В степу безкраїм за Уралом - Тулуб Зинаїда
— Ти казала, персики, а тепер кажеш урюк.
— Та цеж однаково, — пояснює Кульжан. — Яка різниця! Ось коли ми туди відкочуємо, ти сам покуштуєш, які вони на смак, — каже вона й замислюється, бо ж і вона сама ніколи не бачила саду і не куштувала ні персиків, ні урюку, й здається, що вони схожі на родзинки, які привозив торік бухарський купець батькові в подарунок.
— Та розповідай вже далі! — вередливо тягне напівсонний хлопчик.
І вона веде далі:
— Біля юрти старих був великий стіг сіна й сухого листя для верблюда. Одного разу Куйиршик дуже втомився, допомагаючи бабусі смикати вовну. Він заліз на сіно і міцно заснув, вкрившись листом подорожника. А ввечері прийшов верблюд і з'їв Куйиршика разом із сіном і листям. Злякався Куйиршик, подумав, що прийшов йому кінець, але, на його щастя, дід забув прив'язати верблюда, і верблюд пішов у степ пастися вночі на дозвіллі. Напали на верблюда вовки і роздерли його, а найлютіший з вовків Кара Каскар (Чорний вовк) з'їв Куйиршика разом із верблюжатиною. Куйиршик знав, як вовки підкрадаються до отари та до різних інших тварин, і коли вовк зголоднів і знов пішов полювати, почав кричати на весь голос з вовчого черева: "Гей, гей! Бережіться! До вас підкрадається вовк!"
Куйиршик кричав так голосно, що всі здалека чули його і встигали втекти або заховатися в безпечне місце, і вовк лишався голодний. На четвертий день вовк так охляв, що ледве тягнув ноги. З голоду напала на нього нудота, і він виблював Куйиршика і з жахом втік від нього, а Куйиршик повернувся до старих і жив з ними ще довго-довго...
Після смерті Джевгер Джантемир ще раз одружився. Узяв огрядну й ліниву Нурипу. Вона цілими днями лежала в юрті на кошмі і базікала із своїми служницями, а сирітки, Кульжан та Рахім, росли, як степова тирса, без догляду і без ласки і чули ласкаве слово, тільки коли забігали до чорної юрти старого Шакіра, який або виріже їм сопілку з очеретини, або подарує щось, а дружина його, тіточка Кумині, почастує їх піалою айрану, погладить їх по голівках і дасть їм по шматку ще теплого кукурудзяного коржа та й знов поспішає доїти байські вівці або кобил на кумис, а син її, Жайсак, покатає сиріток на власній спині, хвицяючи і мотаючи головою, удаючи з себе баского коня.
В перші роки сирітства діти ніколи не розлучалися, навіть спали на одній кошмі, але згодом Кульжан стали привчати до жіночої роботи, а маленький Рахім, як і всі хлопчики, захопився зброєю, полюванням і кіньми, і вони потроху відвикли одне від одного. Кульжан виявилася надзвичайно здібною і в тринадцять років вміла і шити, і варити, і валяти повсть, і вишивати, і робити барвисті та пишні килими і могла б самостійно керувати великим господарством.
Ще за життя Джевгер, коли Кульжан минуло тільки п'ять років, її просватали за сина багатого бая, чиї кочовища розташувалися в далекому Семиріччі. Джантемир одержав від того бая великий завдаток у рахунок калиму і собі сплатив батькам нареченого так званий киїт, що завжди трохи менший за калим, тому що рід нареченої втрачає робочу силу, а рід нареченого її одержує. Умовилися і про те, що весілля мусить відбутися, коли засватані діти підростуть до п'ятнадцяти років.
Кульжан невиразно пригадувала великий той в день заручин. Пам'ятала, як плакала її небіжчиця мама, одягаючи її в чепурне оксамитове плаття, яке одразу й щезло після смерті Джевгер. Пригадувала, як варили в величезних казанах баранину, як танцювали дівчата й жигіти, а потім випустили і її в широке коло, і вона стрибала і кружляла, а всі плескали у долоні, відбиваючи такти,..
