Листя землі - Дрозд Володимир

І до пізньої ночі тренувався Нестірко, намагаючись сміятися басовито, розкотисте, лунко.

На виставу Нестірко позичив у Левка Жили його червоні, кавалерійські штани — галіфе. І накидку зшив собі із червоної ситцевої скатертини, якою застеляли стіл у клубі під час урочистих засідань. Напередодні пішов він на скотомогильник за селом і знайшов у сухотрав'ї коров'ячі роги з частиною вибіленого дощами та вітрами черепа, приладнав їх собі на голову, прив'язавши мотуззям. Для Левка Жили, що мав зображати отця Олександра у пеклі, зробив він із консервної банки і дроту кадильницю, наповнив її сухими кінськими ковтюхами. Чималого, на дюжину відер, казана привіз із цегельні, у ньому за старого режиму варили баланду для литвинів, які наймалися на літо возити тачками цеглу. Усе продумав і організував Нестірко. І пройшов би захід на належному рівні, хай і перед порожньою залою, якби не безвідповідальність заслуженого кіннотника Левка Жили. Бо опівночі він уже ледь тримався на ногах, розговляючись горілкою, і верз на сцені, що в голову п'яну приходило, кидався на Сатану в атаку, вимахуючи кадильницею замість шаблі. І нізащо не хотів сідати в казана пекельного, а коли Бомба та Цмокало, що зображали чортів, з розцяцькованими сажею тварями, таки сунули його в казан, висипав на себе із бляшанки тліючі ковтюхи і висловився на усю залу такими загогулистими матюками, що молоденькі учительки демонстративно затулили вуха долонями. Але завершилася вистава організовано, оптимістично, як і належиться — колективним співом "Інтернаціоналу". Заспівував Сатана із чортами, присутні у залі звично підхопили пролетарський гімн, дисципліновано підвівшись із лав, а мироїди вужами виковзували з казана на сцені і повзли за лаштунки, так придумав Нестірко.

Коли одспівали "Інтернаціонал", уже дніло і всі розбрелися по хатах — розговлятися. Лише Бомба та Цмокало залишилися із Нестірком, вони ще з вечора запаслися пляшкою самогону та кільцем ковбаси, не свяченої. Та ще Левко Жила, уже нарозговлявшись доста, хропів у кутку боковушки. І не хотілося Нестіркові знімати із себе убрання Сатани, так не хотілося, ніби приросло воно до тіла його разом із коров'ячими рогами на голові. І мовив Нестірко до помічників своїх бойових: "Допивайте своє пійло, якщо без нього не можете боротися за повну перемогу соціалізму, і підемо, як були на сцені, до церкви далєй воювать із релігійними пережитками, бо мало пакульців було в клубі і ще не охоплені широкі пакульські маси нашою агітацією". І допили вони горілку, залишивши на денці для Левка Жили похмелитися, коли прокинеться, закусили ковбасою і попішкували втрьох на гору, до церкви. Нестірко прихопив із собою кадило-бляшанку, роздмухуючи дорогою ковтюхи кінські, аж шкварчало, пахкало вогнем і смерділо на всю вулицю. А отець Олександр із поштом своїм і хористами уже з церкви вийшов і ступав між рядів, паски і всі інші дарунки землі освячуючи. І блимали свічки на дужках кошиків, церкву зоряним вінком обіймаючи, а на небі зорі вже гасли, і жевріли небеса рожево, а в дзвони ще не дзвонили.

І стояв Нестірко на високому ґанкові церковному у червоній накидці із клубної скатертини на плечах, у штанах червоних, кавалерійських, у Левка Жили позичених, із рогами на голові, а Бомба і Цмокало, чортами вбрані та підмальовані, опліч секретаря свого комсомольського. І вимахував Нестірко бляшанкою консервною, роздмухуючи ковтюхи кінські, що сморідним димом дихали, і казав до людей, які зійшлися паски святити: "Ходіть, товариші і товаришки, собі додому і їжте, що своїми руками виростили на землі, совітською владою дарованій, од панів та куркуляк одібраній, їжте без посвячень та молінь. Бо піп тольки водою колодязною покропить, віником над вашими кошиками помахає, а добром вашим лантухи свої наповнить, а церковний староста і дяк завтра вашими пасками свиней своїх годуватиме. Не воскрес Христос, бо й не було такого чолов'яги ніколи, то усе брехні учорашніх експлуататорів і їхніх найманців — попів. Бо яни хотіли, аби ми були рабами їхніми, на них спини гнули, а Бога вигадали, щоб легшей нашого брата, босака, до землі гнуть, у гній мордою тицять. А якщо й був калі Бог, його давно товариш Сатана ліквідував, бо Сатана — істинний революціонер і сіяч пролетарських ідей у всесвітніх масштабах. І скоро ми революцію звершимо на усіх навколишніх планетах, і замайорять над ними прапори червоні, кольору пролитої у боротьбі пролетарської крові. А місця Богові ніде не буде, ні на небі, ні на землі, ми ліквідуємо остаточно Бога як клас. А хто у сеє не вірить, хай прийде до клубу і послухає радіо, що його нам шефи військові подарували: Бог — німий, а радіо — яно говорить до людей і удень, і вночі і правду каже про нашу жисть, а не бреше, як піп у церкві…"

