Руфін і Прісцілла - Леся Українка

Хороші фрески! Гарне малювання!

Мозаїка чудова!.. Адоніс…

«великомученик» назвати можна б

його по-християнськи. Тільки де там!

Наш мученик мудріший був від тих,

що здуру розпиналися на довбнях.

Фортунат і Парвус встають і виходять в садок, щось турботно шепочучи межи собою.

Бач, як розп’явся на розкішнім лоні

безсмертної Венери! На Амура!

Я б сам готовий мучитись отак,

а надто щоб воскреснути потому

веселим Діонісом, паном вин,

володарем бенкетів… От не знаю,

чи той розп’ятий християнський бог,

що нібито й собі воскрес із мертвих,

теж розуміється на винах добре?

Здається, так, бо хтось мені казав,

що за життя не був він непитущим

і вмів з води робить вино червоне.

Се він і Діоніса переважив,

коли не брешуть люди: з винограду

вино зробити - не велике чудо,

ні, ти зроби його з води! Не диво,

що всі п’яниці з римської голоти

охоче йдуть у християни - де ж пак

не шанувати їм такого бога?

Та що! Я сам готов на те пристати

і помирить Ісуса з Діонісом.

(Вимахує фіалом у лівій руці і ляскає пальцями правої.)

Евое, Бакхе! Гала-галалуя!

Чи як то там гукають християни

на циркових аренах проти звірів?

Нартал

(люто)

Мовчи!

Круста

Образивсь ти за Діоніса?

Нартал хапає зо стола кухля і заміряється на Крусту. Люцій удержує його за руки, Круста нагинається під стіл.

Люцій

(до Нартала)

Дай спокій! Схаменися!

(Нишком.)

Вчись терпіти!

Нартал

(блідий з надміру лютості, глухим голосом)

За себе міг стерпіти, а за святощ

не можу…

(Раптом різким високим голосом.)

Гей, пусти, бо серце трісне!

(Силкується вирвати руки.)

Диякон

(виходить з хатніх дверей)

Що тут за крик? Що сталося?

Круста

Та бачиш,

тут нове чудо бога з Галілеї -

оцей патрицій без вина сп’янів.

Диякон

(підходить до Нартала, нишком)

Ти всіх занапастиш. Ну, будь же тихо!

Нартал випускає з рук кухля і кидається на лаву, зовсім знесилений погамованим вибухом. Люцій кладе йому руку на чоло і щось шепоче, нахилившись над ним низенько.

Диякон

(звертається до інших, головно до Крусти)

Господар просить вибачить йому,

що він не вийде навіть попрощатись,

бо я його покласти в ліжко мусив,

а вас прохати мушу розійтись,

бо хворому потрібен спокій.

Круста

(підвівся, потім знову сів)

Може,

я ліг би тут собі тихенько спати?

Бо щось моїм ногам ніяк не йдеться.

Люцій

Ні, се не випадає. Ліпше я

тебе додому проведу помалу.

Круста неохоче встає, Люцій помагає йому.

Диякон

(до Нартала)

Тебе прошу, посидь коло слабого,

поки ми з панею зготуєм купіль.

Круста

(спиняється)

Я, я посиджу!

Диякон

(лагідно плескає його по плечі)

Ні вже, ти спочинь

сам краще в ліжку дома. Адже кажеш:

«Ногам не йдеться». Де ж тобі глядіти

слабих людей?

Круста

Ну, ну, бувай здоров!

(Виходить з Люцієм.)

Ледве зачинилась хвіртка за Крустою і Люцієм, з-за кущів у садку виходять Фортунат і Парвус, а з ними ще кілька інших, що непомітно для Крусти увіходили в садок і, остережені через двох попередніх, перестоювали в садку.

Фортунат

Ну, слава богу, позбулися Крусти!

Парвус

(понуро)

Ще невідомо, що то далі буде.

Фортунат

Що ж може бути? Адже він пішов.

Парвус

Але куди?

Фортунат

Та вже ж додому певне.

Парвус

Се невідомо.

Диякон

Люцій з ним пішов,

то вже ж догляне й зради не допустить.

Парвус

Та так-то воно, так… А я волів би,

щоб і за Люцієм ще хто пішов.

Диякон

Навіщо се?

Парвус

Щось я не маю віри

до тих патриціїв високородних,

занадто ввічливих та делікатних

до всяких Круст.

Диякон

А як би ж ти хотів?

Так, як Нартал, із ними зачіпатись

і наражати всіх нас на погибель

вперед іще, ніж ми відбудем збори?

Парвус

Та я не знаю… Тільки ж вислуха́ти,

як той поганин ображає бога

і перемовчувать - се теж спокуса,

се може до байдужості довести.

Диякон

(подумавши)

Се справа трудна… Сам я не здолаю

розважити її. Нехай єпископ

нам роз’яснить на зборах се питання.

Фортунат

Авжеж, найкраще так, нехай єпископ.

Дехто з новоприбулих

Так, так, єпископ! Він нам се розважить!

Парвус

Як так, то й так… Я тільки знов скажу:

мені оті патриції непевні,

не бачу я в них щирості такої,

як у плебеїв. Щось вони мудрують,

філософів спогадують поганських

та всякі панські світові звичаї,

так мов не досить їм письма святого,

слів господа Христа і заповітів

отця небесного - ще їм потрібна

усяка мудрість марна сього світу.

Фортунат

Ну, так вони вже виховані, брате,

привчені змалку.

Парвус

То ж і я кажу!

А для убогих духом се спокуса,

що книжники й пани мов верховодять

в громаді нашій, наче бог злюбив їх

понад простолюд.

Диякон

Я гадаю, сину,

що й сюю справу зважить нам несила.

Ти поспитай єпископа на зборі.

Дехто