І ось тепер, коли їй минуло шістнадцять років, а за нареченого нічого не було чути, Джантемир вирішив відкочувати цієї весни не як завжди до Сирдар'ї, а значно далі, аж в Семиріччя, щоб остаточно з'ясувати справу з весіллям Кульжан.
Думка про те, що доведеться назавжди піти з рідного аулу, не могла не жахати дівчину. А від думки про (близьку розлуку з Рахі-мом стискалося серце. Часто замислювалася вона і про те, як їй там буде на чужині, и чужій сім'ї, де нема жодного знайомого обличчя. А чоловік? Який він, той невідомий байський син Ібрай, якого вона, мабуть, ніколи не полюбить? Сумно буде розставатися навіть з цим пустельним і одноманітним степом, який так лякає приїжджих, а їй здається таким гарним. І з байбіше Зейнеб, найстаршою Джанте-мировою дружиною. Зейнеб ніколи не кривдила Кульжан, а тепер, коли її власні дочки пішли заміж у чужодальні аули, вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве або навчає різним звичаям. Шкода розставатися і з бідною старенькою Кумині, і з сином її Жайсаком, якого так жахливо поранили взимку вовки.
Згадуючи молодого табунника, Кульжан мимоволі червоніє і якийсь дивовижний трепет охоплює її. Але про це вона нізащо не розповість ані Рахімові, ані Зейнеб, ані подругам, навіть улюбленій собаці Жолгусті, яка бігає за нею слідом і вночі, забравшись у юрту, спить біля Кульжан, охороняючи її від гадюк і скорпіонів.
Так, дуже сумно іти навіки з рідного аулу, а втім... Втім, вона назавжди позбудеться мачухи Шаукен, четвертої дружини Джанте-мира, яка з'явилася в аулі лише торік навесні.
Нікому не розповідав Джантемир про свій намір знов одружитися. Шаукен була багата вдова з роду іргизів. Кілька років тому помер її чоловік, не залишивши ані дітей, ані близьких родичів. Шаукен сама вела господарство і навіть виділилася в окремий аул і кочувала осторонь від інших іргизів. Джантемир іноді їздив до неї в гості, і тільки старий Габдулла-костоправ та старий Монбасар невиразно здогадувалися про його наміри. Аж раптом весь аул блискавично облетіла новина: бай готує каде, тобто весільні подарунки нареченій і збирається їхати до неї з великим пишним почетом нукерів, тюлен-гутів та родичів.
Кілька днів гостював бай із своїми тюленгутами і повернувся втомлений, але задоволений і веселий, і жигіти довго розповідали, як їх там частували, якою бучною і пишною була там байга, що на ній син Джантемирів Ісхак всіх переміг на огирі від славетної Карлигач.
Минуло ще три тижні, і знов зібрався Джантемир із своїм почтом у дорогу — цього разу святкувати весілля. Сказав, що за тиждень повернеться з молодою дружиною.
Весь аул готувався до зустрічі. Більшість чоловіків поїхала з Джантемиром, а залишені в аулі жигіти почали відбирати найкращих скакунів для байги і щоранку шалено гасали на них степом, привчаючи їх до перегонів на великих відстанях.
Тим часом білобороді аксакали робили нові і лагодили старі святкові сідла з полірованого дерева з костяною інкрустацією, а старі жінки шили для коней нові сукняні попони, довгі, аж до копит. На вуздечках і на всій іншій упряжі вони набивали дрібні мідні бляшки та пряжки, начищені до золотого блиску, вишкрябували і чистили казани та інший посуд, гострили ножі. Надійні люди поїхали до міста по цукор і борошно.
В аулі ішло прибирання: з юрт витягали скрині і пудові килими, вибивали з них багатотисячний порох, а в самих юртах наводили небачену чистоту.