Так він випльовував у натовп, що з язика сковзувало, але пристрасно, з вірою в богів нових, земних. Ніколи ще стільки озлості на Бога і служителів церкви християнської не клекотіло в його молодих грудях, так правдиво переймався Нестірко роллю Сатани, яку виконував у виставі. А Бомба й Цмокало побіля нього кривлялися чорними, у сажі, тварями і витанцьовували п'яно на сходинках церковного ґанку. Віруючі набожно хрестилися, хапали кошики з пасками і відступали подалі від Сатани та хвостатих помічників його. Молодші, хто прийшов до церкви, бо так годилося, так велося здавна, реготали з розквецяних сажею Бомби та Цмокала, із Нестірка з рогами на голові. Дітвора, яку в школі навчали шанувати вождів і начальників, а не Бога, раділи несподіваній розвазі і вигуцували разом із чортами. Зоряний вінок навколо церкви розірвався, свічки гасли, натовп юрмився навколо ґанку, галасував і вимагав покликати церковного старосту, аби той навів лад. Тоді зійшов на ґанок учитель Микола Гриневич, він щороку приїздив тепер до Пакуля із Мрина, на свята великодні, підступив до Нестірка і мовив голосом співчутливим: "Добродію Волохач! Я знав батька вашого, пристрасного революціонера, який вірив у соціалістичне майбутнє нашого суспільства і головою наклав за свою віру. Але певен я, що батько ваш, хоч був людиною, повторюю, пристрасною, нізащо не дозволив би собі чи комусь іншому ображати щирі, хай у чомусь і наївні почуття віруючих. Сподіваюся, що ви, добродію, не розумієте самі, що нині творите. Сатана традиційно уособлює усе зло світу цього. Невже ж нова влада відстоює зло, а не добро і справедливість? Не ганьбіте владу, яку представляєте, не позорте пам'ять батька заслуженого, себе і честь свого роду, зніміть оцю машкару сороміцьку та ідіть геть від храму святого. Залиште людові, вимученому війнами і соціальними колотнечами, хоч ці маленькі радощі духу…"

Дак зробилися туточки очі Нестірка колючими та злющими. У млі досвітковій запалали яни двома червонястими фарами, як у тракторі. Я біля ґанку стояла і все теє бачила й чула.

Дак наче полум'я багряне з них вихоплювалося з очищ його язиками довгими, вогняними і лоба йому між ріг коров'ячих лизало. І одхрещувалися люди, що довкола юрмилися, од Нестірка, од вогню того, як од сили нечистої, пекельної.

І мовив Нестірко до учителя Миколи Гриневича, що і його колись навчав: "Ти, гниль інтелігентська, панок — чий, не знаю, декольки год вугли обтирав у Польщі чи Німеччині, ти, прихований шкідник, петлюровець і націонал-фашист, ти, сучка, мого батька не зачіпай язиком своїм троцькістським. Мій батько не вимолював місця для себе у царстві небесному, стоячи на колінах, перед дошками, п'яними богомазами мальованими. Мій батько, солдат революційного руху, молодим на смерть свідомо пішов заради світлого майбутнього усього пролетарсько-бідняцького людства. А ти хочеш, щоб я відступався від батькової справи святої і здавав ідейні позиції агітпропам глитайським — священикам та дячкам! Ми в кривавих битвах класових усі контрреволюції світові перемогли, буржуям і поміщикам носцика під зади їхні жирні дали, аби трудовий народ став господарем на своїй землі і побудував світлий соціалізм і майбутній комунізм в абсолюті. І останніх буржуйських прислужників чи то в ризах чи в камізельках, як на тобі, панський наймите, ми в баранячий ріг зігнемо. Тепер ти повністю розкрився, тепер ми бачимо, чому і як ти навчаєш студентів із робітничо-селянської кляси. Тікай, добродію петлюрівський, одкуль прибув із буржуйським завданням шкодити молодій радянській владі, тікай до своїх закордонних хазяїв. Бо скоро ми усіх отаких, як ти, кинемо у мішки, як котів шкідливих, та з каменями — у воду, на дно, на харч рибам та ракам!.." А Бомба додав із-за плечей Нестіркових: "Ноги за плечі і тікай, гнида контрреволюційна, покуль я не згадав, як ти мене у школі по пальцях лінійкою арихметики навчав. І без твоєї поганої арихметики, щоб ти знав, я нову, світлу жисть достойно будую…"

Дак після злих слів сих учитель Гриневич скоренько — за спини людяцькі та й загубився у юрмі. Бо уже йому непереливки і в Мрині було, у тому інституті, де йон на учителів молодьонків навчав, уже на нього активісти косо дивилися і згадували, що й Петлюрі йон у тодішніх газетах підтакував, і у всіляких українських зібраннях участвував, і був за Україну душею і тілом. У двадцять першім годі йон людність пакульську од голодної смерті порятував, про що навіки записано пам'яттю народною до Книги Днів. А зник вскорі, нібито десь у польській стороні перебував. Тади якось що повернувся, аби освіту в Україні, уже совітській, ладнать. Тольки ж не вельми йому давали ладнать тую освіту, інші ладначі у моді стали. І тривожився йон за жисть спою, жить кожна людяка хоче, скольки б годків яна не милувалася світом, тривожився, бо такеє уже починалося нанколо, що ніякий язик про теє не розкаже сповна.

І недаремно тривожився він, учитель наш дорогий, бо ще й мене він трохи навчав і хоч трохи світу вищого, духовного переді мною темною, дитям селянським, відкрив, бо я і на учительку сяку-таку вивчилася, а тади хоч і тяжке життя було, багатьох пакульців у люди вивела, щоб не крутили хвости волам колгоспним, а грамотніше, культурніше літа свої прожили, багатьох вивела, весь свій пік у пакульській школі проробивши. Недаремно тривожився Микола Гриневич, бо невдовзі, мо' і не без допомоги Нестірка нашого, який колотнечу таку ідейну навколо випадку біля церкви зчинив, що й до гепеушників одразу докотилося, усіляких гріхів супроти влади радянської йому напридумували, понавішували, що і з Інституту як ворога політичного вигнали.