Правда Кобзаря - Барка Василь
Хоч виросли крила для свободи, і міг летіти, але без знання про спромож-ніс№ і без попереднього прозріння через свою власну вільну думку, всі можливості — ніщо. Ярема, невільник особистою думкою, мусів гнутися в рабстві. З дограничною чіткістю і вірністю тут означено, що вільна особиста думка в кожної людини є ключ до визволення всього суспільства. Без неї вкорінюється кріпаччина. А зверху кокардяні теоретики, звичайно, крикнуть про непотрібність, "ворожість", "чужість" і "підкинутість" думки про свободу окремої душі.
Всі першорядні мислителі світу бачили найбільшу цінність особистої волі — виразно, як і Шевченко. Його однодумець Герцен, можливо, най-видатніший борець за свободу в її повному захід-ньому понятті, якого дала Росія, в 1849 році писав:
"Свобода лица — величайшее дело, на ней и только на ней может вырасти действительная воля народа".
Сказано, як з альґебри виписано! — з ясністю доглибною, ніби в поезіях Шевченка.
Передбачено навіть, що декотрі теоретики стануть відбирати право на особисту свободу, кажучи: то побачимо колись, "зазираючи в омріяне майбутнє, де не буде" і т. д., ніби сам Шевченко гадав так. Ні, не так! Він хотів реальної свободи для кожної особистости — негайно, і робив найбільші заходи, щоб якнайскоріше викупити з неволі своїх рідних. Подібно до Шевченка також і Герцен вимагав негайного повернення свободи кожній уярмленій особистості. Про відкладання цієї найбільшої справи в "омріяне майбутнє" він писав, як про обманний викрут. Бо знав, що "цель безконечно далекая — не цель, а, скороее, увертка"; і що "цель для каждого поколения — оно само".
Герцен передбачав також пограбування свободи, прикрите "соціялізмом", і попереджував про нього, сто років тому!..
"Социализм, который хотел бы обойтись без политической свободы, непременно выродился бы в са-момодержавный коммунизм, в новую барщину" (підкреслюємо, В. Б.).
Це — геніяльне передбачення того, що сталося в СРСР, а в найтяжчій формі на Україні. Обидва провидці, Шевченко і Герцен, передчували панування "грядущих тиранів", і вказували на передумову його: знищення політичної свободи людини. Що поет ставив перед очі в живих уявленнях, говорячи про майбутніх "розпинателів народних", на яких його дума повинна впасти "огнем-сльозою", те мислитель охопив точною формулою соціології: про "самодержавний комунізм", який здійснився диктатурою ЦК КПРС і її вождя, з "барщиною" в кріпацьких колгоспах. Перечислимо декотрі характеристичні прикмети комуністичного самодержа-в'я:
1) фізична ліквідація, в повному людському складі, і заборона відновлення всіх партій, крім однієї — носія і "оплоту" самого самодержав'я: воно терористичною однопартійністю включається в розряд фашистських режимів;
2) масові вбивства інакомислячих або обернення в невільників — через систему концлагерів, що, після однопартійности, становлять другу найхарактернішу ознаку кожного фашизму при владі;
3) панування доктрини з великою ненавистю (КЛАСОВОЮ, ідеологічною, національною), як третя ознака всякого фашизму, що наслідком її загинули багатомільйонні шари населення і цілі неросійські нації: балкарці, карачаївці, інгуші, калмики, кримські татари; диктатура цієї доктрини в духовному житті — з забороною всіх інших світоглядів і філософських шукань, як також вільних шукань наукової істини в гуманітарних ділянках; панування реакційної софістики діялектичного матеріялізму.
4) автократична влада партійного вождя-фюрера і оракула доктрини, як четверта прикмета фашизму;
5) типово фашистська заміна загальноприйня-
тих моральних основ суспільства відносними наста-
новами диктаторської партії і її доктрини (в гіт-
лерівському нацизмі — ніцшеанська мораль "над-
людини", якій все дозволено, а в самодержавному
комунізмі — "клясова мораль": теж все дозволено,
коли на потребу комунізму);
6) подібно до фашизму нацистів, підкорення юриспруденції і всього правосуддя — одній меті: збереження влади правлячої партійної верхівки;
7) фашистсько-режимна замкнутість устрою, при якому громадська опінія цілковито перекреслена, як нічогість, і всі справи, включно з життям і смертю мільйонів, вирішуються тільки в вузькому і закритому колі тоталітарно-партійної "еліти";
8) характерний для кожного фашизму зверх-
розвиток "робітничої" і взагалі "трудової" демаго-
гії, при цілковитому знеправленні самого робітництва і трудового селянства і їхніх організацій;
9) неодмінна прикмета всіх фашистських урядів:
ненависть і презирство до мислячої інтелігенції,
що зберігає принципи справді народнього світогля-
ду і етики, — масові і жорстокі розправи над цією
інтелігенцією, упослідження і утиски з драконячою
цензурою і переслідуванням її вільної творчости;
10) фашистсько-бюрократичний культ диктаторської держави, супроти якої народ "ніщо" ("шеве-леніє тараканов", як любив висловлюватися генералісимус); замісто правила, прийнятого в цивілізованих країнах: держава існує для народу, заведено протилежний, червонофашистський принцип комуністичного самодержав'я: народ, як худоба, існує тільки для держави; він перед нею має всі зобов'язання, а вона перед ним — жодного;
