Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс

- Куди вже краще,- відказав Фейгін, поплескуючи його по плечу.- Ти, дорогесенький мій, просто геній.

- Мабуть, що й так, бо інакше я не сидів би зараз тут перед вами,- відповів Ной.- Але не гайте даремно часу, вона от-от повернеться.

- То що ти скажеш на мою пропозицію? - спитав Фейгін.- Пристанеш до мого друга, якщо він тобі сподобається?

- А він добре знається на цьому ділі? Бо це дуже важливо,- відповів Ной, підморгуючи своїм маленьким оком.

- Він усьому голова, має під рукою велику ватагу; з ним вершки нашої професії.

- Справжні городяни? - спитав містер Клейпол.

- Серед них немає жодного провінціала, і, думаю, він не взяв би тебе, навіть на мою пораду, якби саме тепер не мав великої потреби в помічниках.

- Доведеться, мабуть, віддати йому ось це? - спитав Ной, ляснувши долонею по кишені штанів.

- Без цього ніяк не обійдеться,- відповів Фейгін тоном, що не допускав заперечень.

- Але ж двадцять фунтів - великі гроші…

- Не тоді, коли це банкнота, яку не знаєш, як спустити з рук,- відмовив Фейгін.- Номер і число випуску, гадаю, записані? Банк попереджено? Розміну не підлягає? Пхе, небагато варта така банкнота. Доведеться переправити її за кордон, і навряд чи на ринку за неї дадуть високу ціну.

- Коли я можу побачити вашого друга? - невпевнено запитав Ной.

- Завтра вранці.

- Де?

- Тут.

- Гм,- мугикнув Ной.- А платня яка?

- Шитимеш як джентльмен,- харчі й помешкання, тютюн і випивка задарма. Крім того, половина твого заробітку і заробітку жіночки - ваші,- відповів містер Фейгін.

Дуже сумнівно, щоб Ной Клейпол, жадібність якого не мала меж, погодився навіть на ці блискучі умови, якби він був цілковито вільний у своїх діях; але пригадавши, що в разі відмови новий приятель міг би негайно віддати його до рук правосуддя (а на світі траплялись і неймовірніші речі), він став поступливіший і сказав, що це йому, мабуть, підійде.

- Бачте,- зауважив Ной,- раз вона здатна до тяжкої роботи, я хотів би взяти собі якусь легшу.

- Щось на зразок жіночого рукоділля? - запитав Фейгін.

- Угу, щось таке,- погодився Ной.- То з чого ж мені краще розпочати? Робота, самі розумієте, не повинна бути надто виснажливою чи небезпечною. Ось що мені потрібно! А ви як гадаєте?

- Я чув, дорогесенький, ти натякав, що згоден шпигувати,- сказав Фейгін.- Так от, мій друг саме шукає здібну людину для цієї роботи.

- Я й справді згадував про це і ладен інколи побавитися такими справами,- повагом мовив містер Клейпол,- та тільки само по собі шпигування не дасть зиску, еге ж?

- Твоя правда,- зауважив Фейгін, розмірковуючи або вдаючи, що розмірковує,- само по собі воно навряд чи дасть зиск.

- То що ви тоді порадите? - спитав Ной, занепокоєно дивлячись на нього.- Чи не можна щось таке, де треба діяти тишком-нишком? Щоб і діло було певне, і ризику не більше, ніж коли сидиш удома.

- Як ти ставишся до старих дам? - спитав Фейгін.- Можна чимало заробити: вихопиш у них з рук ридикюль та пакунки і чимдуж за ріг, а тоді шукай вітра в полі…

- А як зчинять галас, а котрась і очі видряпає? Ні,- похитавши головою, відмовив Ной.- Це, боюся, не для мене. Чи не знайдеться якогось іншого діла?

- Стривай! - вигукнув Фейгін, поклавши йому руку на коліно.- Скубти курчат. Годиться?

- А що воно таке? - спитав містер Клейпол.

- Курчата, дорогесенький мій, це малі діти, яких матері часом посилають щось купити з шестипенсовиком або шилінгом; а «скубти» означає ось що: ти віднімаєш у малюка монету - а він завжди тримає її напоготові в руці,- штовхаєш його в риштак, а сам неквапно йдеш собі геть, так ніби нічого й не сталося, мовляв, дитина ненароком упала й забилась. Ха-ха-ха!

- Ха-ха! - зареготав на все горло містер Клейпол і в захваті аж задриґав ногами.- Далебі, оце якраз для мене!

- Я й сам так думаю,- відповів Фейгін.- Приділять тобі кілька гарних місцинок в Кемден-Тауні і Бетл-Бріджі, і ще в яких-небудь околицях, де та дітлашня просто-таки шастає з монетами в руках, тож, роблячи обхід, ти зможеш обскубти стільки курчат, скільки заманеться. Ха-ха-ха!

Тут Фейгін тицьнув містера Клейпола в бік, і обидва вибухнули тривалим гучним реготом.

- Ну, гаразд, я згоден,- сказав Ной, угамувавшись, коли повернулась Шарлотта.- То о котрій зустрічаємося завтра?

- О десятій годині добре буде? - спитав Фейгін і, коли містер Клейпол кивнув на знак згоди, додав: - Як тебе відрекомендувати моєму доброму другові?

- Містер Болтер,- відповів Ной, заздалегідь приготувавшись до такого питання.- Містер Моріс Болтер. А це місіс Болтер.

- Моє шанування, місіс Болтер,- мовив Фейгін, вклоняючись з комічною люб’язністю.- Сподіваюсь невдовзі познайомитися з вами ближче.

- Чуєш, що тобі каже джентльмен, Шарлотто? - гарикнув містер Клейпол.

- Так, мій любий Ною, чую,- озвалась місіс Болтер, подаючи руку.

- Вона зве мене Ноєм,- вигадала таке пестливе ім’я, розумієте? - пояснив містер Моріс Болтер, колишній Клейпол, звертаючись до Фейгіна.

- Чом не розуміти - розумію, та ще й дуже добре,- відповів Фейгін, цього разу сказавши правду.- Ну, бувайте! На добраніч!

Висловивши на прощання багато найкращих побажань, містер Фейгін вийшов. Ной Клейпол, заручившись увагою своєї кращої половини, почав пояснювати суть укладеної угоди з такою пихою і почуттям власної вищості, які личили не тільки представникові дужчої статі, а й джентльменові, що дістав повноваження обскубувати курчат у Лондоні та на його околицях.

Розділ XLIII

в якому оповідається, як Спритний Пройда потрапив у халепу

- То ви і є отой ваш друг? - спитав містер Клейпол, він же Болтер, коли наступного дня переселився, внаслідок взаємної домовленості, до Фейгінової оселі.- Знаєте, я ще вчора ввечері здогадувався про це.

- Кожен сам собі друг, мій дорогесенький,- зауважив Фейгін, хитро всміхаючись.- І кращого