На крилах пісень - Леся Українка

У виданні 1904 р. після 13-ої строфи (останній рядок «Що має гучно в світі залунати») вилучено три строфи:

Тут наступила чорна тьма без сонця,

Я в розпачі ламаю руки, плачу,

Богиню кличу... Коли се з віконця

Я бачу світло, ясний промінь бачу!

Той промінь думки просвітив нездольні,

Ще хвиля - й світ весь затремтить від гуку,-

Зрадіють всі невільники бездольні...

Та що се нагле затримало руку?

Ох, я ж загинуть маю!.. І від страху,

Від жалю розум наче хмари вкрили,

Як тяжко! Моє серце повне жаху:

Умру без слави, навіть без могили!..

Сон літньої ночі.- Вперше надруковано у зб. «На крилах пісень», 1893, с. 35-36, з посвятою М. Ставиському. Автографи: ф. 2, № 11, с. 72-74; ф. 2, № 747, с. 20-21. Дата автографа (ф. 2, № 11): 1892 р.

Сонет.- Вперше надруковано у зб. «На крилах пісень», 1893, с. 36. Автограф: ф. 2, № 747, с. 42. Дата за автографом: 4 листопада 1890 р.

В автографі закреслена інша редакція вірша:

Дивлюся я на смерть натури, і благання

Я посилаю доленьці своїй,

Щоб і мені дала кінець такий,

Щоб я була спокійна в час конання.

Ніхто щоб не почув тоді мого ридання.

Та й по мені не мають сльози лить,-

Сама в собі я буду жаль носить.

О доленько моя, сповни моє бажання!

І так наш світ повитий горем та журбою,

Нехай ніхто не плаче по мені,

Нехай не засмучу нікого я собою.

Нехай побачу я в смутні для мені дні

Утіху щирую та усміхи ясні.

Темноти й смутку досить і в труні!

На роковини Шевченка.- Вперше надруковано у зб. «На крилах пісень», 1893, с. 37-38. Автограф: ф. 2, № 747, с. 15-16. Датується орієнтовно 1889 р.

«Скрізь плач, і стогін, і ридання...» - Вперше надруковано у зб. «На крилах пісень», 1893, с. 38. До видання 1904 р. поезія не ввійшла. Автографи: ф. 2, № 11, с. 25; ф. 2, № 747, с. 45, Дата автографа (ф. 2, № 11): 1890 р. Подається за першодруком.

До натури.- Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1889, № 8, с. 133, під заголовком «До природи». Автографи: ф. 2, № 11, с. 25, та ф. 2, № 747, с. 45. Датується орієнтовно за першодруком 1889 р.

Вечірня година.- Вперше надруковано у зб. «На крилах пісень», 1893, с. 38. Автограф не зберігся; авторизована копія: ф. 2, № 747, с. 19. Датується орієнтовно 1889 р.

Завітання.- Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1889, № 2, с. 25. Автограф: ф. 2, № 746, с. 10-11. Датується 1888 р. на підставі листа Лесі Українки до брата Михайла Косача, написаного на початку жовтня 1888 р., де про «Завітання» («Геніїв») говориться як про закінчений твір.

На давній мотив.- Вперше надруковано у зб. «На крилах пісень», 1893, с. 41-43. Автографи: ф. 2, № 11, с. 5-7, без заголовка; ф. 2, № 747, с. 26. Дата автографа (ф. 2, № 11): 20 марця 1890 р.

Пісня («Чи є кращі між квітками...»).- Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1888, № 16, с. 261. До видання 1904 р. поезія не ввійшла. Автографи: ф. 2, № 746, с. 3, та ф. 2, № 747, с. 26. Датується орієнтовно за першодруком 1888 р.

В обох автографах закреслена друга строфа (останній рядок першої строфи «Та над молодії»):

Цвітуть квіти веснянії,

Швидко й посихають.

Мої літа найкращії

Марно пропадають!

Подається за збіркою «На крилах пісень», 1893, с. 43.

У путь.- Вперше надруковано у зб. «На крилах пісень», 1893, с. 44-45, з підзаголовком «На мотив Шумана» та приміткою «Wanderlied. Schumann Pianoforte-Album». Автограф: ф. 2, № 743, с. 60-61. Датується орієнтовно 1891 р.

Остання пісня Марії Стюарт.- Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1888, № 24, с. 405, під заголовком «Прощальна пісня Марії Стюарт» з авторською приміткою: «Сонет сей написала славутна безталанниця Марія Стюарт, сидячи в темниці, 1586 р. 22 листоп[ада], після того, як дізналась, що смертний вирок її вже підписаний жорстокою сперечницею Єлизаветою. Чулая лебединая пісня Марії, зложена в таку хвилину, дивує ще більше штучною літературною формою сонета».

Автографи: ф. 2, № 746, с. 7, та ф. 2, № 747, с. 61. В автографі № 746 підписано: «Переложила Леся Українка» і в останньому рядку сонета «Хай буду я щаслива там, у іншім краю» слово «там» підкреслено.

Хоч сама поетеса зазначила, що це переклад, у двох прижиттєвих збірках вона помістила вірш серед оригінальних творів. Так він публікується у всіх наступних виданнях.

ПОДОРОЖ ДО МОРЯ

Вперше цей цикл із дев’яти віршів надруковано у зб. «На крилах пісень», 1893, с. 49-56, з посвятою сім’ї Михайла Ф. Комарова. Автограф: ф. 2, № 747, с. 31-43. Дата автографа: 1888 р.

Готуючи видання 1904 р., Леся Українка зробила скорочення у кількох віршах циклу з метою усунення розволіклості, мінорних рефлексій і настроїв, які не відповідали її поглядам на новому, вищому етапі творчого розвитку. У п’ятому вірші циклу «Великеє місто. Будинки високі...» вона опустила три заключні строфи (після рядка «Незлічені світла сіяли»):

В широкім просторі губилося око,

А думка питала,

Де щастя шукать вона мала,

Любові й надії - у небі високо?

Чи в морі спокою б шукала?

Ні думко! даремне в світовім просторі

Притулку шукати,

В безодню дарма поринати;

Любов і надія не