11) прикметна для фашистських олігархій деморалізація і загнивання верхівки, її паразитація серед розкоші і свавілля; гризня в розгрі інтересів ("пауки в банці"), обригування повержених, постійні "чистки" з кривавими лазнями, перетрусками і розгонами, проголошеннями про ворогів і наступним "обмиттям ефіопів";
12) деградація духової творчости 1 преси до ролі одного з інструментів для партійної політики — процес, неодмінний при кожній фашизації культурного життя;
13) створення атмосфери загального страху, недовір'я, підозри, при найширшому розвитку і культі шпигунства і провокації, з тяжіючою, мов гробова тінь, на всьому суспільстві — владністю тайної політичної поліції (на взірець "охранки"), з безперервним терором, як методою суто фашистського урядування;
14) улюблена всіма фашизмами перевага мілітаристичного настрою і культу збройної сили з мрією про панування своєї диктаторської системи над цілим світом: для ніби то месіяністичного призначення в історії всього людства, і назверх прикриття цього гаслами про мир, що особливо любив розігрувати нацистський фюрер;
15) проголошування переваги однієї нації, як основного носія тоталітаристичного строю і резервуару його сили (в гітлерівців — вищерасовість німців, в комуністів "старшість" росіян), одночасно приниження і подавлення, нищення і національне знебарвлення залежних народів;
16) маскаради виборів з однопартійними списками, винайдені фашистами, коли нема між ким і ким вибирати;
17) загальний духовий примітивізм керівної кліки і вождя-фюрера: характеризує кожний фашизм без винятку;
18) зневага до віри в Бога і самих віруючих людей; заміна її парарелігійним культом вождя і сві-тоглядової доктрини в комуністів, старогерман-ськими мітами в нацистів.
З надмірністю справдилося провістя Шевченка і Герцева про прийдешню тиранію: якраз тому, що більшою мірою, ніж вони гадали, позбавлено людину її особистої свободи. І якщо теперішній вождь, виступаючи в Тбілісі, під час сорокаліття совітчини в Грузії, проголошує, що в СРСР існує найбільша свобода і демократія, то це, як дві краплі води, нагадує запевнення вождя південноафриканського племені Баротселенд. Той 'правитель сказав представникові Заходу: мовляв я — непохитний прибічник свободи і демократії, і тому завжди довідуюся в своїх дорадників про бажання народу.
— Зараз покажу! — промовив вождь і ляснув долонями.
На той знак шість чоловік на животах уповзли в приміщення і в таких позах застигли біля ніг вождя, на невиразиме здивування присутнього посла.
— Чи щасливий мій народ? — спитав вождь. Всі дорадники, розпластані на животах, враз зачали широко всміхатися і наввипередки говорити про задоволення вільного народу.
— Ви ж бачите! — сказав вождь і знов ляснув долонями, — тоді всі шестеро, усміхнені, відповзли на животах за двері.
Теоретик "Літературної газети" має дані зайняти місце бригадира: на чолі тих дорадників.
Без свободи особистости, можливі і справді створюються страшні моральні рабства, навіть для націй, що цілковито звільнилися, за висловом Л. Но-виченка, в "масі" своїй — від "ярма" і "гніту". І не тільки зажили без "ярма" чужоземних переможців і своїх панівних кляс, зокрема "реакційної буржуазії", але навіть запанували над іншими народами. Це — німці III Райху як суверенна нація. Але громадянин цієї народної збірноти, панівної на багатонаціональному Заході, був позбавлений особистої свободи думки і вислову, опозиційного до гітлеризму. Позбавивши права вільного вислову незгоди, того громадянина, разом з іншими, нацисти завели в морок шовіністичної гордині і підбою. Тільки після чорної катастрофи-поразки в війні, німець вибився з трагічного становища і вернув відібрану особисту свободу думки і слова як громадянин демократичного суспільства, 1 то не скрізь, а в самій західній частині вітчизни. Коли звільняють "масу", без свободи особи, стаються страшні речі; наприклад, також з росіянами як нацією. Вони і досі в неволі омани свого домінуючого становища при червонофашистському режимі, що спрямований проти неросіян, позбавлених національної незалежности. Одночасно ж і самі терплять, як народ, від того червоного тиранства, що потішає їхню гордість. Це дике становище не могло б зберегтися при свободі особистої думки і вислову: змінилось би під критикою від виразників народної опінії.
В редакції "Літературної газети" теоретики всміхнуться, мовляв — вигадка про затиск особистої думки. Але з ними незгідний, хто б вони подумали? сам теперішній вождь. Він на XX партійній валь-пурГієвщині дістав анонімну записку, в якій було запитання: — чому ви мовчали при всіх злочин-ствах покійного "генералісимуса"? Вождь сам спитався з трибуни: хто подав записку? Мовчання. Він ще двічі повторив оклик, і знов — тиша німа.
Після павзи він підсумував справу так: — боїтеся сказати? — я теж боявся.
Отже, сказав не про "маси", а про своє "я": однаково, як тепер бояться, так він боявся особисто;
його особисто застрашувало до згоди з кричущими злочинствами. Він коїв їх на посаді партсатрапа в УРСР, а там всі інші особг{сго боялися його: як він — "генералісимуса".