Коли все було добре прибрано, жінки взялися за своє вбрання, вдавалися до найтонших хитрощів, щоб випросити одна в одної якийсь окрайок шовку або оксамиту, чи то купити дешевенького блискучого золотого позументу. Деякі навіть поїхали до найближчого міста за добрих сто п'ятдесят верст, де в поганенькій крамниці купець-росіянин не вперше виручав їх у таких справах і де можна було здобути барвистого і шелесткого канаусу, атласу або плису, і не одна пара байських баранів таємно відкочувала з байської отари до крамнички меткого крамаря, який за потрійну ціну збував своїм недосвідченим клієнтам цей крам.
Кульжан хвилювалася і метушилася більше за всіх. Батькове весілля внесло таку різноманітність у нудне аульне життя. Без відпочинку працювала вона, допомагаючи прибирати аул. Надсаджуючись, тягла з колодязя важкі відра води, вибивала повстяні килими щіткою, зовні і всередині чистила білі юрти і лише наприкінці за допомогою Зейнеб пошила собі нову сукню і припасувала до своєї фігури ще материну оксамитову безрукавку, одягла нову, гаптовану золотом тюбетейку з пір'ям і в день приїзду молодих з раннього ранку була на ногах.
І ось прибув урочистий поїзд нареченої. Повногруда, кремезна Шаукен здавалася ще міцнішою і рум'янішою, ніж завжди. Пласке кругле обличчя її, наче місяць уповні, подекуди подзьобане віспою, сяяло урочистим і переможним самовдоволенням. Висока оксамитова весільна шапка саукеле блищала над її лобом золотом гаптування, подзвонювали нашиті на неї золоті монети. Такі ж монети мінилися на шовковій безрукавці, а легке біле покривало — неодмінна річ для одруженої жінки — спадало сніжною піною на її спину.
На двадцятьох міцних одногорбих верблюдах везли її нову білу юрту, а ще на п'ятьох — численні скрині з її майном. І ось за півгодини поруч з білими юртами Джантемирової родини виросла нова юрта, найбільша і найпишніша, і в ній порозвішували та порозкладали посаг молодої багатирки.
Численні гості й весь аул заздрісно милувалися розкішними килимами, кожухами, критими шовком і оксамитом, святковим вбранням, посудом, сідлами й чапанами та яскравими халатами, а молоді жигіти, як вимагав стародавній звичай, оточили наречену і заспівали жартівливу весільну пісню, якою в аулі нареченого зустрічають прибулу наречену:
Прокидайсь, наречена, до сонця, як птах, До роботи ставай, щоб горіла в руках! Не лежи на кошмі цілий день горілиць! Підв'яжи язика та не плескай дурниць! Аксакалів шануй і стареньких жінок, Як давно наказав нам Аллах і пророк! Про розваги забудь! Шати в скриню сховай! Чоловіка пильнуй! Його рід поважай! І худобу свою після сварки в сім'ї За провини людей не лупцюй по спині.
Наречена, за звичаєм, низенько вклонялася, ніби серйозно сприймаючи їх поради, але весь вигляд її свідчив, що не вона буде в аулі покірливою робітницею, а весь аул прибере вона до своїх міцних рук.
Гості поділилися на окремі гуртки, розмовляли, пили чай або кумис, потім було подано ситний і смачний обід, а по обіді, поки десь далеко в степу шикувалися жигіти для байги, в аулі почали розважатися боротьбою, змаганням у силі, в спритності, стріляли в золоту жамбу, виставлену на високому стовпі, а коли нарешті далеко на обрії показалися перші вершники — всі кинулися до бігової доріжки, на якій переможець мусив осадити коня навпроти почесного місця, де урочисто розсівся Джантемир-бай з новою дружиною, оточений аксакалами та найповажнішими гостями.
Цього разу, як і завжди, кінь Джантемира прийшов перший, хоч і змагалися з ним багато чудових скакунів з інших аулів.
