Лоліта - Володимир Набоков
"Ну, це я не зовсiм добрав".
"За те, що ти взяв зиск з цiєї Основи неповинностi моєї, За те, що ти облудно — "Трохи повторюєтесь, а? Де я зупинився?... Так".
"За те, що ти пiдступно одiйняв Можливiсть для покути в мене, За те, що взяв її У тому вiцi, коли хлопчаки Гарматку свою пестять...
"Так-с, перша сальнiсть".
Вона пухнаста дiвчинка була, Вона носила маковий вiнок, Ще з фунтика любила їсти Пiдсмаженi зернята кукурудзи В квiтчастiй мряцi, де з коней за грошi Жовтогарячi падали iндейцi, За те, що ти її украв У покровителя її, — А був величний вiн, з чолом, як вiск — Ба ти — йому ти плюнув У око тяжко сплющене, роздер Його шафранову тогу, I на свiтаннi кинув кабана Валятись на землi в хворобi новiй, Серед жахних фiалок i кохання, Розпачi, каяття, а ти Набридлу ляльку взяв, I на шматки розтяг її, Геть кинув голову. За це, За все, що ти зробив, За все, чого я не зробив, Ти мусиш вмерти! " "Ну що ж, сер, скажу недвомовно, дивний вiрш! Ваш найкращiй вiрш, наскiльки можу судити".
Вiн склав аркуш i вiддав його менi.
Я спитав, чи вiн хоче сказати щось для нього важливе перед смертю.
Кольт був знову "придатний щодо особи". Вiн поглянув на нього. Глибоко зiтхнув.
"Слухай, вашмость", сказав вiн. "Ви є п'яний, а я хвора людина.
Вiдкладiмо цю справу. Я потребую спокою. Я маю плекати свою iмпотентнiсть.
Сьогоднi впадуть друзi, щоб везти мене на великий матч. Цей фарс iз пальбою з пiстолета стає вкрай нудьгавим. Ми з вами свiтськi люди в усьому — в еротичних смаках, бiлих вiршах, влучному стрiляннi. Якщо ви вважаєте, що я вас образив, готовий до надзвичайних компенсацiй. Не виключений навiть старомодний двобiй на шаблях або пiстолетах, в Бразилiї чи в iншому зручному мiсцi. Моя пам'ять та елоквенцiя не досконала зараз, та право ж, мiй любий пане Гумберт, ви були далеко не iдеальним вiтчимом, i я цiлком не змушував вашу маленьку протеже приєднатись до мене. Це вона змусила мене перевезти її в бiльш веселе пожилля. Цей дiм не так добре обладнаний, як ранчо, яке ми дiлили з коханими друзями; все ж вiн просторий, прохолодний i влiтку i взимку — словом, комфортабельний, а чому — через те, що я збираюсь назавжди вiд'їхати на покiй в Англiю чи Флоренцiю, — я пропоную вам оселитись тут.
Дiм — ваш, безоплатно. За умови, що ви припините направляти на мене цей (вiн негарно вилаявся) пiстолет. Мiж iншим, — не знаю, чи любите ви чудернацьке, та якщо любите, можу вам передати, знов безоплатно, в якостi домашньої тваринки, доволi хвилюючого маленького монстра, дiвулю з трьома грудками, одна з яких — така краса, й взагалi — це рiдке й чарiвливе чудо природи. А тепер — soyons raisonnables. Ви мене лиш пораните кепсько й потiм гнитимете в тюрмi, мiж тим як я буду одужувати в тропiчнiй обстановцi. Обiцяю вам, Брюдере, що ви заживете тут щасливо, користуючись чудовим сховком i всiм прибутком з моєї наступної повiстi, — не маю зараз багато в банку, та хай, житиму боргами, як жив його батько, за словами поета. Тут є ще одна перевага, а саме — надзвичайно надiйна й пiдкупна прибиральниця, мiсiс Вiбрiсса — цiкаве iм'я, — яка приходить двiчi на тиждень — нажаль, не сьогоднi — в неї є онуки й онучки, i я дещо знаю таке про шефа мiсцевої полiцiї, що можу ним керувати як рабом. Я драматург. Мене звуть американським Метерлiнком. Вiдповiдаю на це: Метерлiнк — Шметерлiнк. Досить.
Все це вкрай принизливо, i я не певний, що роблю як годиться. Не вживайте геркуланiту з ромом. А тепер отямтеся й заберiть пiстолет. Якось я познайомився з вашою незабутньою дружиною. Весь мiй гардероб до ваших послуг. Ах, є дещо. Як вам це сподобається. В мене є нагорi винятково цiнна колекцiя еротики. Назву, хоча б, розкiшний фолiант "Острiв Багратiона", вiдомої мандрiвницi й психо-аналiтистки Меланiї Вайсс — дивовижна жiнка, дивовижний труд — заберiть пiстолет — iз знiмками бiльше восьмисот чоловiчих органiв, якi вона оглянула й вимiряла 1932-го року в Бардинському морi, й вельми повчальними дiаграмами, викресленими з великою любов'ю, пiд доброзичними небесами — заберiть пiстолет, — а крiм того, я можу вам влаштувати присутнiсть при стратах, не кожний знає, що електростiлець пофарбований в жовтий — " Я стрелив. Цього разу куля тюкнула в щось тверде, а саме в спинку чорної гойдалки, яка була в кутi (й дещо схожу на скиллерiвську), причому вона зразу ж зарухалась, хитаючись так хутко й бадьоро, що той, хто б ввiйшов у кiмнату, був би уражений подвiйним дивом: рухом самотньої гойдалки, яка метлялася в закутi, i зяючою пустотою крiсла, в якому щойно була моя фiалкова мiшень. Перебираючи пальцi пiднятих рук, блискавично крутячи крупом, вiн майнув у сусiдню зальцю, й наступної митi ми з двох бокiв тягнули один в iншого, важко дихаючи, дверi, ключ вiд яких я недобачив. Я знову перемiг, з iще бiльшою сприттю. Клавдiй Новус сiв за рояль i взяв кiлька потворно-сильних, суттю iстеричних, громових акордiв: його брили здригались, його розчепiренi руки напружено ухали, а нiздрi бринiли судомним хропiнням, якого не було на звуковiй дорiжцi нашої кiнобiйки. Далi наспiвуючи собi в нiс, вiн зробив марну спробу вiдкрити ногою морського вигляду скриньку, бiля рояля. Наступна куля влучила йому в бiк, i вiн став пiдiйматися з табурета все вище й вище, як в божевiльному домi старий Нiжинський, мов "Вiрний Гейзер" в Вайомiнгу, мов якесь давнє моє страхiття, на феноменальну висоту, чи так здавалось, i роздираючи простiр, все ще здригаючись вiд темної ярої
