати, бо всім володіє Вседержитель, який розлагодить підступи в час сповидного торжества злодіїв з ними.

... В день радості над вами Розпадеться кара. І повіє огонь новий З Холодного Яру.

Всюди з "Кобзаря" гримить пророчий голос всо-віщення для "губителів", голос намови, зверненої до них: схаменутися! і стати людьми; їм дано можливість стати зовсім іншими, ніж були. Скрізь в Шевченка перша мова до них звучить без ненависти і клясоворожости, яка характеризує теоретиків невідворотно замисленого убивства. Зовсім ні! — тут першою мовою є звертання того, хто має жаль до ворогів і має любов на дні серця і тому бажає просвітити їхні замрячені злом душі, щоб порятувати їх. Це є перший зміст, основний і найглибший, в ставленні Шевченка до ворогів. Тільки тоді, коли немає надії на доброхітний відворот злоначина-ющих від їхнього напрямку, вже повинна діяти Божа сила, що спиняє, і про це молиться Шевченко. Він потім ставить перед очі ворогів всю підсудну ваготу їх переступів і погрожує карою, передусім — чорній могутності, яка перегороджувала шлях і руйнувала оспіваний порядок життя; обертала життя в зримість лютого пекла. То "царі з міністра-ми-рабами" і доїжджачими; "псарі з псарятами" і "раби з кокардою": весь понурий збір протистояв "святому законові" і заповіді любови, що несуть "незримії скрижалі".

Зла потужність, на чолі з "безбожним царем", хоч одурить, подужає, замучить всіх, але над нею "крикне кара невсипуща". Вона передвістила ся з височини "огнем, кривавим пламенним мечем", що нагадує двогострі промінні мечі в небесного собору. Палючими вістрями "нарізані на людських душах" злі переступи, і кара близько. Визначена від вищих сил, з таємничої сфери, над всією людською могутністю, якою володіють "самодержці", проголошувані "святими ідолами". Діє кара, мов блискавка, і ніхто з "лукавих чад" не відклониться і не втече. Нікого з них не спасе їх "п'яний цар". Нікому не дасть вона сісти верхи до втечі. Всіх їх настигне. Це — возмездя богоненависній могутності, що втілила в собі нерозкаянний демонізм зла, назавжди ставши проти неба в своїй гордині. Кара в "Кобзарі" дожидає, ніби одна попередня блискавка перед грозами Страшного Суду, і образ її приходить від пророків. Також сам патос передві-щення кари в Шевченка нагадує священний гнів гебрейських ясновидців. Після них мало хто в письменстві народів з такою силою висловив запал справедливого возмездя, як Шевченко. Пройшло століття, а огнедишна гора, відкрившися в "Кобзарі", діє з вірною дужістю досьогодні, грозячи судною катастрофою, відплатою за безумства не-відкаянних злочинів.

Віщування і описи кари, присудженої самодержавству, як новітньому Вавилону, повинні отями-ти всіх, що "похилилися" йому в виконавці під рукою "лакеїв" в золотій оздобі і панів "препоганих". Або схаменутися, або кара і їх викорінять.

Якщо в надсвітті вона мас символічний образ огненного меча, то в житті суспільному один з її звичайних знаків — сокира, якою треба будити волю.

А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить Та добре вигострить сокиру — Та й заходиться вже будить.

Крім сокири, в "Кобзарі" згадано: ніж і покарання, коли "розігнуть, розірвуть, рознесуть" чи повісять, одвівши царів до ката; чи — "постинають" "короновані глави".

3. Сім'я-вітчизна

В найгірших між найгіршими "недолюдах" Шевченко бачив можливість нової людини і пробуджував її, звучи до братерської любови. Шевченко — провісник моральної перемоги, який кликав до бідродоження всіг, навіть найзапекліших ворогів: раніш від всякої сокмряної дії, і в цьому докорінна різниця його світогляду: християнина, як гуманіста, — від всієї концепції московомарксизму. В пое&гі "І мертвим, і живим і ненарожденним" Шевченко звертається до ворогів, як до своїх збе-зумілих дітей:

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають, —

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Сгсиіенггг>ся, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай ітихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

Шевченко, дожидавши громадської волі для України — такої, як в демократіях Заходу, ставився з великою відразою до простацького пересадження закордонних ідей на вітчизняний ґрунт і до сві-тоглядової "чужоїдности", при старому злі. Справжня воля, це та, що здобувається в своїй вітчизні, через визволення її від чужої кормити. Передусім звільнити Україну від ярма москалізму, тоді встановиться воля; а з домашніми "кокардниками" народ дасть раду.

В своїй хаті своя й правда, І сила і воля.

ДЛЯ Шевченка визволення України з "тюрми народів" — з російської імперії, є "питання всіх питань" громадських; бо до замкнення в тій тюрмі була на батьківщині козацька воля, — її між мурами імперії задушено і немає можливости там відновити. Тому тільки вихід всієї вітчизни звідти: до самостійносте держави, до незалежности України як нації і країни, для життя в "своїй хаті", становить єдину і справжню передумову волі. Тільки в "своїй хаті", над якою немає чужоземних володарів, залровадників кріпацтва чи іншого рабства, можна волю для всіх громадян і суспільства забезпечити в цілому: на основі "нового і праведного закону", на основі "святого закону", який своя сім'я в хаті ствердить, без омани і руйнування, по-кріпачення і насильства, чинимого загарбницькою силою з півночі або інших кінців землі.

Шевченко дуже добре розумів, що жодне "революційне визволення народної маси" нічого не дасть, доки вся Україна, як рабиня, перебуває в чужій колоніяльній імперії, кожен уряд якої, — від роз-пипаїтелів, Петра І і Катерини II і далі, без краю, — е двигун потужностей, що творять, запроваджують і підтримують в Україні різного роду зло і рабство.

Він ставився з відразою до безґрунтян, пропаґаторів "чужоїдства", бо вони під приводом шукання волі і перенесення її з "чужого поля", тільки засліплюються підмінами правди і затемнюють інших, замість того, щоб здобувати справжню волю через виведення України з імперського рабства 5 віднову незалежности "своєї хати".

Набравшися чужодумности, безвірної і нежиттьової, забувці "своєї хати" страшенно горді в атеїзмі і всезнайстві.

Немає й Бога, тільки я! Та куций німець узлуватий,

Дивна яснозорість поета! Про безвір'я і чужого мудрагеля з ним, склав пророцтво, що здійснилося. Справді ж бо, вся "діяматчина" е "куца" і "узлу-вата", з погляду святих правд "Кобзаря".

Шевченко різко остерігає тих духовних "чужо-їдців", що з богозневажною теорією хиляться, "як і хилились" — слугами імперського злодіяння і харцизами.

І знову шкуру дерете

З братів незрячих, гречкосіїв ...

Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде.